Аналіз легенди про данко з оповідання М. Горького «Баба изергиль»

Твір по літературі: Аналіз легенди про данко з оповідання М. Горького «Баба изергиль».

Час, у яке створювалися ранні романтичні твори Горького, було важким і невизначеним: над країною згущалися революційні хмари, були загострені до межі всі соціальні протиріччя. Кращі письменники-реалісти того часу А. П. Чехов, И. А. Бунін, А. И. Куприн із граничною правдивістю зображували той період у своїх добутках. Гіркий же в цей час заявляє про необхідність пошуків нових шляхів у літературі: «Завдання літератури - запам'ятовувати у фарбах, у словах, у звуках, у формах те, що є в людині найкращого, гарного, чесного, шляхетного. Зокрема, моє завдання - будити в людині гордість самим собою, говорити йому про те, що він у житті - найкраще, саме святе...» В 1894 році він написав своє знамените оповідання «Баба Изергиль», у якій увійшли дві чудові легенди: легенда про Ларре й легенда Оданко.

Тема вільної людини - головна тема всього добутку, але в легенді про Данко вона розглядається в несподіваному ракурсі. Для письменника поняття «воля» пов'язане з поняттям «правда» і «подвиг». Гіркого цікавить не «воля» «від чого-небудь», а воля «в ім'я».

Легенди створювалися людьми з давніх часів. У яркою, образній формі вони розповідали про героїв і події, доносячи до слухача або читача народну мудрість, народні сподівання й мрії. Гіркий використовує жанр літературної легенди, тому що він, як не можна краще, підходив для його задуму: коротко, схвильовано, яскраво оспівати все краще, що може бути в людині. Найбільше письменник обурювався проти егоїзму, користолюбства, самозамилування й гордині. У своєму улюбленому романтичному герої Данко він підкреслює, насамперед, людинолюбство, доброту, бажання пожертвувати собою заради щастя свого народу

Починається легенда своєрідним зачином: «Жили на землі за старих часів одні люди, непрохідні ліси оточували із трьох сторін табори цих людей, а із четвертої - був степ». Дуже схоже на казку. Тривожну й повчальну. Щоб показати в якому важкому положенні виявилися люди, Горький створює лиховісний образ дрімучого лісу, по якому змушені вони пробиратися, тікаючи від ворогів: «...кам'яні дерева стояли мовчачи й нерухомо вдень у сірому сутінку й ще щільніше зрушувалися навколо людей по вечорах, коли загорялися багаття... А ще страшней було, коли вітер бив по вершинах дерев і весь ліс глухо гудів, точно загрожував і співав похоронну пісню тим людям...» У цьому мороці й страху особливо яскрав і бажаним здається поява Данко, що повів людей з боліт і мертвого лісу

Автор піднімає в легенді й тему невдячної, примхливої юрби, адже люди, потрапивши в самий густий морок лісу й драговина боліт, накинулися на Данко з докорами й погрозами. Назвали його «незначною й вредною людиною», вирішили вбити його. Однак юнак простив людям їхній гнів і несправедливі докори. Він вирвав із грудей серце, що горіло яскравим вогнем любові до цих же людей, і освітив ним шлях: «Воно (серце) палало так яскраво, як сонце, і яскравіше сонця, і весь ліс замовчав, освітлений цим смолоскипом великої любові до людей...» Учинок Данко можна назвати подвигом, тому що подвиг для Горького - це вищий ступінь волі від любові до себе. Герой гине, але іскри його гарячого серця й сьогодні висвітлюють шлях до правди й добра

У композиції оповідання «Баба Изергиль» легенда про Данко є третьою, фінальною частиною. Вона завершує авторські міркування про сенс людського існування, дає відповідь на питання: «Заради чого варто жити й боротися?»

Ця третя частина добутку протистоїть першої, де даний образ себелюба й гордія Ларри. Данко й Ларра - антиподи, вони обоє молоді, сильні й гарні. Але Ларра - раб свого егоїзму, і від цього він самотній і знедолений усіма. Данко ж живе для людей, тому по-справжньому безсмертний

Горький не випадково вводить в оповідання образ оповідачки. Баба Изергиль - носителька й виразниця народної правди. Крім того, у письменника з'являється можливість зрівняти реальне життя з миром легенд. Баба Изергиль, оповідання про долю якої займає центральне композиційне місце в повісті, пережила в молодості й долю Ларри, і долю Данко. Це, на думку письменника, краще свідчення того, що в житті кожної людини є місце й для індивідуалізму, і для подвигу. Оповідачка легенди про Данко - теж романтичний герой, ідеал її життя - воля. Але її особистий егоїзм, життя для коханої людини й себе, робить її схожої на Ларру. І от фінал її життя: перед нами висохла безтілесна баба із чорними провалами очниць, але із червоною ганчіркою на голові - символом полум'яного преклоніння перед такими героями, як Данко.

У своїй легенді Горький майстерно використовує художньо-образотворчі засоби: гіперболу («У лісі стало так темно, точно в ньому зібралися відразу всі ночі...»); уособлення («... велетні-дерева... гуділи сердиті пісні», «...болото... роззявляло свою жадібну гнилу пащу...»); яскраві епітети («...холодний вогонь»; «отрутний сморід», «блакитні повітряні квіти»). У тексті легенди багато окличних речень, риторичних питань і многоточий, тобто умовчань. Все це передає напружений і схвильований тон оповідання. Фінальні слова, що говорять про подвиг Данко, звучать твердо, піднесено, голосно.

Легенда про Данко зробила на мене дуже велике враження: тут не тільки ясна й гарна мова, не тільки цікавий, захоплюючий сюжет, але й глибина філософської думки, глибина узагальнення. Не сумніваюся, що цьому невеликому добутку призначений торкати серця багатьох поколінь людей, адже воно змушує задуматися над змістом людської діяльності, сенсом життя взагалі.