Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону. Шодерло де Лакло. «Небезпечні зв’язки»

Андре Моруа. Від Монтеня до Арагону
Шодерло де Лакло. «Небезпечні зв'язки»

ШОДЕРЛО ДЕ ЛАКЛО. «НЕБЕЗПЕЧНІ ЗВ'ЯЗКИ»

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Сент- Бев, якого захоплювали письменники, ще зовсім невідомі, присвятив Лакло лише кілька слів. Фаге, що вивчав літературу XVIII століття, просто ігнорував його. І хоча інші визнали «Небезпечні зв'язки», однак уважали цю книгу малодостойной і з дурним запашком. Жид похвалявся, начебто цінує Лакло, але його похвала звучало як визнання в дружбі з дияволом.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - слова. Він описує ризиковані ситуації, сцени зі стриманістю, для нас дивної. У порівнянні з деякими сторінками Хемингуея, Колдуелла, Франсуази Саган [1] книга Лакло здається написаної для читача із чистою душею. Тоді чому ж вона викликала в освічених людей того часу стільки сумнівів і обурення? Це ми й спробуємо пояснити.

I. АВТОР

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - завжди готової дерзати, але крокував по життю в масці, і його було важко осягти. Відомо, що Лакло був холодний по натурі людин, дотепний і зовсім не люб'язний «високий худий пан, рудоволосий, одягнений завжди в чорне». Стендаль, що зустрів Лакло наприкінці його життя, згадує сидів у губернаторській ложі Миланского театру старого артилерійського генерала, якому й поклонився за його «Небезпечні зв'язки».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Він спостерігав життя місцевої знаті, вдачі якого були досить легковажні. «Молоді люди одержували від своїх багатих коханок гроші, що йшли на розкішні вбрання й зміст бедних улюблених». Однак сам Лакло поводився по- іншому. Один з його біографів пише, що якщо Стендаль був на війні інтендантом, те Лакло служив у любові розвідником [2]. Він любив бовтати з дамами й вислухувати їхнього визнання, тим більше що всі вони охотнее откровенничают з невоюючими повірниками їхніх почуттів, чим з великими завойовниками серць, і тільки чекають випадку розповісти їм про свої любовні справи. Генрі Джеймс [3], Марсель Пруст і навіть Толстой багато чого почерпнули із цієї чисто жіночої «дитячої балаканини». Так часом з маленьких пліток виростають більші романи.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - чимало забавних історій. Маркіза де ла Тур дю Пин- Монтобан була, як говорять, оригіналом маркізи де Мертей. Якщо вважати, що «Зв'язку» являють собою точний портрет гренобльської знаті, те, виходить, вона була жахливо порочною. Але адже автори романів, малюючи вдачі свого століття, часто обмежуються зображенням лише яких- нибудь «двох десятків хлищей і повій». Інші городяни вели скромне життя, їх не було чутно, у той час як купка циніків і розпусників голосно сповіщала всіх і заповнювала газети байками про свої пригоди.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - 1782 року в багатьох розумах на ґрунті невдоволення зріла революція. Бідний офіцер начебто Лакло повинен був харчувати ворожість до знатним панам, військова кар'єра яких була невиправдано легкою. Лакло не дозволили навіть відправитися в Америку разом з Рошамбо шукати військових почестей [5]. Це було привілеєм знатних сімей: Сегюр, Лозон, Ноай. «Небезпечні зв'язки» в області роману були, по суті, тим, чим на театрі - «Одруження Фігаро» [6]: памфлетом на аморальний, могутній і корисливий клас. Лакло остерігався говорити про політика, але читач сам заповнював вакуум і приходив до певного висновку.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - буржуазія, вибух цієї бомби, що розірвалася, не образив слуху. Цікаво було спостерігати, наскільки більше цікавилося суспільство - знать і буржуазія - тими, хто його хулив, чим тими, хто його хвалив. Все суспільство, і Версаль і Париж, домагалося знайомства з автором книги. Командир полку, де служив Лакло, хвилювався: як, його офіцер - і раптом романіст і цинік... Правда, нічого серйозного, але адже Лакло був чудовим артилеристом: пушки раніше романів. Деякі шкодували, що опису в книзі занадто похмурі; інші вихваляли Лакло - знавця людських страстей, геніальність інтриги, мистецтво створення незабутніх образів, природність складу.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Макиавелли в області почуття, женився й став люблячим, ніжним і вірним чоловіком. У сорок три роки він закохався в молоденьку дівчину з Ла Рошели - мадемуазель Соланж- Марі Дюперре, сестру французького адмірала. Прочитавши «Зв'язку», вона сказала: «Ніколи пан де Лакло не буде нашим гостем». На це Лакло відповів: «Ще до витікання напівроку я женюся на мадемуазель Дюперре».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - стає самим сентиментальним із чоловіків. «От уже майже дванадцять років, - писав Лакло пізніше дружині, - як я тобі зобов'язаний щастям. Минуле - порука майбутнього. Я із задоволенням зауважую, що нарешті- те ти почуваєш себе улюбленої, але все-таки дозволь сказати тобі, що за дванадцять років ти могла б у цьому цілком переконатися». Лакло піднесений тим, що його Соланж «чарівна коханка, прекрасна дружина й ніжна мати». Чи поповніла вона? «Так, поповніла! І це їй іде».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - змусило Лакло відмовитися від свого плану. Таке рішення, безсумнівно, було розумно, оскільки про благополучне сімейне життя можна зробити тільки поганий роман. Андре Жид радувався, що цей проект, настільки невластивий генієві Лакло, так і не здійснився: він не вірив, що чудовий творець «виплодків пекла» може щиро любити чеснота. «Немає ніякого сумніву, - писав Жид, - що Лакло йде рука об руку із сатаною». Навряд чи. Швидше за все, Лакло розраховував на допомогу диявола в тім, щоб роздобути побільше читачів; Лакло сам говорив про це: «Після того як я написав кілька віршів і вивчив ремесло, що, однак, не сприяло моєму швидкому просуванню, я вирішив написати добуток, яке б виходило за рамки звичайного, викликало великий шум і продовжувало гриміти, коли мене вже не буде». І якщо така була мета Лакло, те він її досяг.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - (наскільки взагалі можна керувати таким мінливим створенням), веде воістину диявольські інтриги проти короля й королеви. Герцог сподівався, використовуючи у своїх цілях народне збурювання, скинути монарха й стати регентом. Лакло переконував його в правильності цього кроку й намагався йому допомогти.

Ці таємні страсті минулого й самими бурхливими. Лакло вступив у Клуб якобінців і став його впливовим членом. В 1792 році Дантон направив його в армію для нагляду за старим маршалом Люкнером, щоб запобігти зраді цього, по суті чужестранного, солдата [8]. Лакло, чудовий офіцер, реорганізував армію й тим самим підготував її перемогу під Вальми [9]. Однак зрадництво його начальника Дюмурье [10] кинуло тінь і на Лакло, він був арештований. Дев'яте термідора (тобто падіння Робеспьера й кінець терору) урятувало його від гільйотини. Ставши бригадним генералом у правління Бонапарта, Лакло командував артилерією рейнської армії, а потім італійської. В 1803 році, коли він перебував у корпусі Мюрата [11] у Неаполе, йому була доручена оборона Тарента. Лакло вмер від дизентерії. Незвичайна кар'єра цього обдарованого солдата і його ім'я стали відомими лише завдяки роману.

II. РОМАН І ЙОГО ПЕРСОНАЖІ

Цілком природно, що шанувальник «Кларисси Гарлоу» задумав написати роман у листах. Це небагато штучна форма. Життя, по суті, проходить у розмовах, у справах. Але листа можуть про їх розповісти й обрисувати їх. Вони дозволяють авторові виявити проникливість. Є в листі те, що воно хоче сказати, і те, про що воно умовчує. Лист все видає й викриває. Лакло дуже пишався тим розмаїтістю стилів, яким він наділив своїх персонажів. Правда, ця розмаїтість не настільки разюче, як йому здавалося. Усе витримано в чудесному, чисто французькому стилі XVIII століття, епохи, коли молода дівчина, тільки-но вирвавшаяся з монастиря, уже вміла написати лист так, що письменники нашого часу могли б їй позаздрити.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - порушує всі правила моралі, і віконт де Вальмон, професійний донжуан, досвідчений підкорювач жінок, безсовісний людина; мадам де Мертей їм керує, але іноді він повстає проти її. Жертви - це Президентша де Турвель, чарівна буржуазка, набожна й цнотлива, котра хоче мирно любити чоловіка, і Сесиль де Воланж, юна, недосвідчена, але почуттєва дівчина; вона не розділяє намірів своєї матері, що хотіла б видати її заміж за «старого» графа де Жеркур (йому тридцять шість років), і любить молодого шевальє Дансени; і, нарешті, Дансени, що любить Сесиль, але якого мадам де Мертей, не випробовуючи до нього ніжності, робить своїм коханцем.

Нитки, що зв'язують ці персонажі, численні й заплутані. Жеркур, що повинен женитися на маленької Воланж, був раніше коханцем мадам де Мертей, але тепер змінив їй. Вона хоче помститися за себе й розраховує залучити для цього де Вальмона, що також був її коханцем; пізніше вони розійшлися, але залишилися друзями. У відносинах Вальмона й мадам де Мертей немає ніякого вдавання. Вони доставили один одному насолода й, може бути, ще доставлять, але пристрасть тут відсутня. Вони здатні на будь-які злочини, як теперішні бандити, але не довіряють один одному, випробовуючи лише почуття взаємної професійної поваги.