Борисов Л. Під прапором Катриони. Частина п’ята. Світле ім’я. Глава перша
Борисов Л. : Під прапором Катриони. Частина п'ята. Світле ім'я.
Глава перша "Моральність письменників-професіоналів". У ній він писав: "… Загальна сума того, що читає нації в наші дні щоденних газет, сильно впливає на її мову, а мова й читання, узяті разом, утворять діючий виховний засіб молоді. Гарні чоловік або жінка могли б тримати юнака в продовження деякого часу на більше свіжому повітрі, але сучасна атмосфера, зрештою, всемогутня стосовно середнього числа людей посередніх … Низькість американського репортера або паризького хронікера, і того й іншого так чита_ легко, не може не робити невичерпно шкідливого впливу. Вони стосуються всіх тим тією же самою неблагородною рукою, вони сіяють відомості про усім у молодих і непідготовлених розумах — у невартому висвітленні, і всі постачають деякою часткою гострот, щоб тупі люди могли їх цитувати. Сама сума їхніх огидних статей перекриває рідкі висловлення гарних людей… Я говорю про американську й французьку пресу не тому, що вони набагато низменнее, чим англійська, але тому, що вони краще пишуть, а отже, і розповсюджуване ними зло діє з більшою силою…" Стивенсон відвернувся від "буржуазної вульгарності", він зволів їй добрий і щедрий мир власної фантазії.
Пройде сім років — і Стивенсон виїде на Самоа — і для того, щоб продовжити своє життя, захистивши хворі легені єдино придатним для них кліматом, і насамперед з тією метою, щоб раз і назавжди сказати " прости-прощай" тому класу, що зростив його й виховав. У віці сорока років, в 1890 році, він напише одному зі своїх друзів: "Я ніколи не любив міста, будинку, суспільство або (здається) цивілізацію… Море, острови, жителі островів, життя на них і їхній клімат приносять мені справжнє щастя…" В 1884 році, неабияк промандрувавши по світлу, Стивенсон вчерне закінчив роман "Чорна стріла". У пресі він з'явився тільки в 1888 році, через два роки після виходу у світло його другого історичного роману — "Викрадений".
— Мене цікавить, тягне, кличе до себе минуле моєї батьківщини, — сказав він Фенни, постійно любопитствовавшей, що саме пише її чоловік. — Мені здається, що в глибокому прошлом я знайшов характери, яких не бачу сьогодні. Повстанці, феодали, війна Троянд — Білі й Червоної, мужні селяни, романтичні пірати… юнака всіх країн миру будуть мати можливість, читаючи мій роман, зіставити його зміст і ідею з минулим і своєї країни — Ти сьогодні блідіше, ніж звичайно, — сказала на це Фенни й приклала долоня до чола чоловіка. — Маленький жар.
Тобі треба лягти, мій друг — Дуже великий жар! — заперечив Стивенсон. — Мене трясе лихоманка, Фенни! Я простудився на шляху до острова скарбів, і вона вже ніколи не залишить мене — Трясе й Ллойда, — розсміялася Фенни. — А с тобою як?
— Мене трясе лихоманка очікування. Я люблю те, про що ти пишешся — А те, як я пишу?
— Стивенсон зрушив брови, міцно стис губи — Ти пишеш божественно. Читаючи тебе, здається, що дивишся в стереоскоп.
А твої вірші, твій "Поетичний сад дитини" так прекрасний, що я не знаходжу слів. Лягай, мій Луи, відпочинь.
Якщо прийде цей одноногий Хенли, я скажу йому, що ти працюєшся — Ти не любиш мого Хенли? — Не люблю. Я люблю тільки тебе й мого сина. Дочка… вона замужем, вона вже в тіні мого почуття — Фенни, бачиш — я ліг. От я витягнувся, закрив очі… — Прости, я зараз піду! — Так хіба ж я жену тебе?!
— Ні, ні, я анітрошки не скривджена, — тобі треба лежати, відпочивати… Фенни йде. Самі дивні люди — це ті, хто нас особливо сильно любить. Порию в голову приходить дика думка: якби вони любили не так сильно! Тоді, може бути, вони й не ображалися б. Буває, що й любов виявляється тягарем. Зрозуміло й природно, коли за обідом тобі й раз і два запропонують покласти собі на тарілку та або інша страва, ти коришся, їли, і так хочеться посидіти в мовчанні мінуту, дві, три, але люблячої тебе здається, що вони недостатньо уважні до тебе, вони ще й раз, і два, і три пропонують взяти ще от це й спробувати от те.
Доводиться двадцять разів говорити: "Спасибі, я ситий", але тобі не вірять. Ах, якби вони повірили! Якби вони не заважали робити те, що хочеться, є стільки, скільки треба тобі, а не їм… Фенни укладає тебе в постіль. Ти ліг. А вона не дає тобі заснути, вона бовтає без угаву, вона вже дратує, заважає, і всі тому, що любить дуже сильно й вірно. Любов матері — це зовсім інше.
Мати зрозуміє все, що тобі треба, по погляду, по подиху, по ледь уловимому повороті голови… Фенни чудова жінка, але іноді хочеться, щоб вона була іншою Стивенсон піднявся з постелі, підійшов до стола, взяв у руки олівець, поклав його, торкнувся пальцем мідного свічника, пройшовся до вікна, глянув на свій портрет роботи Сержена. "Що ти все ходиш, що ти все дивишся, що тобі потрібно? — запитав себе Стивенсон. — Лежи, цим ти робиш приємність Фенни. От вона, — вона підглядає в щілину дверей, зараз тобі потрапить, ти повинен лежати!
" А в сусідній кімнаті спить сер Томас. Він важко хворий, — щось негаразд у нього з головою, у мозку. Доктор чекає удару. Не дуже давно сер Томас подарував Фенни садибу під Единбургом. Стивенсон назвав її ім'ям маяка — " Скерри-Злодій". Сьогодні серові Томасові не виговорити цього слова, і він конфузиться.
Він страждає Стивенсон заглянув у кабінет батька. Старий спить. На особі його вираження спокою, щастя. Спокій і щастя повинні супроводжувати всім людям, спокій і щастя — кінцева мета людства, але чому ж ці стани, почуття ці майже завжди властиві тільки тим, кого ненадовго залишили біль, скорботу, страждання?.. Мир негарний, він настійно вимагає переробки; всьому людству варто один раз зговоритися й спільно прийнятися за роботу з перебудови миру. Що саме потрібно робити? Стивенсону здається, що він знає це: впливати на моральний початок у людині.
Стивенсон переконаний, що йому вдається робити це більш-менш добре. От роман "Чорна стріла" — глибоке минуле, середньовіччя, готика… Тверезі розуми з іронією вимовляють ці слова, але мистецтво — і література насамперед — впливає на людину виразним зображенням характерів, а характер — це почуття боргу, сміливість, чистота намірів, любов до рідного еемлe. Рідна земля — це жінка, мати, дружина. І навіть Кет Драммонд, тобто спогад про першу любов. Кет Драммонд… Стивенсон закрив голову ковдрою й посміхнувся. Цієї посмішки ніхто не повинен бачити, спогад про Кет — частка душі, щось від плоті, шматочок миру, у якому Фенни Осборн чужа… Ніхто не має права зазіхнути на наші спогади, ніхто. Стивенсон мріє про роман, у якому повинна жити й діяти Кет.
"Це моя таємниця, — шепотить Стивенсон, — це мій острів скарбів. Те, що не вдалося в житті, відмінно живе в спогадах…" Він заснув. І причинявся сплячий весь наступний день. Він обмірковував подробиці історії, приснившейся над ранок, а потім устав, одягся, і раптом йому етало нудно й порожньо. Схотілося музики. Пальцями правої руки він злегка торкнувся клавіш рояля, нажав педаль, і тільки тоді ліва рука почала імпровізацію.
Непевно й робко — з почуття поваги до цього старого інструмента, що у дитячі роки здавався задерев'янілим чудовиськом з вискаленою пащею, — Стивенсон витяг з немочі білих клавіш два-три такти, із граничною точністю изобразившие власний його стан. Ще раз той же саме й ще раз, і тоді права рука приголубила чорні клавіші, — вони лежали подібно скривдженій дітворі, розкидавши білі ковдри й покірно витягнувши свої чорні, змарнілі тільця. "Добре, спасибі", — сказав Стивенсон і, скинувши голову, підняв на ноги всю клавіатуру Історія, що снилася вчора, давила на плечі, груди, голову — сильніше всього на груди, і було боляче, важко й страшно. Лікарі наказали остерігатися вітру, протягів, ранкової й вечернею роси; лікарі прописали бром на ніч і настойку столетника три рази в день. Фенни зв'язала вовняну фуфайку, купила довгі теплі панчохи. І дружина й лікарі думають, що бром, нудьга й вовна в стані вмилостивити туберкульоз легенів. Дружина (так збереже її господь!
) думає, що хвороба легенів можна вилікувати такими-те й от такими-те засобами, про це їй сказала медицина (усього їй доброго!), — слово "медицина", на думку Фенни, варто писати з великої букви Сон усе ще перед очами, і незмога піти від його дивної магічної влади. Що снилося? От це: уривчастий удар по клавішах. Безладні, не зібрані в мелодію звуки йдуть неквапливо, гуськом, на ходу обертаючись і качаючи головами — Я знаю краще їх всіх, — сказав Стивенсон, мерзлякувато поеживаясь, — лікує те, що утишає біль. Справа не в тім, що в мене хворі легені, а тільки в тім, що свідомість моє погоджується вірити цьому.
І, може бути, тому-те й сон… Ну, порассуждай, поговори, Лу. — Він назвав себе цим дитячим ім'ям і, очікуючи гарних, добрих думок, знаючи, що вони з'являться неодмінно, заграв вальс "Шотландія". Який милий — так збережуть його століття — вальс! ПРО, скільки допомог і світла дає музика! Хто був першим музикантом і на чому він грав? На сопілочці, на волинці, на одній струні. Багато струн з'явилося в сімнадцятому сторіччі, коли винайшли фортепьяно.
