А. Н. Горбанів. Поезія Джона Донна, Бена Джонсона і їхніх молодших сучасників Сторінка 12

А. Н.Горбанів. Поезія Джона Донна, Бена Джонсона і їхніх молодших сучасників
Сторінка 12

12

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - із традицією іспанської літератури "золотого століття". Відомо, що поет посилено цікавився іспанськими містиками й насамперед Терезою з Авили, що він присвятив кілька віршів. Тут в екзальтований тон Крешо вторгаються нотки гумору, які не стільки знижують цей тон, скільки надають йому особливе фарбування, зовсім нетипову для англійської релігійної лірики, але встречающуюся саме в іспанській поезії "золотого століття". Композиція віршів продумана тепер досить строго, і, хоча структура метафор у цілому залишається колишньої, поет уживає їх уже не як вигадливий орнамент, але для більше точного й образного вислову думки. У віршах про Терезу поет створює особливий сплав еротики й мистики, властивому мистецтву Контрреформації. Він почуттєвим образом обіграє екстаз Терези, який у баченні з'явився серафим, що простромили її серце золотою стрілою з вогненним наконечником. Вірша поета просочені відчуттям солодкого болю й радісної знемоги, що повинне було передати досвід прилучення до потойбічних таємниць. Почуттєво- театральний характер мистики Крешо різко виділяє його лірикові на загальному тлі англійської поезії XVII століття

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - на оперний лад. Індивідуальний голос Крешо- поета отут як би розчиняється в литургическом славослів'ї, а звертання до пасторальної традиції не має соціально- філософського підтексту, як в інших поетів його покоління, але допомагає відтворити трохи екзальтовану атмосферу дитячої радості й веселощі. Це настрій теж зовсім нетипово для англійської релігійної лірики, але воно часто зустрічається в іспанській поезії XVII століття {Youисточник: Література Західної Європи 17 століття - можна розглянути й в ексцентричності манери Воена, у його увазі д сугубо індивідуальних, нього одному веденим переживанням і "часткою" образам, які їх втілюють. Криза манери видна й у творчості інших метафизиков молодшого покоління. Джон Кливленд, наприклад, зосереджує основну увагу на формі. Поета займає не оригінальність думки або гострота почуттів, але гра розуму заради її самої й прагнення здивувати читача своєю ерудицією. І хоча Кливленд експериментує із самозабутнім азартом і з веселою посмішкою пародіює своїх попередників, він все-таки залишається епігоном, що перетворив ніколи сміливі відкриття Донна в розхожі штампи. А це вже було початком кінця

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - зворотне: у його віршах домінує думка, що надає їм раціоналістичний характер. Разом з тим його поезія менш інтелектуальна, чим лірика інших метафизиков. Каули не намагається переконати читача митецькою аргументацією - він просто міркує, поступово розкриваючи свої думки. Інтонація його пиндарических од звичайно піднята й наближена до ладу прози ораторського мовлення. Оповідальний елемент тут явно тіснить ліричну стихію

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "великим Колумбом золотоносних земель нової філософії" і, безсумнівно, розділяв деякі положення його естетики, шедшие врозріз із поглядами метафизиков і насамперед Донна. Свої естетические принципи Гоббс обґрунтував у трактаті "Відповідь на міркування Девенанта про його поему "Говдиберт", де філософ покритикував "амбіційну темряву вираження" сучасної поезії, оголосивши, що головним для поета є ясність судження, а фантазія потрібна йому лише для прикраси віршів. Висхідна до Бена Джонсонові поетика класицизму знайшла отут нові предпросветительские риси. Акцент філософа на чіткість думки й правдоподібність, критерій здорового глузду й відповідності природі мав свою підставу в сенсуалістичній філософії Гоббса, його увазі до математики й іншим естественнонаучним дисциплінам. А за всім цим стояла нова ментальность, що поволі почала складатися в епоху Реставрації й, що робила у свою чергу основний акцент на мир фактів, науково пізнаваних явищ. Недарма Томас Спрет, інший близький друг Каули, писав про недавно організоване Наукове Королівське суспільство, що його метою було "відокремити пізнання природи від фарб риторики, хитрувань фантазії й чудового обману казок", щоб дати людині "влада" над речами" {From Do"Вибрані вірші" (1681) вийшов у світло через три роки після смерті поета, і визначити точну дату створення тих або інших його речей, як правило, досить важко. Із упевненістю, однак, можна затверджувати, що в хронологічному порядку поетична творчість Марвелла ділиться на три періоди: юнацький (кінець 40- х років), зрілий, коли були створені всі його кращі ліричні вірші 50- е роки), і пізній, коли Марвелл, змінивши манеру листа, зайнявся твором сатир (60- 70- е роки).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "Моєму шляхетному другові містерові Ричардові Лавлейсу на книгу його віршів" Марвелл із гіркотою пише про "часи занепаду", що наступили в поезії з початком громадянської війни, і з відразою згадує про "колючих цензорів" - пуританах, які, подібно жадібним гусеницям, поїдають "прекрасні квіти" дотепності. Самого ж Лавлейса поет, перефразовуючи рядка з "Смерті Артура" Мелори, уподібнює серові Ланселоту, куртуазнейшему з лицарів Круглого Стола. В інших віршах Марвелл вихваляє ратну доблесть роялістів ("Елегія на смерть лорда Френсиса Виллерса") і із властивим кавалерам зарозумілим презирством пише про пуританський "плебсі", чия перемога вигнала з життя все гідне ("На смерть лорда Хастингса"). Цікаво, що "Елегія на смерть лорда Френсиса Виллерса" навіть містить особисті різкі випади проти Кромвеля й генерала республіканської армії Томаса Ферфакса, тих самих людей, яких Марвелл згодом прославив у своїх віршах. Однак ворожість поета до пуритан - все-таки більше поза молодого художника, чисто емоційно не яриемлющего "часи занепаду", чим до кінця продумане відношення. Адже недарма поряд з відгомонами рядків Лавлейса й інших кавалерів у його віршах є й ремінісценції з Мільтона, найбільшого серед поетів- пуритан. Зовсім очевидно, що Марвелл у цей час ще не сформувався як особистість, не знайшов своє місце ні в політику, ні вискусстве.

У періоди суспільних переломів життя прискорює темпи, і люди швидко знаходять зрілість. Так відбулося й з Марвеллом. Його зв'язок з роялістами виявилася недовговічної, і поступово він почав усе тісніше зближатися з пуританами. В 1650 році, через рік після створення роялістської елегії "На смерть лорда Хастингса", поет пише "Горацианскую оду на повернення Кромвеля з Ірландії", де він намагається об'єктивно осмислити події революції, зрозуміти їх философско- історичний зміст і навіть висловити прогнози на майбутнє

Уже в перших рядках поет призиває молодих людей залишити книги в грізну годину випробувань, забути про вірші й, взявшись за зброю, взяти активну участь у подіях життя:

 Розстанься, юність наших днів, З домашньої музою своєї - Тепер не час юним Слухати сумовитим струнам! Забудь вірші, начисти свій Доспех і панцир бойовий, Щоб вони без мети На стінах не іржавіли! 

Трохи пізніше поет звертається й до своїх колишніх однодумців - кавалерам, пропонуючи їм чесно й неупереджено оцінити случившееся й переглянути відношення до Кромвелю, що тепер править Англією

Англійські критики часто порівнюють "Горацианскую оду" з політичними трагедіями Шекспіра типу "Юлія Цезаря" або "Кориолана". І дійсно, особистісним масштабом і складністю психології герої оди - Кромвель і Карл I - порівнянні із шекспірівськими. Відповідно до барочних тенденцій епохи Марвелл надає зіткненню своїх героїв релігійно- космічний характер. Наділений неприборканим духом, безстрашний воїн і проникливий політик, Кромвель зображений поетом як посланець "розгніваного неба", як людина, своєю долею воплотивший волю Провидіння, пручатися якої даремно. Його титанічне завдання - зруйнувати старе й створити нове, "відлив" Англію, як розплавлений метал, в іншу форму:

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Того, хто з тиші садів, Де жив він, замкнуть і сувора (Де вища воля - Утіхи садівника), Повстав і доблесною рукою Повалив порядок віковий, У горні плавки страшної Розплавивши мир учорашній. 

У моменти ламання старого закони вищої справедливості переважують древні права й змушують людей з більше слабким, чим у Кромвеля, духом піти зі сцени історії

Така доля Карла I, що Марвелл зводить до рівня трагедії. Відношення поета до Карла двойственно: його вигляд далекий від сухозлітного образа короля- мученика, що виник у мистецтві кавалерів, але при цьому Марвелл не приховує особистої симпатії до Карла. Поет щиро відплачує належне мужності короля, зі шляхетним спокоєм восшедшего на ешафот:

 Але вінценосний лицедій Був твердий у годину загибелі своєї. Не зрячи вкруг ешафота Плескали роти. На тих мостках він нічого Не зробив, що могло б його Принизити - лише блищали Ока гостріше стали. Він у гніві не нарікав богам, Що гине безвинно, і сам, Як на постіль, без страху Ліг главою на плаху. 

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Що править меч, а не вінець. Так зодчі толпою Перед страшною главою З пагорба бігли ладь, і Рим Гордовитим розумом своїм Порахував знамення це Счастливою прикметою