Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону. Кардинал де Рец

Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону
Кардинал де Рец

КАРДИНАЛ ДЕ РЕЦ

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - у двадцяти лье від Парижа рікою Пти- Морен, у якій у день народження Жана- Франсуа виловили осетра, і це здавалося своєрідною ознакою. Гонди по походженню були флорентийцами, що влаштувалися в Ліоні й покликаними Катериною Медичи [1] до виконання найвищих місій королівства. «Рід знаменитий у Франції, - говорив кардинал, - і древній в Італії». Думка його не збігається з думкою королівських учених, що займаються генеалогією. Але навіть якщо дворянство це не вважалося древнім, воно було досить знатним, тому що для сімейства Гонди засновується герцогство Рец (або Рес) в устя Луари. У роді Гонди два архієпископи Парижа. «Архієпископство належало нашому будинку», - пише автор «Мемуарів», і, оскільки в сім'ї він молодший, відповідно до традиції й на настійну вимогу батька, йому має бути вибрати духовне звання, навіть якщо в нього немає до цього покликання.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - наслідувати італійців, «Змова графа Фиеско» [3], у якому вже відчувається його особливий недбало- виразний стиль; він прагнув відтягнути прийняття сану, навмисно компрометуючи себе залицяннями й дуелями. Але «піти від долі» йому не вдалося. Змушений служити церкви, він вирішив блищати й на цьому поприщі: одержав перше місце, здаючи іспит на ліценціата в Сорбонне, став шановним проповідником, перетворив у свою віру гугенота й був призначений Ганною Австрійської [4] в 1643 році на посаду коадьютора паризького архієпископа, одержавши звання архієпископа коринфского iисточник: Література Західної Європи 17 століття - загонів міської охорони, стає впливовим церковним діячем. Він вступає в боротьбу, спочатку таємну, а пізніше відкриту, з Мазарини [5], організує бунт, спрямований проти міністрів, у паризькому парламенті й на вулицях міста. Після повернення двору [6] він одержує кардинальський сан і домагається відставки Мазарини. Але це небезпечна перемога. У країні, де править жінка, і аж ніяк ще не стара, політична перемога не значить нічого без її найвищої милості. І Мазарини, переможений і вигнаний, залишається більше могутнім, чим Гонди, переможець пануючий. В 1652 році кардинал де Рец арештований і укладений у Венсеннский замок, так що парижане не встигають його захистити, потім переправлений у Нантскую міцність. Звідти йому вдається бігти, але він падає з коня, одержує вивих плеча й зрештою, після дивних пригод, попадає в Італію.

Третя частина «Мемуарів» не завершена. Вона оповідає про прибуття кардинала в Італію й малює чудову картину конклаву.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - він вийшов у свої володіння Коммерси в Лотарингії, уразивши Францію розсудливістю, так само як довгий час вражав неї своїми шаленостями. «Якщо він провів свою молодість, як Катилина, - писав Вольтер, - старість свою він провів, як Аттик [7]».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - колишні п'єси, що незабаром буде поставлена на сцені. Мольер познайомить його зі своїм «Триссотеном» [9], річчю дуже цікавої. Депрео [10] подарує «Аналой» і «Поетичне мистецтво». От усе, що ми можемо для нього зробити».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - скласти із себе кардинальський сан і випросив благословення тата, але той відмовив. У цьому ж році він розрахувався із кредиторами, надавши в їхнє розпорядження всі свої доходи. Умер кардинал де Рец в 1678 році в паризькому особняку своїх племінників Ледигьеров, залишивши, за словами Сент- Бева, «спогад про себе, як про людину дуже люб'язному, дивно приємному в спілкуванні, як про щирого й чудового друга...»

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - нам доведе, що вони не підробка». Було схоже на правду, що Рец ніколи не писав мемуарів. Його найближчі друзі, здавалося, нічого не підозрювали. Г-Г- жа де Севинье в 1675 році вперше торкнулася цієї теми: «Настійно порадьте кардиналові чим- нибудь зайнятися, спробувати написати історію свого життя. Ми все просимо його негайно узятися за перо...» Отже, він не писав про себе, а якщо писав, вона була не в курсі цього.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - «Мемуарів», написаний рукою кардинала, зберігається в абатстві Муаенмутье». Після першої публікації друга дружина принца Орлеанского, принцеса Палатинская, писала з Німеччини: «Ченці монастиря Сен- Михель володіють оригіналом «Мемуарів» кардинала де Реца. Вони віддрукували їх і продають у Нанси, але в цьому оригіналі багато чого відсутній. У Парижу в г-г- жи де Комартен є повний екземпляр рукопису, де не втрачено жодного слова. Однак вона завзято відмовляється надати його, щоб доповнити відсутнє в інших екземплярах».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - вона знайшла пристановище в Національній бібліотеці. Г-Г- жа де Комартен - хоча дуже довго вважали, що саме їй адресовані «Мемуари», - володіла лише їхньою копією, переписаної набіло, що у свою чергу надала для переписування. Тільки завдяки їй добуток потрапив до видавців і було надруковано.

Цілком природно, що виникало чимало загадок навколо кожного варіанта «Мемуарів», які не могли публікуватися при житті Людовика XIV. Шанування корони в його правління досягло такого ступеня, що це викликало подив у старих парижан, свідків Фронди, і, звичайно ж, спогаду про часи, коли король і його мати були змушені бігти з Парижа як переможені, уважалися б злочинними. До того ж кардинал, що вирішив провести залишок своїх днів у благочесті й побожності, що одні думали лицемірної, інші, більше знаючі, - щирої, схоже, ретельно намагався сховати оповідання про шаленості своєї молодості.

чиБуло це оповідання написане в період остаточної відставки? Більше правдоподібним здається допущення, що щонайменше його накидання були зроблені значно раніше.

Страсті в них ще дуже гарячі. Умиротворення, що наступає в старості, аж ніяк не відповідає їхньому стилю. Події, розмови, зустрічі передані з такою точністю, що нелегко досягається навіть через лише кілька днів або кілька місяців після подій і вуж зовсім виключений по закінченні 25-30 років. Але можна припустити, що, опираючись на щоденникові записи, колишні замітки, офіційні протоколи засідань парламенту, кардинал, живучи уединенно в Коммерси, повернувся до старого рукопису, щоб додати їй більше доконану форму.

чиСам він опустив з- за обережності фрагменти, яких бракує в книзі, або зробити це його змусили набожні радники, що оточували кардинала в останні мінути життя, а може бути, саме вони й зробили купюри вже після смерті Реца? Нам нічого не відомо, але ми смутно почуваємо, що кончина цього незвичайного й чарівного старця пов'язана з який- те таємницею, а можливо, і з боротьбою. Трапляється, що друзі великої людини прикриваються його величчю для задоволення власних страстей. Можливо, одні з колишніх учасників Фронди сподівалися посмертною публікацією «Мемуарів» де Реца виправдати і його й свої діяння молодості; інші, можливо, навпаки, хотіли змусити упокоритися перед богом цю непокірливу душу.

Жан Шлюмберже [12] написав чудовий роман «Постарілий лев», у якому розповідається про смерть кардинала де Реца. У ньому, користуючись вимислом, автор дозволяє собі гіпотези, які на підставі відомих документів не можуть розглядатися як історичні факти, але, проте, виглядають правдоподібно й цікаво. Існує чудовий докладний розбір рукописів «Мемуарів». Він належить г-г- ну Альфонсові Фейе й випереджає їхнє видання в серії «Великі письменники».

Для дослідників духовного миру людини фігура кардинала де Реца становить значний інтерес. Ніхто із представників його покоління не був більше сильним істориком, ніхто не зумів так, як він, осягти розладнаність королівської машини в період неповноліття Людовика XIV, ніхто краще його не зміг зрозуміти й зобразити характер не тільки основних учасників Фронди, але й політичних діячів інших епох.

В «Мемуарах» ми знаходимо величезну кількість максим, які сьогодні звучать так само сучасно, як і в 1640 році. Ці максими по глибині й сміливості думки можна зрівняти з афоризмами Макиавелли [13], але вони більше виразні, тому що більше конкретно. Вони зустрічаються майже на кожній сторінці: «Головний секрет тих, хто вступає в нову роль, це вміння вплинути на уяву людей дієюєю, що волею обставин здається їм незвичайним»; «Я зрозумів під час цієї зустрічі, що опуститися до людей низького звання - самий вірний засіб досягти величі»; «Важливіше всього зберегти репутацію у власному середовищі, тоді ніякі сили у світі не зможуть неї похитнути» (середовище - тут, природно, уживається в збірному значенні: репутація члена парламенту - у парламенті, репутація лікаря - серед медиків); «Народ почав діяти. Він зірвав покрив, що споконвіку прикриває те, що є правом народу й правом королів, які найкраще погодяться в мовчанні»; «Люди цього типу нічого не роблять, саме тому вони дають будь-які ради».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - перехід від анархії, аристократичної й одночасно буржуазної, до чільної й абсолютної монархії. Як пояснити, що настільки блискучий розум ні до чого його не привів, а життя великого політика закінчилася політичним провалом? Адже Рец нічого не створив і навіть нічого не зруйнував. Він прагнув до слави, а досяг її тільки після смерті, іншим шляхом. Великі були його домагання, світські й духовні, але він не став ні великим міністром, ні великим пастирем. Чому?