Ерофеева Н. Е.: Закордонна література XVII століття. Драматургія Тирсо де Молини й Педро Кальдерона де ла Барка

Ерофеева Н. Е.: Закордонна література XVII століття
Драматургія Тирсо де Молини й Педро Кальдерона де ла Барка

Драматургія Тирсо де Молини й Педро Кальдерона де ла Барка

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - його народження нічого не відомо. Довгий час дискутувалося питання про особистість письменника, тому що до нас дійшло тільки його чернече ім'я, а також відомості про те, що Тельес був членом ордена мерседариев (ордена Милості), що займається викупом іспанців з алжирського полону, був місіонером в Америці, потім членом правління ордена мерседариев і його історіографом. В 1616-1618 роках він займався проповідницькою діяльністю в Санто- Доминго на Гаїті, пізніше став командором мерседариев у Трухильдо. В 1625 році Тельес піддався суду «хунти де реформасьон» за написання світських п'єс і був висланий у провінцію з вироком про заборону що- або писати. Однак вирок не був виконаний. З 1625 року Тирсо де Молина знову оселився в столиці, де продовжив свою літературну діяльність. Дружив з Лопе де Вегою і його учнями, мав кілька псевдонімів - Тирсо де Молина, Паракуельос де Каваньянс і Хиль Берруго де Тексарес.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Найбільш відомими є такі п'єси, як «Любов- цілителька», «Благочестива Марта» (1636), «Севильский бешкетник, або Кам'яний гість» (1620) і інші. У кращих традиціях ренесансної літератури написані «Толедские вілли», опубліковані в 1621 році. За формою й змістом добуток близько до «Декамерону» Дж. Боккаччо (вілла - день). В «Толедских віллах» Тирсо де Молина викладає свої погляди на літературу й драматургію, включаючи в текст віршовані комедії, відстоює творчість Лопе де Веги. Так, молодий автор активно виступає проти канонів класицизму, підтримує вимогу Лопе «писати з натури». У добутку формулюються художні принципи Тирсо де Молини: наслідування мистецтва життя, змішання трагічного й комічного в комедії, «змішання протилежних початків», тобто виведення в комедії королів і аристократів нарівні із простолюдинами.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - пастораль, сатирична побутова новела, віршована комедія. Тирсо де Молина виступає проти вигадливого стилю літератури барокко. У той же час він поступово відступає від ренесансних принципів і у світовій літературі відомий насамперед як письменник барокко.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - пор ідуть суперечки про авторство історичної драми «Король дон Педро в Мадриді, або Инфансон де Ильескас». Її приписують іноді Лопе де Везі. Однак по стилі й характеру побудови дії п'єса, швидше за все, належить Тирсо де Молине.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - якостях, за що в народі він був прозваний Педро Жорстокий. У рішенні долі головного героя важливе місце приділяється містичному пророцтву, що - і це підкреслюється в п'єсі постійно - обов'язково повинне обрушитися на голову короля. Але дон Педро в багатьох критичних ситуаціях усе- таки надходить як людина мужній, сильний. Контраст у сприйнятті людини, характерний для літератури барокко, виявиться в даному образі повною мірою. Пророцтво здійсниться, незважаючи на численні заслуги короля перед країною. На містичний дозвіл конфлікту вказує й тінь клірика, убитого доном Педро.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - два погляди на жінку - як на повноправного члена суспільства, з одного боку, і як на «виплодок пекла», істота підступне - з іншої.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - На перший план виступає інтрига, що надає п'єсам Тирсо де Молини шахрайський характер. У центрі інтриги, як правило, жінка, позбавлена ренесансної ідеалізації. У її образі чудово сполучаються жіночність, м'якість і хитрість, обман, здатність піти на ризиковану авантюру заради досягнення свого особистого щастя. Письменник створює багатогранні психологічні жіночі типи. Наприклад, у комедіях Тирсо де Молини часто використовується прийом перевдягання, що дозволяє виявити сутність учинку тої або іншої героїні. Так, у комедії «Дон Хиль Зелені Штани» (1615) Хуана прибігає до перевдягання, щоб урятувати свою честь. Вся інтрига побудована на розрахунку. Хуана вступає в боротьбу не тільки за любов дона Мартіна, але й проти своєї суперниці, придане якої визначило вибір батька юнака. Гроші всі частіше починають визначати суть конфліктів і між закоханими, і між їхніми прихильниками. У боротьбі жінки за своє щастя постійно підкреслюється її хижацтво, прагнення вийти переможницею в боротьбі. При цьому в Хуане, наприклад, вигадливо переплітаються побожність і марновірство, обережність, деяка сухість у проходженні законам честі, сильна воля й природна м'якість. Тирсо де Молина глибоко проникає в психологію жіночого характеру, вишиковуючи його як зіткнення індивідуальної волі й розрахунку.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - сім'ї - з іншої. Конфлікт ускладнюється тим, що дон Пилипі вбив брата Марти. До того ж у юнака закохана й сестра Марти Лусия. Такою розмаїтістю взаємин персонажів ускладнюється інтрига. Ми бачимо, як всі персонажі п'єси під маскою благочестя вдало приховують свої аж ніяк не благочестиві наміри. Так, Марта повідомляє про свою обітницю безшлюбності й відразу під видом студента- паралітика вводить у будинок коханого - дона Пилипі. Інтрига, побудована дівчиною, продумана до дріб'язків. Здатність перебороти перешкоди, випадки, які можуть перешкодити здійсненню задуманого, лише розкривають розум і винахідливість «благочестивої» Марти. Драматург показує, як життя коректує жіночі характери, диктуючи їм свої закони буття, не завжди засновані на справжнім благочесті.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - материнська ніжність і нежіночий розум, сувора непохитність. Їй доводиться йти на різні виверти, щоб протистояти заколотним феодалам. У результаті навколо матері короля поєднуються прогресивні сили, що виступають проти пороків сучасного суспільства.

Одним з головних пороків іспанського двору був фаворитизм. Про нього Тирсо де Молина говорить у философско- релігійній драмі «Севильский бешкетник, або Кам'яний гість». Дон Гуан, син придворного улюбленця, почуває себе безкарним і прямо говорить про цьому своєму слузі Каталиону, що намагається трохи урезонити свого пана:

 Ну що ти боїшся? Иль забув, хто мій батько? Він - улюбленець короля И судія. (Пер. Ю. Корнеева) 

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Поява кам'яної статуї сприймається як божественне покарання за розпусту. При цьому драматург підкреслює, що подібне поводження дона Гуана при дворі розуміється як необразливі витівки юнака.

У п'єсі два образи- символу, відомі по легендах: образ молодого джиґуна, розпусника й образ кам'яної статуї, запрошеної на бенкет. По легенді, вона мстить своєму живому кривдникові. У п'єсі Тирсо де Молини образ кам'яної статуї об'єднав у собі два плани дії - соціально- політичний (виступ проти фаворитизму) і философско- релігійний (положення людини перед Богом). З одного боку, суд вершить саме небо, з іншого боку - суспільство. Уже після смерті дона Гуана до короля є збезчещені родичі з вимогою відкритого осудження поводження «бешкетника». Король змушений засудити вчинки дона Гуана й тим самим виступити проти улюбленців двору. Такий фінал п'єси був досить сміливим кроком драматурга, що зазіхає на непорушні закони світського суспільства.

Тирсо де Молина першим розробив у літературі образ дона Гуана. Пізніше до нього звернуться Джильберто, Мольер, Гольдони, Байрон, Мериме, Пушкін, композитори Моцарт, Даргомижский, Штраус, але саме образ дона Гуана, створений Тирсо де Молиной, був найбільш близький до релігійної ідеї численних легенд про розпусника, у вигляді якого втілювалися містичний еротизм, зневага до людей і розпач.

Інша философско- релігійна драма «Засуджений за недолік віри» (1635) піднімає питання про помилкову й щиру віру. У п'єсі по контрасту показаний пустельник Пауло й розбійник енрико. Перший засумнівався в благодіяннях Бога, іншої був здатний покаятися. Драматург показує, що Пауло, усомнившийся в правомірності своєї жертви, бачить тільки себе й свою відданість Богові. енрико ж просто вірить у Бога, за що й буде прощений. Самі характери психологічно не розроблені, але в них укладена філософська ідея, який і підкоряються герої п'єси. Барочні настрої превалюють і в інших добутках Тирсо де Молини, у яких остаточно складається відношення драматурга до людини як істоті егоїстичному, хитрому, навіть злому.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - ставляться «Дон Хиль Зелені Штани» і «Благочестива Марта».

Верховим явищем іспанського барокко по праву вважається творчість великого драматурга дона Педро Кальдерона де ла Барка енао де ля Барреда- і-и- Рианьо (1600-1681). Життя цієї людини спочатку не передвіщала ніяких розчарувань. Вона була повна змісту й щастя. Хлопчик одержав виховання в єзуїтській колегії в Мадриді. У п'ятнадцять років Кальдерон - студент університету в Саламанке, де він вивчав богослов'я, філософію, право.

Славу драматурга він придбав з 1619 року. Його помітила великий Лопе де Вега, за дружбу з яким учені називають ім'я Кальдерона серед драматургів школи Лопе. З 1625 року він поставляє п'єси для придворного театру. В 1635 році Кальдерон одержує звання придворного драматурга, пише музичні комедії для двору й ауто для духовних свят у Мадриді.

В 1640-1642 роках як лицар ордена Сантьяго бере участь у поході у Францію й у придушенні повстання в Каталонії.