Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону. Андре Моруа: Літературні портрети

Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону
Андре Моруа: Літературні портрети

АНДРЕ МОРУА: ЛІТЕРАТУРНІ ПОРТРЕТИ

Андре Моруа (1885-1967) ставиться до тих більшим письменникам XX століття, які перед особою фашистського варварства стали хоронителями немеркнучих цінностей світової культури.

Його серцю були дороги художники, чия правдива творчість висвітлювалася високими ідеалами. Кращі книги Моруа присвячені Байронові й Гюго, Жорж Санд і Бальзаку.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - не тільки відтворююче життя, але й перетворюючого її за законами творчості. Який головний із цих законів? Відповідь дається в статті із програмною назвою «Борг говорити правду». Моруа аж ніяк не вимагає, щоб письменник був моралістом і викладав у своїх романах правила гарного поводження. «Але якщо він хоче дати образ реального миру, у нього їсти обов'язок бути правдивим».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Пруста до Камю» (так називається один зі збірників літературних портретів Моруа), критик у роздумі зупиняється там, де, на його думку, художній пошук виявлявся малопродуктивним.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і від роману психологічного. Тепер зв'язне оповідання про який- або історії виглядав художнім промахом, невпорядкованість оповідання робила авторові честь, темний езотеризм забезпечував йому славу». Говорячи про свій жвавий інтерес до добутків Клода Мориака, Мішеля Бютора, Алена Роб- Грийе, Натали Саррот, людей обдарованих, по- своєму блискучих, Моруа підкреслює, що в багатьох їхніх книгах є «формалістична, нелюдська сторона», що йшла врозріз із його внутрішніми устремліннями й змушувала його знову й знову звертатися до своїх учителів - Бальзаку й російським класикам.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - сказали всі, після них говорити не про що. Роман зайшов у глухий кут; там він і вмре». Заперечуючи Моравиа, Моруа відкидав положення про «смерть роману»: «Повсякденн і несвідоме й справді займають дуже важливе місце в нашім житті, але мир до цього не зводиться. Дія теж існує, існує персонаж і суспільство. І ніщо не заважає об'єднати в одному добутку дія, щоденність і несвідоме». І не без підстав наводив як приклад роман Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу». Двадцять років відокремлюють нас від полеміки між Моравиа й Моруа. Марні дискусії про кризу роману припинилися: живий рух літератури спростувало невірну тезу. Реалістичний роман розвивається, «новий роман» умирає.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - тільки похмуре, песимістичне мистецтво. «Так, - говорить Моруа, згадуючи страшний час фашистської окупації, - ми й справді бачили огидних чудовиськ. Однак поруч із ними скільки героїв, одночасно мужня й добрих; яка самовіддана відданість самим людяним ідеалам, скільки вже зроблене для того, щоб людина стала більше щасливим і рівноправним. І якщо ви не скажете про це, якщо на вашій палітрі не буде поряд з темними фарбами живих і веселих квітів, ви дасте перекручену картину життя й заподієте багато зла» ***.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - великий інтерес. Літературні портрети він писав з таким же блиском, що й біографії, тим більше що жанри ці дуже близькі. Інший життєпис (скажемо, Вольтера) є як би розгорнутим літературним портретом, а книги Моруа про Диккенсе або Шатобриане, Тургенєві або Прусте наближаються до типу критичного дослідження.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - що художній твір невіддільно від його творця.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - добуток не розглядається більше як функція громадськості, а як продукт певного характеру» ****. Положення це може бути у відомій мері поширено й на інших представників біографічного методу в літературознавстві. Допомагаючи зрозуміти приватні мотиви у творчості письменника, метод цей грішить суб'єктивізмом; в остаточному підсумку він мало продуктивний. Але коли дослідник вірно враховує роль художника в літературному й громадському житті свого часу - результати можуть бути значними. Це ставиться до кращих літературних портретів, що вишли з- під пера Андре Моруа.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - персонажі, створеному письменником, частку його особистості, його творче «я» («Щось від самого Бальзака є присутнім не тільки в Луи Ламбере, але й у Вотрене й навіть у бароні Юло»). Звідси - місце, що Моруа відводить особистості художника: він не відокремлює «людини від письменника».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Моруа - і в біографіях і в критичних статтях - перебільшує значимість особистих відносин письменника для його добутків. Дійсно, обставини життя письменника, особливості його щиросердечного складу допомагають зрозуміти певні сторони його добутків. Не можна не бачити незгладиму печатку, що наклало бурхливе життя Байрона, його яскрава особистість на всі їм створене. Але чи можна обмежитися «біографічним» поясненням творчості письменника? Там, де Моруа не приділяв належну увагу часу, епосі, що формує творчу особистість, він перемог не брав. Показова в цьому змісті біографічна робота Моруа «Ариель, або Життя Шеллі» (1923). Але й сам Моруа побачив згодом недоліки не тільки цієї книги, але й обмеженість одного лише біографічного підходу. Вся творча еволюція Моруа - від життєпису Шеллі до біографії Бальзака - говорить про те, що він усе тісніше й тісніше зв'язував життя письменника з тими суспільними обставинами, у яких вона складалася й проходила.

Чималу роль у формуванні поглядів Моруа на мир, суспільство, мистецтво зіграв його шкільний учитель Ален.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - підійшов до дошки й написав кілька слів по- гречески. Погляд учителя зупинився на емиле ерзоге, у майбутньому - Андре Моруа.

- Переведіть.

- «Всіма силами душі треба прагнути до істини».

Знамените виречення Платона стало девізом емиля, а зустріч ця позначилася на все його життя.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Алена: Моруа підкреслює, що Ален призивав довіряти людині, його розуму, його волі. Із цих у достатній мері відвернених позицій Ален засуджував війни, був нещадний до тих, хто їх розв'язує. «Він переконався, - говорить Моруа, - що війна й погроза війни є найбільшим злом нашого суспільства». Важлива думка, близька самому Моруа.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - виявляється згубної для художника. До кінця своїх днів Ален зберіг вірність великим майстрам реалістичного мистецтва - Бальзаку й Стендалю. У реалістичній манері витримані і його власні «Судження», оригінальний жанр, що коштує на грані філософії й літератури. В історії французької думки Ален зайняв міцне місце, щоправда, не настільки високе, як це представлялося його улюбленому учневі.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і для фахівця- літературознавця й для широкого читача.

Інтереси Моруа- критика ширше й многообразнее інтересів Моруа- біографа. Численні статті Моруа охоплюють найбільші явища французької й світової літератури.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - «Ти будеш письменником. Через двадцять років це тобі придасться». Він не помилився. «Так почалася, - говорить Моруа, - моя велика любов до російських письменників; з тих пор я ніколи не переставав ними захоплюватися». У зрілі роки, у вигнанні, у часи фашистської окупації, Моруа допомагали жити його духовні «брати» князь Андрій Лева Толстого й доктор Антуан Тибо Пиці Мартен дю Гара.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Чехові, Толстому.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - зв'язку з російською дійсністю виводить Моруа головні особливості творчості Тургенєва. Рудин для критика не стільки літературний персонаж, скільки живих чоловік; Моруа протиставляє художній метод Тургенєва натуралізму, що існував у ту пору у Франції. Відзначаючи творчість гуманізм одухотворяє, що всі його, Моруа називає реалізм Тургенєва «поетичним». Користуючись вираженням Ґете, можна сказати, що Моруа побачив у творчості великих російських письменників «поезію й правду».

Поетичним уважав Моруа й реалізм Чехова - «Шопена в драматургії». Поетичність і музикальність сполучається в Чехова, за словами Моруа, із крайньою простотою сюжету. Але за цією простотою коштує величезний життєвий зміст. «У Чехова самий звичайний випадок завжди відкриває величезні перспективи для збагнення людської натури й миру ідей». Моруа захоплюється не тільки письменником, але й людиною. Спосіб життя Чехова він іменує «героїчним без гучних слів». Недарма нарис про Чехова Моруа опублікував у циклі із програмним заголовком «Зразкові долі».

«Самим великим» називає Моруа Лева Толстого, художника, особливо близького його серцю. Він присвятив Толстому чимало статей, виступав з мовленнями про його життя, книги, мріяв на старості років написати його біографію. Моруа говорив про світове значення Толстого, про вплив на французьку літературу, що випробував сам. «Війну й мир» і «Ганну Каренину» Моруа вважав самими прекрасними романами із всіх коли- або написаних. Товстої, «як доконане дзеркало, відбиває всю глибину існування. Читача несе плавний плин повноводної ріки. Це тече саме життя» *****.

Моруа затверджував, що «утвору Шекспіра, Бальзака й Толстого - три найбільших пам'ятники, споруджені людством для людства»******.

_{»crosslinked«}