Дитинство, отроцтво і юність

Твір по літературі: Дитинство, отроцтво і юність

А втім, бог один знає,

чиТочно смішні були ці

Шляхетні мрії юності,

И хто винуватий у тім,

Що вони не здійснилися?

Л. Н. Толстой

Великий росіянин письменник Лев Миколайович Толстой дуже любив дітей і молодь. У них він бачив ідеальних людей, ще не зіпсованих пороками й колотнечами життя. Цим чистим, первозданним світлом осяяний початок його знаменитої трилогії "Дитинство. Отроцтво. Юність". Головний герой трилогії Николенька Иртеньев прокидається тому, що Карл Іванович ударив над ним хлопавкою й на його голову впала муха. Це дуже розсердило хлопчика, і він отчужденно й холодно починає аналізувати поводження свого наставника. Навіть його халат, шапочка й пензлик здаються Николеньке противними. Але Николенька дуже добрий хлопчик, і його відношення до наставника швидко міняється в гарну сторону. Роздратування раптово розбудженої людини проходить, поступаючись місцем більше природному для хлопчика стану любові й подяки кучителю.

Сам автор виступає тут у ролі психолога. Він скрупульозно досліджує поводження дитини в різні моменти його життя. Інший епізод з Николенькой зовні не пов'язаний з першим, але внутрішній психологічний зв'язок убачається. Николенька вертається з полювання й вирішує намалювати все, що він бачив за минулий день. Але тому що в нього була тільки синя фарба, він дуже жваво зобразив синього хлопчика верхи на синьому коні й синіх собаках. У хлопчика прекрасний настрій, він любується своїми синіми утворами, але раптом йому в голову приходить думка: а чи бувають сині зайці? Запитавши про це в батька й одержавши позитивну відповідь, Николенька намалював синього зайця, але переробив його в синій кущ, а з куща зробив синє дерево, потім замість дерева - хмари й так далі. Все це зрештою розлютило його, і він порвав малюнки. Чому виникло цього разу роздратування? Адже спочатку хлопчик намалював синіх собак, і вони йому сподобалися. Все просто: коли хлопчик віддавався творчому процесу, ні про що не думаючи, перед ним не вставало ніяких питань, але тільки він почав досліджувати творчий процес, як відразу ж виникло роздратування. Товстої як би говорить, що безпосередність живого почуття завжди гармонійніше холодного, розумового відношення до життя. Дітям безпосередність властива від народження, але в міру дорослішання цей дарунок у багатьох людей пропадає. Товстої часто звертається до аналізу цього моменту. Наприклад, коли він описує дитячі ігри, відбувається схожа ситуація: діти сіли на землю й, уявивши, що вони пливуть на човні, стали "гребти". Лише брат Николеньки Володя сидів нерухомо. Коли йому зробили зауваження, він сказав, що це все дурниця й що від того, більше або менше вони будуть махати руками, нічого не зміниться. Начебто б Володя був прав, але погодитися з ним - значить зіпсувати всю гру. Глава закінчується так: "Коли судити по-справжньому, те гри ніякий не буде. А гри не буде, що ж тоді залишиться?" Дійсно, холодний розум показує, що синіх зайців не буває, що, сидячи на траві й розмахуючи руками, нікуди не спливеш, а шапочка й халат Карла Івановича й справді не так вуж привабливі. Але в любові, доброті й фантазії є істина, що прикрашає наше життя

Я помітив, що маленький герой Толстого перемагає роздратування до миру своєю любов'ю до навколишніх його людей. А ці люди своєю відповідною любов'ю до Николеньке допомагають йому перебороти різні тимчасові негативні емоції, як, наприклад, у випадку смухой.

Після виходу другої частини трилогії - "Отроцтво" Н. Г.Чернишевський писав: "Надзвичайна спостережливість, тонкий аналіз щиросердечних рухів, виразність і поезія в картинах природи, витончена простота - відмітна риса таланта графа Толстого".

У мене створилося враження, що всі шість років з життя Николеньки Иртеньева пройшли перед очами (читач знайомиться із хлопчиком, коли йому виконується 10 років, а розстається, коли йому 16), однак у трилогії немає послідовного, день за вдень, опису життя героїв. Це оповідання всього про декілька, але значних епізодах

Так, в "Отроцтві" автор оповідає про самих смутні в житті Николеньки добі, коли він одержав одиницю, нагрубив учителеві, відкрив портфель батька й зламав ключ. Товстої докладно розповідає протягом шести глав, як герой був покараний і чим закінчилося його покарання

В "Юності" особливо виділені три дні: день після надходження в університет, що випливає за ним, коли Николенька робить візити, а потім відвідування їм сім'ї Нехлюдових.

Николенька й Нехлюдов відкривають новий моральний закон. Але виправити все людство виявилося дуже важким, тому що навіть щирої й наполегливої спроби самовдосконалення найчастіше зазнавали невдачі. За всіма цими піднесеними поняттями нерідко ховалося звичайне марнославство, самозамилування, зарозумілість

По-моєму, остання частина трилогії більше присвячена не метанням героїв, а спробі автора довести самому собі можливість морального вдосконалювання

Замолоду Николенька постійно зі змінним успіхом грає яку-небудь роль. Те роль закоханого з оглядкою на прочитані їм романи, те - філософа, тому що у світлі його мало зауважували, а замисленістю можна було замаскувати свій неуспіх, те - великого оригіналу. Все це відсувало на задній план його теперішні почуття й думки

Николенька прагне до того, щоб його любили, намагається сподобатися. Але як би герой не бажав походити на оточуючих людей, автор показує, що цього не вдається зробити тому, що світло в моральному відношенні далекий йому. Ці люди ніколи не створювали моральних цінностей і не намагалися їм випливати, тим' більше не мучилися від того, що їх не вдається реалізувати в житті. Вони, на відміну від Николеньки, завжди користувалися тими моральними законами, які були прийняті в їхньому середовищі й уважалися обов'язковими

Я як читач вірю, що Николенька при всіх своїх невдачах ніколи не зупиниться в моральних пошуках. Не зрячи ж наприкінці трилогії він знову сідає писати правила життя з переконанням, що вже ніколи не зробить нічого дурного, ні однієї мінути не проведе праздно й ніколи не змінить своїм правилам. Я розумію, що цей порив був властивий і самий письменник. Товстої те відрікався від всього свого минулого життя, то затверджував открившуюся для його внове істину. Але для нас він залишився людиною, постійно стремившимся до морального самовдосконалення, повним сумнівів і протиріч, а тому реальним