«Читаючи вірші» (сприйняття, тлумачення, оцінка) Вірша Заболоцкий Н. А

«Читаючи вірші» (сприйняття, тлумачення, оцінка)
Живопис - це поезія, що бачать,

А поезія - живопис, що чують

Леонардо да Вінчі

Російська мова - це мова нашого народу, багатий, гнучкий, образний і мальовничий. Його поповнювали й удосконалювали своєю творчістю теперішні художники слова: Пушкін, Лермонтов, Гоголь, Толстой, Достоєвський. Н. А. Заболоцкий - відомий росіянин поет двадцятого століття. Його теж по праву можна назвати майстром слова. У своїх добутках Заболоцкий вигострює кожну фразу, кожний художній образ. Він уважав, що його життя належить мистецтву: «Я відрікся від життєвого благополуччя, від «суспільного становища», відірвався від своєї сім'ї - для мистецтва. Поза ним - я ніщо...». Поет думки, поет філософських роздумів і класичної завершенности вірша - таким увійшов Заболоцкий у нашу літературу

Який повинна бути теперішня поезія - цій темі присвячений вірш «Читаючи вірші», написане в 1948 році. У ньому Заболоцкий міркує про те, наскільки людина повинен володіти мистецтвом слова, щоб уважатися сьогоденням майстром

Вірш можна розділити на дві частини. У першої Заболоцкий іронізує над творчістю сучасних йому «поетів»:

Цікаво, забавно й тонко:

Стих, майже не схожий на стих

Бормотанье цвіркуна й дитину

У досконалості письменник осягла

Майже в кожному слові в цій строфі схована авторська усмішка. Йому «забавно» читати вірші людей, що загордилися себе поетами. Не випадково автор використовує слово «стих» з явним розмовним, зневажливим відтінком, причому в другій частині Заболоцкий уживає слово «поезія». У цьому вірші ці слова - антоніми. Стих - безглузда словотворчість, а поезія - теперішнє мистецтво. Авторська іронія чутна в кожному слові першої частини: «бормотанье» непорівнянно з «досконалістю», а «зім'яте мовлення» з «витонченістю». Але хіба можна теперішнє мистецтво вважати «нісенітницею»? Звичайно ж, немає. І тому так переконливо звучать наприкінці першої частини риторичні питання:

Але можливо ль мрії людські

У жертву цим забавам принесть?

І чи можливо російське слово

Перетворити в щебетанье щигля,

Щоб змісту живаючи основа

Крізь нього пролунати не могла?

Автор уважає недосконалі вірші лише порожньою «забавою», непотрібною словотворчістю, «щебетаньем щигля».А сьогодення «російське слово» - це поезія Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Єсеніна. Це велика мова великих націй. Відповідь на ці питання звучить у другій частині вірша

Друга частина протипоставлена першої. Зневажливе «стих» Заболоцкий заміняє високим і ємним словом «поезія». Поезія, з погляду автора, - це мистецтво слова, і перш ніж оголосити себе поетом, необхідно досконало опанувати цим мистецтвом. Для цього недостатньо лише таланта, необхідні й спеціальні знання. В останньому чотиривірші звучить ідея вірша:

Той, хто життям живе теперішньої,

Хто до поезії з дитинства звик,

Вічно вірує в животворящий,

Повний розуму російський мова

Рідна мова для Заболоцкого схожий на живу істоту, вона називає його «животворящим», «повним розуму». Навчитися володіти їм у досконалості - таке завдання ставить автор перед починаючими поетами. Саме тоді вони стануть теперішніми майстрами слова

Вірш цікаво й з лексичної точки зору. Розмовна лексика надає відтінок іронії, схованої смішки. Таких слів особливо багато в першій частині: «стихла», «бормотанье», «нісенітниця», «зім'ятої», «щебетанье» і т.д. Високі слова, уживаючись поруч із розмовними, підкреслюють іронію. А в другій частині висока лексика надає віршу відтінок урочистості, допомагає яскравіше виразити основну думку. Тут ми зустрінемо такі слова: «перешкоди», «вірує», «животворящий», «повний розуму».

Вірш написаний трискладовим розміром - чотиристопним анапестом, що надає йому особливе, мелодійне звучання. Строфа - четирехстишья, перехресне римування й чергування ненаголошених (жіночих) і ударних (чоловічих) закінчень - ознаки класичного віршування. Я думаю, що така форма обрана не випадково. Ціль поета: показати починаючим літераторам, як необхідно працювати над віршами. У деяких рядках, для додання більшої образності, Заболоцкий використовує алітерацію. Наприклад: «бормотанье цвіркуна й дитину» - повторюється звук «р», «щебетанье щигля» - звук «щ», в останньому чотиривірші багато шиплячих «ж», «щ» і свистячих «з», «з». Фонетичне оформлення робить вірші Заболоцкого ще більш образними

Мені подобаються вірші Заболоцкого, тому що вони дуже мелодійні, і в кожному з них - свій підтекст, глибокий зміст. Я думаю, що ідея цього вірша дуже актуальна для нашого часу. «Велику й могутній» російську мову засмічують жаргонізми, просторіччя, іноземні слова. Таке мовлення ми чуємо з вуст телевізійних журналістів, зустрічаємо на сторінках газет і журналів. Але такий «мова» не зразок для наслідування. І тому набагато корисніше читати класикові, щоб навчитися всього багатства російської мови.

_{»crosslinked«}