Авторська позиція й форми її виявлення в романі достоєвського «Злочин і покарання»

Твір по літературі: Авторська позиція й форми її виявлення в романі достоєвського "Злочин і покарання"

Роман Ф. М. Достоєвського був опублікований в 1866 році. Фабула добутку - убивство, доконане колишнім студентом Родіоном Раскольниковим, і розслідування цього злочину. Описуючи життя того часу, Достоєвський піднімає різні проблеми. Одна з них - людина й суспільство

Багато героїв Достоєвського одержимі ідеєю пошуку сенсу життя й намагаються вирватися з кола протиріч життя. Одержимо бажанням змінити життя й Розкольників. Досліджуючи трагізм долі принижених, Достоєвський намагається "знайти в людині людини",- так відзначає він у записних книжках. Це прагнення автора виражається в його відношенні до героїв, до подій, які він зображує в романі. І ця позиція - погляд насамперед реаліста. Сам Достоєвський говорив: "Я лише реаліст у вищому мисле, тобто зображую всі глибини душі людської". Цей щирий реалізм проявляється в глибокому психологізмі оповідання. Біль письменника за приниженим, роздавленим життям людей зливається з їхнім болем і образою. Однак він не розчиняється у своїх героях, вони існують самостійно, незалежно. Автор лише прагне проникнути в суть людського характеру, оголити ті страсті, які терзають його героїв. Достоєвський виступає як ретельний дослідник всіх "рухів душі людської", але робить це в різних ситуаціях по-різному, ніколи не виражаючи своїй прямій оцінки. Він докладно описує бідний квартал Петербурга, де тулиться Розкольників, його прогулянки по Сінний, і стає ясно, що авторові близька й дорога ця частина Петербурга

Докладно описуючи всі відтінки мінливого стану Раскольникова, Достоєвський все-таки залишає читачеві можливість самому робити висновки. Дуже часто в його описах утримуються натяки, здогади. З найпершої зустрічі Розкольників з'являється як людина, одержимий ідеєю, що терзається внутрішньою боротьбою. Невизначеність щиросердечного стану героя створює відчуття напруженості. Тривожні передчуття підсилюють монологи Раскольникова. Міркуючи над листом, отриманим з будинку, він немов вступає в розмову із сестрою й матір'ю, так виразно звучать їх інтонації

Сцена за сценою включають всі нових осіб у дію. І якщо на початку роману автор підводить нас до теорії Раскольникова позначками, розгортаючи у формі статті, написаної Родіоном, то в міру розвитку сюжету ідея ця обговорюється, оцінюється іншими героями, піддається найсильнішому випробуванню. Розкольників, почуваючи, що гине, болісно шукає виходу. У ньому зріє бунт, але бунт індивідуалістичний, пов'язаний з теорією, по якій сильні особистості мають право порушувати людські закони, навіть переступаючи через кров, мають право панувати над слабкими, котрих уважають "тваринами тремтячими".

Образ Раскольникова не позбавлений чарівності. Він чесний і добрий, схильний до жалю. Турбується про матір, любить сестру, готовий допомогти нещасній приреченій дівчинці, що вразила його своїм видом, тривожиться про долю Мармеладових. Переконавши себе, що смерть баби врятує тисячі життів, він не може злагодити зі своєю розтривоженою совістю. Щиросердечна уразливість загострює страждання Раскольникова, він поступово починає замислюватися над тим, наскільки шкідлива його теорія. Чи може сильна особистість переступити закон, якщо прирікає себе й близьких на моральні страждання? Спочатку йому здавалося, що якщо існує право сильного, якщо мир, розділений на гнобителів і пригноблених, стогне від несправедливості, то він вправі переступити закони суспільства. Але не зміг. І не зміг, тому що злочин відчужував його від

Людей, тому що не бабу вбив, а принцип убив, "себе вбив". Розкольників не витримав випробування, якому себе піддав, і в цьому його порятунок. Вражений великодушністю й щиросердечною силою Соні Мармеладовой, Розкольників виявляється здатним наблизитися до морального відродження

Достоєвський порушує питання, чи має право така особистість піти на крайність - убити іншої людини, і вирішує його негативно - не може, тому що за цим обов'язково треба покарання - моральне,

Внутрішнє страждання

Носієм морального ідеалу Достоєвського є Соня Мармеладова. Він уважає, що людина, що служить іншим людям, коштує дуже високо в моральному відношенні. Його героїня волею долі виявилася в крайньому ступені падіння. Але для нас Соня - чиста, піднесена, тому що все робить, спонукуваним одним почуттям - бажанням урятувати близьких, навіть такою ціною

По думці Достоєвського, суспільне зло може бути переможено, якщо люди не будуть заподіювати один одному страждання, будувати щастя на нещастя інших. Людина, що випробовує страждання, не буде заподіювати зла іншим. Автор ставить проблему добра й внутрішньої гармонії, до якої людина може прийти через страждання

Достоєвський ставить ще одну проблему - проблему здатності людини до морального відродження. Розкольників, пройшовши через страждання, під впливом Соні підходить до порогу морального переродження. Саме тому слідчий, пропонуючи явку з винної, запитав, чи вірить він у легенду про Лазаря, якого воскресив Христос

Позиція Достоєвського стосовно героїв глибоко гуманна. Він співчуває своїм героям, заступається за їхнє право бути людьми, за право, якого позбавляє суспільство, де панують гроші. Але Достоєвський не бачить шляхів зміни суспільних умов, він шукає вихід у моральному вдосконалюванні своїх героїв, шлях на щастя бачить через страждання. Але саме головне, що свій великий гуманізм, високу проповідь добра й жалю до людей, біль за людину він зумів виразити у своїх книгах, і в цьому виявилася його моральна позиція письменника, класика росіянці й світовій літературі

_{»crosslinked«}