ЧиВідповідає фігура пануючи в романі «Петро перший» історичному Петру?
Відомо, що особливий інтерес до особистості реформатора Росії проявляв Сталін. І цього було досить, щоб на довгі роки виключити Петра з ряду інших російських самодержців, які наділялися всіма людськими пороками й недоліками. Під час зустрічі на початку тридцятих років із графом Олексієм Толстим у будинку Горького Сталін підказав йому ідею роману про Петра, в особистості якого кремлівському диктаторові були близькі бурхливий темперамент, стрімкі темпи діяльності, суворі, часом тверді методи досягнення мети й дозволи державних проблем Апологія Петра в романі А. Толстого об'єктивно як би виправдувала діяльність Сталіна. Хотів того або не хотів талановитий письменник, він прославив тирана, а в самому романі проходить думка про те, що велика мета виправдує будь-які засоби. І в цьому змісті толстовський Петро має мало загального зі своїм дійсним історичним прототипом У романі цар рисується як прогресивний діяч, але ж насправді він максимально зміцнив кріпосне право в Росії, ліквідувавши можливість розвитку країни за зразком європейської цивілізації. Перетворення Петра здійснювалися за рахунок кріпосної праці. Государ підтримував Демидових, Строганових, але це була не буржуазія, а нові кріпосники.
Капіталізм же може розвиватися тільки на основі вільного, а не підневільної праці, коли людина кровно зацікавлена в результатах своєї роботи. От чому розвиток російської промисловості після стрибка так швидко зупинилося й ми так швидко відстали від Європи. Розорені були міста й селянство внаслідок перенапруги народного господарства й податкової політики. Петро створив державний апарат і бюрократію, які зміцнили самодержавство й кріпосницький лад і успішно перешкоджали розвитку капіталізму, формуванню буржуазії.
В області культури були створені умови лише для привілейованих станів Проте однозначно оцінювати Петра як державного діяча і як людини не можна. З історичної точки зору ми, з одного боку, виправдуємо пануючи, називаємо його великим реформатором, будівельником держави. Він забезпечив політичну, економічну, національну незалежність Росії й зробив її однієї з найсильніших країн Європи, повернув їй вихід до моря, що було необхідно для такий багатої ресурсами держави, увів державну торгівлю, створив армію, флот, промисловість (хоча й кріпосницьку, але базу, що представляє собою, для розвитку капіталізму), дав потужне прискорення розвитку культури й створив можливості для її подальшого росту.
З іншого боку, ми не можемо виправдати дії пануючи, його варварські методи: адже кров не можна змити (досить помітити, що за роки правління Петра населення Росії скоротилося в три рази). Насильницькі дії загальмували прогресивний розвиток Росії й створили умови для його гальмування ще протягом півтора сторіч «Залізна вузда» - рука самодержавства - з'явилася джерелом майбутніх великих трагедій, И с людської точки зору ми цінуємо Петра (його зухвалий розум, непохитну волю, завзятість у досягненні мети, мужність, працьовитість, любов до Батьківщини, розмах, талановитість, ненависть до відсталості, застою, далекоглядність, тягу до знань, прагнення перейняти все коштовне в інших держав, демократичність, спрагу творення, патріотизм, життєлюбство), але не можемо виправдати його жорстокість, деспотизм, брутальність, насильство, самодурство, неприборканість, безжалісність, диктат Все сказане вище підтверджує думка про багатогранну особистість Петра, сформованої певними соціально-історичними умовами, середовищем, епохою Центральною особою, до якого сходяться нитки історичного руху епохи в романі, сюжетним центром усього оповідання в А. Толстого є Петро I.
Силу Петра, його заслугу й значення письменник бачить у тім, що він зрозумів об'єктивні закономірності й вимоги своєї епохи, підкорив їм свою діяльність. Перетворення Росії, здійснення широких політичних задумів - справа всього життя Петра. У зображенні А. Толстого Петро насамперед найбільший державний, національний діяч. Він син свого століття, гарячий патріот Росії й у той же час особистість багатогранними, наділеними всіма головними рисами перехідної епохи В основу композиції добутку поряд з рухом «великої історії» покладений розвиток характеру Петра, його мужание.
Письменник показує поступове перетворення неслухняного, наполегливого, гарячого, норовистого хлопчика, «вовченяти», за словами царівни Софії, кутастого підлітка, довгого неспокійного «вьюноши» у непохитного правителя, геніального реформатора, грізного воєначальника, мудрого дипломата, великого державного й політичного діяча А. Толстой наділив свого героя людськими почуттями й страстями, створив живий образ Петра з його ненаситною любов'ю до життя, бурхливим темпераментом, неприборканою зухвалою волею, «диким, жадібним, стривоженим розумом», гострою допитливістю, твердою, крутою вдачею Юність і молодість Петра були повні гострих, драматичних зіткнень і напруженої боротьби за владу. У ньому рано, з дитячого років, заговорила непримиренна ненависть до консервативної, задушливої старовини, до нерухливого укладу старої Москви, до повільної й стомлюючої нудьги пишних палацових церемоній, до пихатих і чванливих бояр, здатним тільки ліниво дрімати на своїх крамницях. З особистого почуття цієї ненависті виросли згодом його принципи, що дали поштовх його жагучої діяльності, що перетворилися в невичерпне джерело енергії, що спонукує знищувати стар, неугодне, шукати й круто проводити в життя нове Жадібний і допитливий розум Петра, властива йому практична хватка, далекоглядність дають йому можливість раніше багатьох уловити й відчути завдання, що коштують перед Російською державою.
З усією силою свого характеру й темпераменту приймається Петро за ламання й викорінювання відсталих порядків, за створення армії, флоту. Він голить боярські бороди, одягає боярських дочок у плаття «зі шлепами» і вчить їх «політесу», а синів їх посилає за кордон навчатися різним наукам і одночасно із цим веде завзяту боротьбу за вихід Росії до морів, сприяє розвитку російської торгівлі із Заходом, будує заводи, засновує нове місто Петербург. Думки Петра постійно звернені до батьківщини, до своєї країни. Петро випробовує гостру образу й біль за вбогість і вбогість, які він бачить у себе на Русі: «Що за Росія, заклята країна, коли ж ти з місця зрушишся?» Він кидає боярам гнівні слова: «У всіх християнських країнах,- а є й такі, що й повіту нашого не коштують,- жиріє торгівля, народи багатіють, усі шукають вигоди своєї... Лише ми одні дрімаємо непробудно. Незабаром пустелею назвуть російську землю».
З гіркотою він викликує: «Чорт привів народитися царем у такій країні! » Як сучасно звучать сьогодні всі ці слова!
Петро стає самодержавним правителем і, переборюючи опір боярства, рішуче вступає в боротьбу з Руссю старої за Русь нову. Багатозначними словами закінчується перша книга роману: «Старе забилося по темних кутах. Кінчалася візантійська Русь. У березневому вітрі чудилися за балтійськими узбережжями примари торговельних кораблів». Петро в А.
Толстого - дуже земна людина, син своєї епохи. Свого Петра А. Толстой часто зображує з тачкою на будівництві, із сокирою на верфі або з кувалдою в кузні.
Він простий, працьовитий, діяльний, не цурається людей «підлого звання». Найчастіше Петро показаний не в царських одягах, а або у військовому каптані, або в «полотняній забрудненій сорочці з рукавами, загорненими по лікоть», або в матроській куртці. Товстої підкреслює й «мужицькі» манери Петра, і його пристрасть до міцних слівець. У гостях у німецьких курфюрстин, дам і вихованих, і утворених, він «витирав руки об скатертину, чавкав голосно, ввертав матроські слівця, підморгував круглим оком і для виразності намагалося не раз штовхнути ліктем Софію-Шарлотту». Проявляється й властива Петру насмішкуватість, лукавий гумор.
Автор малює свого героя-пануючи часом у далеко не героїчні мінути: у стані панічного страху й розгубленості або нестримного гніву, у моменти його внутрішнього сум'яття, пригніченості й горя, у смішних сімейних сварках із дружиною, у любовних сценах з Ганною Монс. Але все це, однак, не заслоняє основного й головного в Петрові - його державної діяльності. Письменник прагне показати Петра в обстановці його справ, прийнятих рішень, у гущавині подій, що відбуваються У третьому томі роману перед нами Петро вже що остаточно сформувалася: і як людина, що стала стриманий і розважливим, і як державний чоловік, що глибоко усвідомив величезна відповідальність за долю Росії. І не випадково автор називає його тепер не просто Петром, а Петром Олексійовичем Однак А. Толстой ніде не прагне представити Петра фігурою ідеальної, зробити його більше людяним і гуманним, чим він був насправді.
Створюючи образ Петра, письменник у той же час не забував, що був він самодержець, кріпосник. Петровские реформи часто носили характер крутого, рішучого й жорстокого ламання. Петро в романі задає собі нетерпляче питання: «Якими силами розштовхати людей, продерти їм ока?.. Указ, чи що, який-небудь дати страшний?
Перевішати? Перепороти?» Він насильно відрізає боярам бороди, бере участь у жорстоких катуваннях своїх ворогів, «дрюком» жене в науку дворянських недоуків, улаштовує наругу князівських і старих боярських прізвищ на святках. Це при ньому, царі-кріпоснику, стогне народна, селянська Русь від непосильних поборів і оброков.
