Аналіз вірша «Батьківщина» Лермонтова Лермонтов М. Ю

Аналіз вірша "Батьківщина" Лермонтова
У цьому вірші Лермонтов протиставляє свій патріотизм патріотизму офіційному, казенному. Він заявляє про свій кревний зв'язок з росіянці, рідний йому природою, з російським народом, "прикростями й радостями його життя. Свою любов до батьківщини Лермонтов називає«дивною» тому, що він любить у своїй країні народ, природу, але ненавидить «країну панів», самодержавно-кріпосницьку, офіційну Росію. Саме таким був патріотизм Лермонтова й Радищева, Грибоєдова й Пушкіна, сучасників поета - Бєлінського й Герцена й наступного покоління - революціонерів-демократів 60-х років XIX століття Чернишевського й Добролюбова.

У вірші Лермонтова «Батьківщина» Добролюбов знаходив повне вираження такого щирого патріотизму. Він писав:

«Лермонтов... володів, звичайно, величезним талантом і, умевши рано осягти недоліки сучасного суспільства, умів зрозуміти й те, що порятунок від цього помилкового шляху перебуває тільки в народі. Доказом служить його дивний вірш «Батьківщина», у якому він розуміє любов до батьківщини істинно, свято й розумно. Він говорить:

Люблю вітчизну я, але странною любов'ю; Не переможе її розум мій, Ні слава, куплена кров'ю,

Ні повний гордої довіри спокій,

Ні темної старовини заповітні преданья

Не ворушать у мені втішного мечтанья.

Що ж любить цей поет, байдужий і до військової слави, і до величного спокою держави, і навіть до преданьям темної старовини, записаним смиренними ченцями-літописцями?.. От що він любить:

Проселочним шляхом люблю скакати у возі... І т. д.

Цілковитого вираження чистої любові до народу, гуманнейшего погляду на його життя не можна й жадати від російського поета».

Високий патріотизм Лермонтова прекрасно розкривається в цьому невеликому вірші, написаному так задушевно.

У реалістичній ліриці Лермонтов досягає великої художньої майстерності

Віршована мова Лермонтова-Реаліста зберігає властиву його раннім, романтичним віршам виразність. Лермонтов не відмовляється від широкого використання епітетів, що відбивають щиросердечні переживання, від схвильованого мовлення, насиченої питальними й окличними реченнями. Але він менше застосовує метафор, особливо розгорнутих. Його стих стає простіше, живее, досягає природний невимушеного розмовного мовлення. У Лермонтова з'являються оповідальні вірші: «Три пальми», «Дарунки Тереку», «Суперечка».

Ширше використовує Лермонтов ритмічні можливості російського вірша. Він починає частіше застосовувати трискладові розміри (дактиль, анапест, амфібрахій, допускає чергування амфібрахія з анапестом). Так, наприклад, у вірші «Русалка» (1836):

Русалка плила по ріці голубой, Озаряема повним місяцем...

перший вірш - амфібрахій, другий - анапест. Створює Лермонтов і новий тип строфи. У вірші «Бородіно» він застосовує семистрочную строфу зі своєрідним римуванням (аабвввб).