А. Аникст. Бомонт і Флетчер Новий театр і нова драма

А. Аникст. Бомонт і Флетчер
Новий театр і нова драма

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - з Іспанією, тому що думали, що, перемігши зовнішнього ворога, країна зможе нарешті вирішити всі внутрішні протиріччя, які давно були помітні

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - був вплив глядачів з народу. Драму цього часу з повним правом можна назвати народно- гуманістичної. Найбільшим майстром її, визнаним уже сучасниками, був Шекспір. Першість залишилася за ним і на початку XVII століття, хоча духовна атмосфера тоді істотно змінилася. В англійському суспільстві початок XVII століття - пора розчарувань і вболівай. Стало ясно, що надіям на щасливе рішення суспільних протиріч не призначено здійснитися. Від колишньої популярності пристарілої королеви Єлизавети нічого не залишилося. Конфлікт між нею й народом прийняв відкриту форму в 1601 році, коли в Лондоні виникли антиурядові хвилювання. Народ удалося втихомирити, але настрій розчарування збільшилося. Література й театр виразили те, що думала й почувала краща частина націй

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - пороки часу. На театрі з'являються великі трагедії Шекспіра, повні глибокої критики суспільної несправедливості, і - по- своєму не менш значні - сатиричні комедіїї Бена Джонсона, що викривали користь буржуазії й паразитизм дворянства

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - селянське повстання в середніх графствах Англії. Воно було жорстоко подавлене. Особа нової влади сталася ясним для всіх. Відбулася нова зміна суспільної атмосфери, і театр, як чуйний барометр, відбив це.

Ми згадували на самому початку статті про такому, здавалося б, випадковому факті, як придбання шекспірівською трупою закритого театрального приміщення. Те, що відбулося в театрі, мало далеко, що йдуть наслідки, для всього драматичного мистецтва

"Глобус", у якому грала трупа Шекспіра, був справді народним театром, як і інші загальнодоступні театри кінця XVI століття - "Куртина", "Роза", "Театр". Саме з ними був зв'язаний розвиток народний- гуманістичної драматургії Марло, Кида, Гріна, Шекспіра

Правда, одночасно існували також театри для вибраних, точніше, для нечисленної аристократичної й інтелігентної публіки. Останню становили представники вчених професій - учителя, чиновники, юристи. Грали для такої публіки переважно трупи акторів- хлопчиків, що набиралися з хористів. У Лондоні кінця XVI століття було дві дитячих трупи. Для них писали п'єси такі утворені автори, як Джон Лили, Бен Джонсон, Джордж Чапмен і деякі інші. Між п'єсами загальнодоступних і закритих театрів були чималі розходження, головним чином ідейного характеру [17]. Протягом XVI століття народний театр мало явну перевагу, і саме на його підмостках уперше з'явилися великі утвори Марло й Шекспіра. На рубежі XVI- XVII століть у театральному житті відбувається помітна зміна. Міняється співвідношення між загальнодоступними й закритими театрами. Народна сцена починає уступати свою перевагу театру для вибраної публіки. Саме це має на увазі Шекспір у тій сцені "Гамлета", де Гильденстерн розповідає датському принцові про те, що дорослі актори стали мати менший успіх з- за конкуренції акторів- хлопчиків ("Гамлет", II, 2).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - соціальних шарів. Раніше навіть у придворному театрі грали ті ж п'єси, які писалися для загальнодоступної сцени. Тепер виникає особливий придворний театр, у якому головним жанром була п'єса- "маска", костюмоване алегоричне подання з музикою, співом і танцями. У закритих театрах, що стають тепер центрами драматургічного й сценічного мистецтва, що вирішує роль грає публіка з міської інтелігенції й більш-менш утворених дворян. Поки пуританство ще не взяло гору в буржуазному середовищі, у ній зберігалася позбавлена релігійного фарбування світська культура городян [19]. У них була своя література, головним чином шахрайські романи й повести про ремісників. З'явилася й драматургія, що орієнтувалася на смаки буржуа. Найбільш типовими драматургами цього напрямку були Томас Хейвуд і Томас Деккер.

Соціальне розшарування театру супроводжувалося змінами в ідейному змісті драматургії. Придворна драма була зовсім віддалена від дійсності. Витончені п'єси- "маски", написані часом чудовими віршами, відрізнялися тим ступенем ідеалізації, коли між мистецтвом і реальним життям відбувався цілковитий розрив

Драматургія загальнодоступних театрів здобувала усе більше міщанський характер. Її героями ставали купці й ремісники. Гуманістична ідейність поступилася в них місце міщанському моралізуванню сентиментальної користі. Ця драма часом була досить близька до реального побуту. Вона навіть відрізнялася злободенністю. У деяких п'єсах зображувалися події недавньої карної хроніки. Але в цій драматургії вже не було того сполучення піднесен і реального, героїчну й комічного, котре відрізняло народно- гуманістичну драму часів Шекспіра. Характери й конфлікти стали дрібніше.

Серединне положення займала драматургія закритих театрів. Більше, ніж інші напрямки драми того часу, успадкувала вона традиції Марло й Шекспіра. Але, звичайно, зміст і ідейна спрямованість п'єс стали іншими. Соціальна сутність цієї драматургії настільки очевидна, що навіть буржуазні критики визначили її класовий, дворянський характер

Саме для театру такого типу переважно писали свої п'єси Бомонт і Флетчер. Таким образам, умови їхньої творчої діяльності різко відрізнялися від умов Шекспіра. Вони були драматургами трохи іншої соціальної орієнтації

_{»crosslinked«}