Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону. Оноре де Бальзак

Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону
Оноре де Бальзак

ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК

I. «БАТЬКО ГОРИО»

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - але Стендаль розкриває за допомогою своїх персонажів лише власний внутрішній мир. А Бальзак створив цілий мир, і мир цей належить одночасно його епосі й всім епохам взагалі. Флобер дав життя декільком довговічним типам, таким, як пані Бовари, Омі, Фредерик Моро, пані Арну, Бювар і Пекюше; що ж стосується Бальзака, те його можна зрівняти хіба тільки з міською управою, тому що він запам'ятав портрети двох тисяч чоловіків і жінок, і люди ці для вчених- бальзаковедов представляються більше живими, чим ті, з ким вони зіштовхуються в житті.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - діячі, купці, лихварі, світські дами, куртизанки - переходять із тому в тім, і це надає відчутність і вірогідність миру, створеному Бальзаком. Тим часом у ту пору, коли Бальзак писав свої перші добутки, він ще не розробив план своєї монументальної епопеї. Марне було б шукати сліди цього плану в первісних текстах «Шуанів», «Тридцятирічної жінки», «Шагреневої шкіри», «Євгенії Гранді» і інших його створінь, що побачили світло до 1834 року. Тодішні критики дивилися на них як на нічим не зв'язані між собою опуси легковагого «жартівника». Такі висловлення зачіпали письменника за живе, тим більше що сам він випробовував прагнення, навіть потреба створити грандіозну й цілісну епопею. «Недостатньо бути просто людиною, - говорив він, - треба бути системою».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Бальзак вирішило описувати шуанів на зразок індіанців із книги «Останній з могікан». У романах Фенимора Купера прославлений траппер Шкіряна Панчоха залишалася в центрі всіх інтриг, жодна з них не виникала й не дозволялася без його участі, словом, він займав у творчості Купера таке ж місце, яке пізніше зайняв в «Людській комедії» Вотрен. Бальзак був вражений цим письменницьким прийомом. Міркуючи про творчість Вальтера Скотта, другого з англосаксонських письменників, що надихали його, він завжди шкодував про те, що між романами Скотта відсутня зв'язок. Все це привело Бальзака до думки скріпити єдність миру, створеного його уявою, і тим забезпечити єдність усього своєї творчості. Сестра письменника, Лора Сюрвиль, згадувала, що один раз - це трапилося в 1833 році - Бальзак увійшов до неї й радісно викликнув: «Поздоровте мене, я на вірному шляху до того, щоб стати генієм». І він розгорнув перед нею грандіозний план: «Самим істориком повинне було виявитися французьке суспільство, мені залишалося тільки бути його секретарем» *.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - її задуму, змінюючи для цього імена деяких другорядних персонажів. Так, наприклад, при одному з перевидань «Шуанів» він увів у роман барона дю Геник ( щодіє в романі «Беатриса»), а в роман «Євгенія Гранді» - герцогиню де Шолье й барона Нусингена, «завсідників» «Людської комедії». Але свій новий метод письменник застосував уже в первісній версії роману «Батько Горио». У цьому романі знову з'явилися майже всі персонажі з «Історії тринадцяти»; так, чарівний де Марсі, що ніколи входив у число Тринадцяти й игравший головну роль у повісті «Златоокая дівчина», стає в романі «Батько Горио» символом торжествуючої продажності; людина цей, котрий має красу, молодістю, розумом і цинічно ставиться до життя, атакує суспільство, так сказати, зсередини, роблячи при цьому вид, що відмінюється перед його умовностями. Де Марсі - це байронічний пірат [1], що перетворив у денді: таку роль у свій час нерідко хотілося грати самому Бальзаку.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Горио, про яке ми скажемо далі, два чоловіки створюють велич книги; обоє стануть завсідниками двадцяти романів Бальзака, і обоє вони втілять у собі різні аспекти самого автора: ми говоримо про Жака Коллене на прізвисько Вотрен і про ежене де Растиньяке.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - спрага насолод, причому перша із цих страстей - наслідок другої. На його думку, всі інші почуття - суцільне лицемірство. Отже, Вотрен викриває неспроможність суспільного договору. Крадіжка, убивство - для нього все годиться. Цей випадний каторжник не вважає, що він гірше інших, він тільки менш боягузливий, чим вони. «Він представляє собою, - пише Бардеш, - грізного хижака цієї савани, Шкіряної Панчохи паризького степу, де він вистежує дичину, прибігаючи до тих же обережностям і просуваючись тією же скрадливою ходою, як дикуни в преріях...»

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - почуває себе здатним надати руху цілим мирам і панувати над ними. І це насправді так: «Людська комедія» стане тріумфом його всемогутньої волі. Але, творячи уявлюваний мир, він мріє про перемоги у світі реальному, марить про гігантські спекуляції, про грізне співтовариство честолюбців - франкмасонів сучасності. У своїх мріях Бальзак був те Феррагюсом, проводирем деворантов, те Анри де Марсі або Максимом де Трай. Це не виходить, що Бальзак був чудовиськом. Аж ніяк немає. Мрії письменника й створювані їм персонажі не можна дорівнювати до чинених учинків, навпроти, таким шляхом він очищається від дурних страстей. Бальзак ніколи не буде надходити так, як надходив Вотрен, але він випробовує симпатію до Вотрену почасти тому, що заздрить могутності, якою той наділений, ще більше тому, що віддає перевагу цинізму лицемірству, але головним чином тому, що Вотрен здатно зберігати вірність у дружбі. Він злочинець, але не зрадник. Мадемуазель Мишоно, що доносить на Вотрена, викликає презирство в Бальзака, та й у всіх читачів роману.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - прибув у Париж із провінції й весь просочений добрими спонуканнями. Улюблені мати й сестри вселили йому глибока повага до сімейних уз і всякого роду чеснотам. Тому, що б не говорив Вотрен, Растиньяк знає, що мир все-таки не до кінця поганий. Однак, виявившись, як і сам Бальзак, без єдиного су в Парижу часів Реставрації, у Парижу, де любов і слава купуються, де молоді люди роблять кар'єру за допомогою жінок, а жінки - за допомогою старих, цей двадцятилітній юнак не витримує. Єдиний його капітал - молодість і краса. Вотрен учить Растиньяка, як краще пустити їх у зворот. Важко назвати у всій творчості Бальзака більше чудову сцену, чим та, де Вотрен, скидаючи маску, відкриває Растиньяку, до якого він випробовує непояснену прихильність (правда, менш двозначну, чим та, котра пізніше поставить цієї жахливої людини на службу Люсьену де Рюбампре), що по ньнього, Вотрена, думці, можна назвати стовповою дорогою до успіху.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - же натрапите на диявольські махінації... От життя як вона є. Все це не краще кухні - смороду стільки ж, а якщо хочеш що- нибудь сфабрикувати, брудни руки, тільки потім умій гарненько змити бруд; от вся мораль нашої епохи. Якщо я так дивлюся на людське суспільство, то мені дано на це право, я знаю суспільство. Ви думаєте, що я його сварю? Анітрошки. Воно завжди було таким. І моралістам ніколи його не змінити. Людина далека від досконалості...» **

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - м'який. Жорж Санд, що розумілася на доброті, з наполегливістю затверджувала: «Сказати про цю геніальну людину, що він був насамперед добрий, - це значить висловити по його приводу найвищу похвалу із всіх, які я знаю». Однак, як Растиньяк, як майже всі люди, Бальзак був людиною складним. Подібно Растиньяку, він знав ціну відданій дружбі, він схилявся перед величчю піднесених душ - таких, як Лора де Берни або Зюльма Карро. Досить прочитати «Ліллю долини» або «Сільського лікаря», щоб виявити його устремління, відзначені простодушністю й молодістю. Але Бальзак прожив життя, повну нестатку, виконану спокус і приступів люті, і він за прикладом Растиньяка хотів за всяку ціну позбутися від такого існування.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Максимові де Трай. Він повний поваги до Орасу Бьяншону. Він доглядає за папашей Горио майже із синовним почуттям і один (разом зі слугою Кристофом) треба за труною старого. І все-таки він капітулює, він піде на поступки. Коли ми знову зустрінемося з Растиньяком, він уже буде бароном, статс- секретарем, більш-менш свідомим спільником чоловіка своєї коханки («Банкірський будинок Нусингена»). А в 1845 році він уже стане міністром, графом і пером Франції, у нього буде триста тисяч франків річного доходу й він заявить: «Абсолютної чесноти не існує, є тільки обставини» («Комедіанти неведомо для себе», «Депутат від Арси»). Часто говорили, начебто прообразом для цього персонажа послужив Тьер, і можливо, що Бальзак запозичив у Тьера деякі риси, створюючи Растиньяка, але найбільше він взяв у самого себе. Почуття Растиньяка, що сидить у Дельфіни де Нусинген, дитяча радість, що він випробовує, хизуючись у перших добре зшитих костюмах, перші успіхи, що приємно лоскочуть самолюбство, - все це випробовував і сам Бальзак - спочатку в суспільстві маркізи де Кастри, а пізніше в пору близькості з пані Ганской.