Англійська література (Коротка літературна енциклопедія) Література кінця 18 в. — початку 19 в

Англійська література (Коротка літературна енциклопедія)
Література кінця 18 в. - початку 19 в.

Література кінця 18 в. початку 19 в.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - 1827), чиє прагнення до безпосередності втілилося в образі лирич. героя з детски чистим і разом з тим гострим сприйняттям дійсності. Блейку властиве особливе бачення миру як сполучення реальних фактів і невидимих мистич. сил. Политич. радикалізм Блейка виявився в критику соціальної несправедливості, у пророцтвах про прийдешнє відновлення життя

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - згубними наслідками промислового перевороту 2-2- й підлога. 18 в. Вищим вираженням политич. радикалізму в А. л. 90- х р. 18 в. була творчість У. Годвина, публіциста й романіста, що проголосив програму реформ, близьку до утопич. соціалізму. Своїми романами ("Калеб Уильямс", 1794, і ін.) і публіцистикою Годвин зробив значит. вплив на передову обществ. думка Англії кінця 18 нач. 19 вв. Однак діяльність Годвина й літераторів, що групувалися довкола нього, Мери Уолстонкрафт (175997), Т. Холкрофт (17451809), так само як і виступу англ. "якобінців", були швидко подавлені правлячими класами. Политич. реакція зімкнулася з ідейною реакцією проти франц. революції й пов'язаного з нею просвітительства. У літ- ре це одержало вираження у творчості поетів т.зв. "озерної школи", що з'явилися зачинателями романтизму в А. л., У. Вордсворта (17701850), С. Колриджа (17721834) і Р. Саути (17741843). Ці три поети спочатку привітали революцію у Франції, але якобінська диктатура спонукала їх різко змінити позиції. Відкинувши просвітительську віру в розум, вони проголосили культ почуття, доходячи в цьому до апології всього ірраціонального; у той же час вони виступали проти капиталистич. цивілізації, оспівуючи мир, що йде, сільського життя. Опираючись на недо- рие новаторські елементи поезії 18 в., представники "озерної школи" проголосили необхідність поетич. реформи, що було декларовано У. Вордсвортом у передмові до 2-2- му изд. "Ліричних балад" (1800), написаних їм совм. з Колриджем. Твердження примата почуття, оспівування людей, не зіпсованих пром. цивілізацією, сполучалося у Вордсворта з вимогою наблизити мова поезії до живого повсякденного мовлення. Поети "озерної школи" змінили техніку вірша, відродивши метрику баладної поезії й версифікацію епохи Відродження й 17 в. Описової й дидактич. поезії 18 в. романтики протиставили лирико- епич. поеми й медитативні вірші (вірші- роздуму). Ця реформа принесла розквіт поезії. Найбільш популярним поетом- романтиком нач. 19 в. був В. Скотт (17711832), чиї поеми "Пісня останнього менестреля" (1805), "Мармион" (1808) і ін. повні описів порівн. - век. вдач і звичаїв. Поетич. произв. В. Скотта становлять як би перехідний щабель до нової форми роману, у до-к- рий увійшли аксесуари романтики й, головне, історизм. Створений цим письменником историч. роман виник під впливом зрушень, що происшли в Шотландії й Англії завдяки наслідкам пром. перевороту 18 в. і бурхливій динаміці подій першої бурж. революції у Франції й наполеонівських війнах. Відчуття нового всесвітньо- историч. перелому викликало потребу осмислення досвіду багатовікового розвитку народів. Обітованою землею историч. роману з'явилася Шотландія, де схрестилися нашарування різних соціальних формацій: пережитки родового ладу й феод. відносин, зачатки капіталізму ("Роб Рій", 1818). Метод историч. роману В. Скотт поширив на ін. епохи европ. історії: від завоювання Англії норманнами ("Айвенго", 1820) до останніх якобитских повстань у сірий. 18 в. ("Уеверли", 1814). Як і консервативні романтики, В. Скотт симпатизував феод. патріархальності, але шукав компромісу між елементами багатовікової культурної традиції й що утверждались бурж. укладом. У композиц. відношенні историч. роман В. Скотта успадкував принцип побудови авантюрного сюжету, який був у романах 18 в., але там герої діяли на тлі стійкого бурж. побуту, тут же вони виявлялися в самому центрі епохиальних историч. подій, і особисті їхні долі також визначалися ходом цих подій

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "озерної школи", так і роман В. Скотта перейняті в основному консервативними тенденціями. На противагу цьому в романтизмі виник новий плин, пов'язане з відродженням прогресивних обществ. тенденцій. Ірландець Т. Мур (17791852) оспівав героич. минуле своєї поневоленої країни ("Ірландські мелодії", 180735). Але свого найвищого розквіту революц. романтизм досяг у творчості Дж. Г. Байрона (17881824) і П. Б. Шеллі (17921822). Весь арсенал поетич. засобів Байрон поставив на служіння завданням боротьби проти политич. реакції в Англії й на континенті, підтримуючи нац. - освободит. руху Ірландії, Іспанії, Греції, Італії й перший стихійний рух робітничого класу Англії повстання "луддитів". Творець інтимної й политич. лірики, потужних лирико- епич. поем ("Чайльд Гарольд", 181218, "Корсар", 1814), сатир ("Бронзове століття", 1823), романтич. трагедій ("Марино Фальеро", 1821), філософських драм ("Манфред", 1817, "Каїн", 1821), віршованого роману ("Дон Жуан", 181924), Байрон створив хвилюючий образ героя- бунтаря, що повстає проти политич. несправедливості, святенницькій моралі господств. класів і самого бога. Волелюбність Байрона носило печатку індивідуалізму. Призиваючи до боротьби проти деспотич. режимів свого часу, навіть якщо вона не обіцяла успіху, Байрон вносив у свою поезію трагич. тональність, ноту песимізму, героизацию самотньої титанич. особистості, що веде нерівну боротьбу й воліє смерть рабської покірності. Поезія Байрона пролунала на всю Європу революц. сполохом, а подвиг поета, що впав у боротьбі за звільнення Греції від тур. ярма, виявив усьому світу приклад високого гражд. мужності. П. Б. Шеллі був менш популярний при житті, але його поетич. слава зросла після смерті, тому що як мислитель він більш оптимістично спрямований у майбутнє. Вихований на ідеях Годвина, Шеллі був першим поетом, що надихався ідеалами соціалізму, хоча й утопічного. Лірикові Шеллі відрізняла віра в прийдешнє торжество соціальної справедливості й твердження гармонії людини із природою (вірші, поеми "Збурювання ісламу", 1818, "Звільнений Прометей", 1820). У поезії Шеллі виникає новий тип героя революціонера, що безроздільно віддає себе служінню людству, боротьбі проти земних і небесних тиранів, при цьому позбавленого пессимистич. трагізму байроновских героїв. "Геніальний пророк Шеллі", як його назвав енгельс, з'явився предтечей социалистич. поезії 1920 вв. (Маркс К. і енгельс Ф., Соч., 2 изд., т. 2, с. 462).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - 1821), що натхненно оспівав радість життя й красу природи ("ендимион", 1818, "Гіперіон", 1820, "Оди до осені", 1820). Хоча политич. лірика займає порівняно мало місця у творчості Китса, вона свідчить про його співчуття освободит. рухам епохи. Тираноборч. мотиви склали осн. зміст творчості й У. С. Лендора (17701864), що примикали до кола романтиків

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - друга після Відродження вершина розквіту англійської поезії, ніколи більше що не піднімалася до таких висот. Останній етап романтизму в А. л. відзначений розвитком жанру есе. Л. Хант (17841859), Ч. Лем (17751834), У. Хезлитт (17781830), Т. Де Куинси (17851859) зробили есе засобом вираження глибоко особистого погляду на життя, нерідко прибігаючи до ексцентричності й парадоксів. Їх юмористич. замальовки характерів і побуту підготували в недо- рій мері ґрунт для реалистич. прози сірий. 19 в. Хант і Хезлитт використовували есе також з метою политич. боротьби, виступаючи під прапором радикалізму