Белоусов Р. С. Слава й ганьба барона Мюнхгаузена
Белоусов Р. С.: Слава й ганьба барона Мюнхгаузена "Сов. Росія", 1971.
belouse"Джерело: Література Освіти) але ще більше розпачливого брехуна, брехуна із брехунів, фантазера з фантазерів, якому навряд чи найдеться рівний у світовій літературі. Це справжній батько неправди. Але не тому, що не було того, хто міг би його "перебрехати". Його неправда — це не неправда Хлестакова, у якого в думках легкість незвичайна, це не хвастощі шекспірівського Фальстафа, фонвизинского Вральмана, це не породжені пихою міщанина вигадки Тартарена або небилиці дотепника француза барона Крака — героя книги Коллена Д'арлевиля, створеного під впливом пригод німецького барона, і, нарешті, це не неприборкані хвастощі жартівника Дейва Крокету — найвідомішого персонажа американського фольклору, у якого, втім, був цілком реальний прототип Всі вони, можна сказати, менші брати Мюнхгаузена, і всі вони "вийшли з рукава його камзола". "Джерело: Література Освіти) сокирка, утік, колесо й пляшку, красується девіз, написаний, як прийнято в геральдиці, по-латинському: "Me" — "У неправді істина".
Говорять, що сама небезпечна неправда та, у яку автор сам щиро вірить. У медиків навіть існує таке визначення, як "Синдром Мюнхгаузена" — схильність до патологічної облудності. Але барон Мюнхгаузен перевершує своїх літературних побратимів не стільки тим, що він звеличує неправду, а, навпроти, тим, що майстерно викриває цей порок. Своїми оповіданнями про подорожі, походи й забавні пригоди барон викриває мистецтво неправди, виступає як би її карателем. Автор невеликої книжки, що з'явилася вперше майже 200 років тому в букіністичних крамницях Лондона, німець Рудольф ерих Распе саме так і визначав морально-виховне значення своєї сатиричної пародії на брехунів і хвальків "Джерело: Література Освіти)"Суб'єкт цей — теперішній Мюнхгаузен по облудності", — сказав один раз Карл Маркс про один хвалькуватого буржуазного літератора.
І сьогодні нерідко ми говоримо: "Ти теперішній Мюнхгаузен", коли бачимо, що фантазія співрозмовника занадто розігралася й вийшла з берегів реальності "Джерело: Література Освіти) славного барона Мюнхгаузена, легко переконатися, відвідавши невелике затишне містечко Боденвердер. *** "Джерело: Література Освіти)"три", повільно несе свої води повз кучеряві схили. По берегах на вершинах зелених гір, як вартові, височіють стародавні лицарські замки — неприступні колись оплоти хрестоносців "Джерело: Література Освіти) в XIII столітті на місці маленької деревеньки.
З вежі Бісмарка легко можна розглянути головну вулицю містечка, пристань, міст і залізничну станцію, будинок водної лікарні й кірху стародавнього монастиря Кемнаде, побудованого тисячу років назад. "Джерело: Література Освіти) колись свої сільця, проносилися зграї хортиць, скакали вершники, розмахуючи гарапниками й оголошуючи хащу гиканням і лементами "Джерело: Література Освіти) і знайомі, щоб розпити стаканчик провина, побалакати, а головне — послухати власника маєтку, його оповідання про дивні пригоди, случавшихся з ним на полюванні й під час подорожей "Джерело: Література Освіти) поруч слуга, починав розповідати. Це був справжній майстер імпровізації.
У міру того як він надихався власним оповіданням, дим із трубки струменів всі густіше, особа перетворювало, руки ставали більше неспокійними, і маленький паричок починав пританцьовувати на його чи голові те від струсі, викликаних жестикуляцією, чи те від того, що, захоплюючись, оповідач безперестану почухував у потилиці. Поступове оповідання його залишало береги реальності й челн уяви спрямовувався в море безбережної фантазії. Правда непомітно переходила в неправду, щире перемішувалося з вимислом. Однак природна спостережливість, влучні характеристики, живий гумор і дарунок красномовства захоплювали слухачів.
Інші слухали вигадкам, розвісивши вуха. Інші, ті, хто був менш довірливий, посміюючись у душі над хвастощами мисливця, віддавали належне мистецтву оповідача барона Мюнхгаузена, тому що це був він власною персоною. Але не всесвітньо відомий літературний герой, а такий, якої він з'являється перед нами в спогадах сучасників.
Ієронім Карл Фрідріх Мюнхгаузен, що послужив лише прототипом персонажа прославленої книги "Джерело: Література Освіти)— Час — ледь доторкнувся до міста своєю рукою, усюди прикмети старовини, осколки колишнього. Якщо про Веймар говорять, що це місто "будинків" — тут удома Ґете й Шиллера, письменника Гердера, художника Кранаха, композитора Аркуша, поетів Ницше й Виланда, то Боденвердер — місто одного "будинку". Сьогодні головна його визначна пам'ятка — садиба, де жив знаменитий барон Мюнхгаузен. У будь-якому довіднику Боденвердер так і позначений, як "батьківщина Мюнхгаузена", а на туристських проспектах поруч із міським гербом незмінно красується привітно всміхнений барон, що летить на ядрі, — символ міста, його рекламна вивіска, принада для туристів "Джерело: Література Освіти) бою: "Тому вода випливало позаду в міру того, як вона поглиналася попереду, без усякої користі для коня й не вгамовуючи його спраги". До наших днів зберігся й павільйон Мюнхгаузена, де він мав звичай за пляшкою вина розповідати свої історії.
Небагато на світі таких куточків — музей на честь літературного героя! Втім, це не зовсім точно. Музей цей особливий, можна сказати, специфічний. Він присвячений прототипу героя книги — справжньому Мюнхгаузену, що приобрели, однак, популярність лише завдяки своєму літературному тезкові "Джерело: Література Освіти) зброя предків барона — нащадка войовничого лицаря Гейно, учасника походів у Палестину на початку XIII століття під прапорами германського імператора Фрідріха II. Стіни розмальовані епізодами з життя Мюнхгаузена. Величезний розпис: Мюнхгаузен зі шпагою в руці несеться на своєму гарячому скакуні в атаку на чолі загону кіннотників. Поруч — епізод полювання на ведмедя: безстрашний барон один на один зі звіром, що розлютив; Мюнхгаузен у формі кірасира й дати його життя: 1720—1797.
Усюди книги. Запеклий мисливець барон був не менш жагучим книголюбом. Його екслібрис, виконаний з більшою майстерністю, добре відомий колекціонерам книжкових знаків "Джерело: Література Освіти)— зображення фамільного герба Мюнхгаузенов. Звичайно, він нічим не походить на герб літературного Мюнхгаузена, придуманий Густавом Дорі, а зображує подорожанина з ліхтарем і ціпком у руці, що як би отправились на пошуки істини. Зберігаються в цій кімнаті й справжні речі барона. Особливо коштовні серед цих реліквій (вони лежать у скляній шафі) : пінкова трубка — незмінна супутниця натхнень барона, його похідна скринька й гарматне ядро. Для маловірів воно, видимо, повинне служити "речовинним доказом" правдивості оповідання фантазера барона про те, як верхи на ядрі він повернувся цілим і непошкодженим з "повітряної" розвідки.
Тут же можна побачити офіцерську сумку, порохівниці й навіть пістолет, можливо, саме той, як думають довірливі відвідувачі музею, з якого спритний барон вистрілив у недоуздок свого коня, прив'язаної до дзвіниці. І в такий спосіб благополучно повернув собі коня, щоб продовжувати подорож у Росію. Що стосується останнього факту, те це щира правда. Мюнхгаузен дійсно зробив поїздку в Росію, прожив тут багато років, боровся на стороні росіян проти турків і шведів і був відзначений нагородами за виявлену хоробрість. Ця сторона біографії барона представляє особливий інтерес "Джерело: Література Освіти)— йому минуло тоді лише тринадцять років — прибув у столицю Росії у свиті настільки ж юного герцога Антона Ульріха Брауншвейгского. Відбулося це після того, як імператриця Ганна Иоанновна обрала герцога нареченим для своєї племінниці принцеси Ганни, царювання якої на російському престолі згодом виявилося настільки короткочасним "Джерело: Література Освіти) що не знає "риба він або м'ясо". Доля його, як і його чоловіки, буде сумною.
Переживши дружину й сина Іоанна, спадкоємця російського престолу, задушеного в Шлиссельбургской міцності в 1764 році, він умре десять років через в ув'язненні сліпим, змученим, утомленим від життя старим. Але тоді, у перші дні приїзду в чужу країну, майбутнє представлялося йому не таким похмурим.
Не встиг цей нащадок римських кесарів прибути в Росію, як негайно ж її величність видає указ про перейменування колишнього Ярославського драгунського полку в Брауншвейгский кірасирський. Ганна Иоанновна, як відомо, благоволила більше до всього іноземного, чим до росіянина. Антон Ульріх призначається шефом цього з'єднання. Причому, при комплектуванні цього полку відтепер "дозволено було приймати в оний курляндцев і іноземців, придатних до служби, які виявляли на те своє бажання". "Джерело: Література Освіти) коміром волошкового кольору, красувалася шкіряна краватка, у косу перуки уплетена чорна муарова стрічка. На ботфортах позвякивали шпори, на боці бриньчала шпага, патронна лядунка із чорної шкіри з мідними овальними бляхами й вензелем імператриці. Для бойового костюма покладалася ще вороненая залізна кіраса, що одягається начебто панцира на груди.
