Драма. Літературна енциклопедія. Класична драма

Драма. Літературна енциклопедія
Класична драма

Класична драма

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - феодальної Німеччини період Барокко - незважаючи на захоплюваний їм великий часовий відрізок - представлений швидко й безнадійно застарілими драмами Грифиуса (див.) і Лоенштейна (див.). Навпроти, в економічно передових, що переживають абсолютистський етап капіталістичного розвитку Італії й, особливо, Франції барочні елементи, що одержали яскраве вираження у видовищному (несловесному) мистецтві опери й балету, в області художнього слова витісняються новою формою, що відбиває цей новий етап у становленні капіталістичного суспільства, - класичної Д.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - протистоїть як упорядкована, розумно погоджена й побудованою, перейнятою тверезою безстрасністю й логічною ясністю система риторичних форм. Раціоналістична естетика класицизму, що вимагає оформлення Д. як наочної й очевидної логічної структури з різко й ощадливо позначеним членуванням безупинно, що розвивається дії, шукає й знаходить собі опору у своєрідно интерпретируемой поетиці античної трагедії.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - - місця, часу й дії. При цьому "єдність дії розуміється не як єдність драматичного інтересу, а як звуження фабули до розмірів однієї основної ситуації, одного пануючого положення, де ніякі епізоди й довільні вставки неприпустимі й зайві, тому що вони заважають ясності сценічного зображення; єдність часу й місця implicite укладено вже в основній тенденції, що продиктувала обмеження й відбір елементів фабули; у взаємодії з єдиною ситуацією мінімальний час і немінливе місце гарантують суцільний розвиток цієї ситуації, не допускають внесення епізодів і випадкових невмотивованих моментів" (Б. А. Кржевский, Театр Корнеля й Расина, 1923).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - пропонували таку теоретичну схему розподілу: 1 акт - expositio, 2 акт - замішання, 3 акт - гадана розв'язка, 4 акт - нове замішання, 5 акт - остаточна розв'язка. Інші видозмінювали цю схему так: 1 акт - prothasis (вступ), 3 акт - epithasis (зав'язка), 5 акт - катастрофа, 2 і 4 акти - розвиток дії. Виникши в Італії, нова система театру досягла свого повного драматургічного завершення у Франції. Там же вона знайшла й своїх теоретиків.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - без усього зайвого, громіздкого й грубого, відразливого (напр. самогубство або вбивство). Він же формулював класичний закон про єдності: "Потрібно завжди представляти історію або сюжет, - пише ла Тайль, - відбувається в той самий день, у те саме час і в тому самому місці".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - eacute;tique", що імітує в заголовку римську "Ars Poetica" Горация й опирающаяся в основному на "Поетику" Аристотеля. "Поетичне мистецтво" Буало затверджувало строгі канони французької класики, будучи найбільш витриманою й повною теорією її.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - першої появи. У цьому одержує своє вираження перше із трьох єдностей - єдність дії. Друга єдність - часу: дія повинне охоплювати у своєму розвитку одні доба. Третя єдність - єдність місця, де відбувається дія. Буало роз'ясняє, що? таке наростання інтриги і як вона повинна завершитися в розв'язці, щоб остання була несподіваної й подібної до розкриття таємниці.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - особа повинне говорити мовою, що відповідає його страсті, тому що в природи для вираження кожної пристрасті є своя мова. Гнів виражається словами високої патетики, суму личать прості смиренні слова й т.д. Драматург повинен, залишаючи кожному персонажу його характер і виразність, співпереживати з ним.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - У зображенні комедійних положень потрібно враховувати всемогутній час - кожному віку властиві свої захоплення й свій спосіб вираження їх. Старий говорить інакше, чим юнак. Комедійні типи можна підглядіти скрізь, потрібно тільки вміти пильно вдивлятися "і в місто й у королівський двір".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Буало пропонує не сполучати елементів трагедійних і комедійних в одному добутку, тому що це порушило б єдність дії. Ідеалом поетичних форм він уважає античну літ- ру, сполучаючи одночасно її традиції з "вивченням двору й пізнанням міста", з раціоналістичною концентрацією сюжету. "Класицизм" Буало і його попередників часто визначався теоретиками буржуазної драми як "помилковий", і звідси вся драматична продукція епохи визначалася як "ложноклассическая". Такий підхід звичайно в основі "помилковий", тому що для свого часу й у його умовах класицизм XVII і XVIII вв. був цілком закономірним.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - у бойовому характері літ- ри Ренесансу, завершується в економічно передових країнах перебудовою феодально- станової держави. Почався в XVI в. процес обуржуазивания дворянства, капіталізації господарства найбільш потужної економічно частини дворянства приводить в XVII столітті до відриву останньої від своєї феодальної периферії й вростанню її в буржуазний клас. Однак це обуржуазнене дворянство, являючи собою усе ще економічно й культурно потужну групу, перейнято класовою самосвідомістю й, засвоюючи форми буржуазної культури епохи Ренесансу, відповідно модифікує їх. Назустріч цьому процесу обуржуазивания дворянства йде процес розшарування старого "третього стану", верхівка до-к- рого - грошова й служива аристократія ("Дворянство й буржуазія (велика) були однаково потрібні для держави. Обидва класи знаходили свою рівнодіючу в особі необмеженого монарха" (Фриче).

Розвиток капіталізму на цьому етапі вимагало безумовної централізації адміністративно- політичної влади, найсуворішої регламентації виробництва й торгівлі, всієї області економічного будівництва. "Існував як би якийсь „разум“, що перебуває в центрі й із центра направлявший все життя згідно їм виробленим правилам". Це ж преклоніння перед розумом, це прагнення впорядкувати й нормувати художня творчість, установити непорушні закони "гарного смаку" визначає й всю літ- ую продукцію епохи класицизму.

Поет- класик як би вирішує задану ззовні завдання, підкоряючи емоційні й ірраціональні моменти своєї творчості ("почуття" і "уява") розуму. Тому що для раціоналістичної естетики прекрасне збігається з розумним: серед сумбуру розрізнених явищ поет розкриває той гармонічний, упорядкований, ясний космос, що і є єдине, загальнообов'язкове для всіх прекрасне. "Класицизм є так. обр. відомим видом реалізму, але реалізму розумового, раціоналістичного" (Фриче). Цей раціоналізм позначився й у тім, що класицизм обирає об'єктом свого зображення людини взагалі, а не людини певної епохи, людини, що рассудочно аналізує свої переживання, а не подавленого афектом. У свідомості ж панівних класів цей "людина взагалі" перетворюється в ho"людини із суспільства", що всіма сторонами своєї душі звернена до цього суспільства, служить йому, відображає його, є його нормою і його проекцією; тому що вищий клас суспільства - аристократія, двір, Версаль - реалізований ідеал теперішньої, повної й особистості, що розкрилася, зразок і закон, до-к- рий визначає форми буття кожного, хто бажає з'явитися учасником і ланкою організованого космосу громадського життя.

Так одержують своє обґрунтування всі особливості класичної трагедії. Звідси - відсутність у ній історичності, незважаючи на традиційну орієнтацію на античну сюжетику й декорацію (остання, поряд з ремінісценціями Д. Ренесансу, диктувалася - у всякому разі, для французьких панівних класів - ще й середньовічним переказом про "вічний Рим": французька державна влада вважала себе деяким чином спадкоємицею Римської імперії). Звідси - відсутність індивідуалізації в характеристиці діючих осіб, усунення побутового матеріалу, перетворення героїв в уособлення відомої (звичайно соціальної) чесноти, напр. ідеї громадянства, верноподданничества та ін.

Звідси - економія і ясність у всьому апарату драматургічних засобів: обмеження числа діючих осіб, наділених певними й чіткими драматичними функціями; широке застосування інтриги як нормує й прирікає розвиток дії початку; введення відверто- умовних фігур "наперсників", що допомагають просувати дія без участі нових, епізодичних персонажів і не менш умовних фігур "вісників", що усувають масові сцени з їхнім сум'яттям і порушенням чіткості величних ритмів класичної форми; користування обмеженим числом постійних і одноманітних мотивів (сновидіння, оракула й т.п.) для ретардації або розкриття дії; симетрія як основний принцип композиції, паралелізму й контрасту в угрупованні характерів і ситуацій, що підкреслює співвідношення двох сторін, що борються, страстей або інтересів. Звідси нарешті строгий відбір стилістичних засобів, боротьба з вільними синтаксичними конструкціями, з тавтологіями, риторичним нагромадженням, неясною метафорою, усунення всякого роду соціальних діалектизмів, обмеження припустимої в трагедії лексики, скованою римою й цезурою; мірний і гладкий олександрійський вірш.