еткинд Е. Г. Поезія евариста Хлопці

еткинд Е. Г. Поезія евариста Хлопці

"вічними супутниками" людства: ім'я його ніхто не вимовить в одному ряді з іменами Данте, Ґете, Гейне, Шекспіра, Байрона, Гюго, Пушкіна, Міцкевича; читачем, що не вивчав спеціально історію літератури, воно в сутності майже забуто. У цьому забутті позначається настільки що часто зустрічається історична несправедливість. Тим більше, що забуто ім'я Хлопці, а не його поезія - особливо в Росії. Хто ж не пам'ятає прекрасних віршів юнака Пушкіна "Добра рада" (близько 1818), перейнятих радісним прийняттям життя, легенею добірністю й світлим сумом:

Давайте пити й веселитися,
Давайте жизнию грати
Нехай чернь сліпа метушиться,
Не нам божевільної наслідувати
Нехай наша вітряна младость
Потоне в млості й провині,
Нехай радість, що змінює,
Нам посміхнеться хоч у сні
Коли ж юність легким димом
Умчить веселощі юних днів,
Тоді в старості отимем
Усе, що отимется в їй.) У Хлопці:

Et derobo)"И віднімемо в старості Все, що можна в неї відняти"). Звичайно, Пушкін вклав у ці вірші й своє, пушкінське. Хлопці, що склав свою елегію в сімдесятих роках XVIII століття, мабуть, не міг би й помислить написати що-небудь начебто: "Коли ж юність легким димом Умчить веселощів юних днів...". Його рядка рациональнее, условнее, традиційніше: "U). І все-таки "Добра рада" - переклад, і навіть переклад, близький до оригіналу. {Аналіз цього перекладу Пушкіна див. у статті А. В. Федорова "Прийоми й завдання художнього перекладу" (у кн.: К. Чуковський. А. Федоров. Мистецтво перекладу. "Academia", Л., 1930, стор. 167-168).}) пристрасті до Хлопці, захопився Вольтером, Андре Шенье, Байроном, Данте. Але Хлопці як і раніше жив у пушкінській свідомості, йому ми зобов'язані й "Платонізмом" (1819), і - певною мірою - "Гавриилиадой" (1822), деякі рядки якої являють собою переклад з "Війни богів", і "Прозерпиной" (1824). Хлопці залишався для Пушкіна своєрідним мірилом елегійної поезії. "Який Баратинський? - писав Пушкін П. В'яземському 2 січня 1822 року. - Зізнаюся, він перевершить і Хлопці й Батюшкова". Самого ж Батюшкова Пушкін перифрастически йменували "Хлопці російський". У поемі "Тінь Фонвізіна" її герой, що повернувся "з того світла" на землю й зневірений у настільки знаменитих колись поетах, як Державін і Ломоносов, бачить у курені поета, що "з вінчаної трояндами главою" і "підрум'янений фіалом" лежить на ложі "із чарівної Лилою". Фонвізін

... дивиться здивований
"Знайомий вид; але хто ж він?
Уже не чи Хлопці незрівнянний,
Иль Клейст? иль сам Анакреон?" -
"Він коштує їх, - сказав Меркурій. -
ерата, грації, амури
Вінчали миртами його,
І Феб цевницею златою
Ушанував улюбленця свого...")"незрівнянний" і поставлений в один ряд з Анакреоном. Характеристика, дана Меркурієм російському поетові Батюшкову, ставиться й до француза Хлопці, чиє ім'я стало для Пушкіна стійким символом "легкої поезії". {Про численні цитати із Хлопці в "Євгенію Онєгіні" див. змістовну статтю: R. - D. Keil. Par) і строфах (арабська): I 2, 5, 11, 12, 16, 25, 31, 34, 35, 38, 44, 45, 55, 58; II 1, 2, 9, 15, 18, 20, 21, 22, 29, 34, 35, 40; III 9, 10, 11, 12, 13, 25, 27, 28, 29; VII 55; у Присвяті.})"легка поезія". По-друге, саме це поняття не так уже просто - воно досить далеко від бездумної добірності. Термін "легка поезія" уведений у нас К. Батюшковим у його "Мовленні про вплив легкої поезії на мову", {К. Н. Батюшков, Соч. у трьох томах під ред. Л. Н. Майкова, т II. Спб., 1885, стор. 239 сл.} вимовленої в 1816 році при обранні Батюшкова членом Суспільства аматорів російської словесності. "Легку поезію" Батюшков - слідом за французами (порівн. "Альманах муз" Клода Лора), - протиставляє поезії "важливої", до якої ставляться добутки високого стилю - епопея й трагедія; однак поряд з Гомером, есхилом, Софоклом і Еврипидом стародавні греки високо шанували Мосха, Феокрита, Анакреона й Сафо, а римляне поруч із Вергілієм і Горацием ставили Катулла, Тибулла, Проперция. ДО "легкої поезії" Батюшков відносить, користуючись словом евариста Хлопці, поезію "еротичну", любовну, мовець "мовою страсті й любові, любимейшим мовою муз", {Там же, стор. 240.} - це й ода, і послання, і елегія, і байка, і казка у віршах. "Поезія й у малих родах є мистецтво важкого й потребуючого всього життя й всіх зусиль щиросердечних..." {Там же, стор. 241.} Те, що на початку XIX століття називали "легкою поезією", ми називаємо тепер лірикою й сатирою. Хлопці для Батюшкова й Пушкіна був зразком ліричної й сатиричної поезії

його очах виходили томи Енциклопедії Дідро-Даламбера, розігрувався драматичний двобій Вольтера з католицькою церквою, ставилися - всупереч опору вже приреченого короля - смертоносні для монархічного режиму комедії Бомарше, з'являлися романи й трактати Руссо; на його очах упала Бастилія, а потім і скотилася з ешафота голова Людовика XVI, народилася французька Республіка, що змінилася режимом Консульства, а потім наполеонівської Імперії; на його очах ішли численні війни - спершу проти наступавших на революційну Францію союзних військ, пізніше - проти всіх держав Європи, сопротивлявшихся імператорові, - від Іспанії до Росії; він був свідком того, як Франція брала одну за іншою надзвичайні перемоги над Австрією, Пруссією, Англією, а потім зазнала нищівної поразки. Хлопці пережив розквіт Імперії і її падіння, - він умер у Парижу 5 грудня 1814 року, у дні вступу у французьку столицю військ антинаполеонівської коаліції; у той час Наполеон був засланий на Ельбу й готувався до повернення - Хлопці декількох місяців не дожив до Ста днів.) уважному читачеві характер людини, яким він зложився наприкінці XVIII і початку XIX століття. Написано про Хлопці мало, його творчий шлях майже не вивчений. Тим часом життя й діяльність цього соратника й послідовника Вольтера заслуговує на серйозну увагу. Він був першим ліричним поетом Франції після класицизму, принципово далекого ліриці. Він був щирим поетом-просвітителем, що з'єднав у численних віршах і поемах високу елегію своїх римських учителів, Тибулла й Проперция, з революційним раціоналізмом своїх старших сучасників, насамперед таких, як Вольтер і Руссо. Саме він підняв до рівня справжнього мистецтва "легку поезію", що подрібнювала у віршах поетів "збитих вершків" - ембера, Гюдена, Дора, Колардо й звироднілу в епікурейські мініатюри рококо. "Французька обміліла словесність" - писав Пушкіна в плані статті "Про незначність літератури росіянці" (1834), називаючи незліченних дрібних поетів французького рококо - "бездарні пігмеї, гриби, що виросли в корінь дубів". {А. С. Пушкін, Полн. собр. соч. у десяти томах, т. VII. Изд. АН СРСР, М., 1958, стор. 701.})"грибах", але й про поетичну спадщину XVIII сторіччя в цілому: "Ніщо не могло бути противуположнее поезії, як та філософія, який XVIII століття дали своє ім'я. Вона була спрямована противу пануючої релігії, вічного джерела поезії у всіх народів, а улюбленим знаряддям її була іронія холодне й обережна й глузування скажена й майданна...". И далі: "Сліди великого століття (як називали французи вік Людовика XIV) зникають. Виснажена поезія перетворюється в дріб'язкові іграшки дотепності; роман робиться скучною проповіддю або галереєю звабних картин". {Там же, стор. 312-313.} Ця характеристика точна, але саме Хлопці був тим віршотворцем свого часу, хто з філософією XVIII століття з'єднало поезію, хто успішно протистояв перетворенню поетичного мистецтва "у дріб'язкові іграшки дотепності".)"старшої" і "молодшої" лініями: {Ю. Тинянов. Архаисти й новатори. Л., 1929, стор. 23 сл. - Порівн. також статтю "Поетика" В. В. Іванова в Короткій літературній енциклопедії (т. 5, М., 1968, стлб. 940).} так, у творчості Блоку піднявся до теперішньої поезії жанр циганського романсу, а, скажемо, у Бальзака або Достоєвського придбали риси високого мистецтва жанри готичного або карного романів.)"молодша лінія" поезії XVIII століття - лінія мадригалів і героид, фривольних віршованих казок і повістей - виявилася зведеної в ранг "старшої" ліричної поезії. "Замість розумового об'єктивізму й прозаїчного скептицизму, що тріумфували в поезії XVIII століття, - писав один із кращих радянських знавців літератури того часу Б. В. Томашевский, - елегія Хлопці розкривала душу люблячої й страждаючої людини; вона внесла в лірику суб'єктивні переживання поета, показала шлях до того індивідуалізму, що в основному визначив розвиток літератури XIX століття й у першу чергу ознаменував творчість Байрона". {Б. В. Томашевский. Пушкіна й французьку літературу. "Літературна спадщина", 31-32, М., 1937. Цит. по кн.: Б. В. Томашевский. Пушкіна й Франція. Изд. "Радянський письменник", Л., 1960, стор. 146.}

_{»crosslinked«}