Б. В. Томашевский, Л. И. Вольперт. Лафонтен (La Fontaine) Жан де (1621-1695)

Б. В.Томашевский, Л. И.Вольперт. Лафонтен (La Foисточник: Література Західної Європи 17 століття - світлі й у дворянських салонах Л. також не був далекий цим претензіям; традиційно перед його прізвищем ставиться частка «де», що створює помилкове враження про його приналежність до дворянства.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - гл. обр. у древніх авторів, але використанням вільних віршів і перенесенням центра ваги з повчання на саме оповідання, що мало метою жваво, свіжо, весело й оригінально передати старий зміст, створив нову форму байки й поклав початок величезної популярності цього жанру в XVIII - нач. XIX вв. Худож. досвід Л. служив зразком і отправною точкою власних творчих пошуків пізніших байкарів у Франції й ін. країнах, включаючи Росію.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - у Ліцей в 1811 сестра подарувала йому книгу байок, що належала їй, Л., але він неї забув у Москві (Бібліотека П. № 1060). Ліцейська програма включала байки Л. У ст- нии «Городок» (1815) двом росіянином байкарям, И. И. Дмитрієву й И. А. Крилову, передує на книжковій полиці «співак люб'язний Поезією чарівною Серця увлекший у полон <...> ледар безтурботний, Мудрець простосердий, Ванюша Лафонтен» (ст. 118-123).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Eacute;pitaphe d'uисточник: Література Західної Європи 17 століття - до Ю» (1815): «Отут під дубом нахиленим, З Горацием і Лафонтеном У приємні занурений мріях». В 1824-1825 П. міркував про байки Л. у зв'язку з полемікою навколо предисл. П. А. В'яземського до соч. И. И. Дмитрієва, де останній був поставлений вище Крилова. Відзвуком цих роздумів і суперечки з В'яземським з'явилося зауваження в статті «Про передмову г-г- на Лемонте до перекладу байок И. А. Крилова» (1825): «...жоден француз не насмілиться кого б те не було поставити вище Лафонтена, але ми, здається, можемо воліти йому Крилова. Обоє вони вічно залишаться улюбленцями своїх единоземцев. <...> Лафонтен і Крилов представники духу обох народів» (Акад. XI, 34). У листі А. А. Бестужеву від кінця травня - нач. червня 1825 П. беззастережно віддав перевагу Крилову перед Л. (Акад. XIII, 178). В іншому П. лише зрідка цитував отд. вірші й вираження з неск. байок Л.: «Старий і троє молодих» («Le Vieillard et les trois jeuисточник: Література Західної Європи 17 століття - виключення: бедний дворянин (незважаючи на пануючу побожність) друкував у Голландії свої веселі казки про черниць <...> Зате Лаф. умер без пенсії» («Про незначність літератури росіянці», груд. 1833 - березень 1834; Акад. XI, 271). Помилково вважаючи Л. дворянином, П. був, мабуть, уведений в оману часткою «де» (див. с. 184) і близькістю Л. до опозиційних аристократичних кіл, а про бідність його судив по тім факті, що Л. останні роки жив у будинках своїх лит. покровительок.

Крім томика «Байок», подарованого П. сестрою, у нього було однотомне полн. собр. соч. Л. (Paris, 1826; розрізано не повністю) і придбане 24 січн. 1836 (Акад. XVI, 97) собр. соч. в 6 т. (Paris, 1826-1827; розрізано частково) (Бібліотека П. № 1061-1062).

Літ.: Томашевский Б. В. Пушкін і Лафонтен // П. Брешемо. Т. 3. С. 215-254 (Те ж // Томашевский. П. і Франція. С. 219-261); Скакун А. А. Пушкін як читач і інтерпретатор добутків Лафонтена // Университ. Пушк. сб. С. 375-382.