Федорова М. Франсуа Марі Аруе (Вольтер)

"Він був або, точніше, мав генія свого століття, і це його століття, що породило, упав перед ним ниц". І дійсно, Вольтер, як ніякий інший мислитель, був виразником основних тенденцій і протиріч вісімнадцятого сторіччя росте, що дозволяє, нарешті, батькові майбутнього філософа придбати посаду нотаріуса, що коштувала по тимі часам більших грошей ( 200-250 млн. старих франків), а пізніше й одержати дворянський титул.) тяжкий, майже каторжна праця, завзятість і чесність у досягненні своєї мети; це були суворі люди, чиїм головним достоїнством була щиросердечна сила, це була основа старої Франції. Франсуа, успадкувавши життєву стійкість і твердість характеру своїх предків, повставав проти їхньої бездуховності й ощадливості. Будучи, по суті, виразником інтересів що піднімається й набирає силу буржуазії, Франсуа Аруе з юнацького років прагнув до аристократизму у всім, любив і вмів працювати. Найбільше його цікавила сучасна історія й політика. "Він любив зважувати на своїх маленьких вагах інтереси всієї Європи", слави й викликає нові вибухи батьківського гніву. Але саме в цей ранній період відбувається формування стилю й мислення майбутнього великого письменника. Глибина його генія повною мірою відкриється лише в досить похилому віці, але й тоді він не залишить ні одну з ідей, ні одну з літературних форм своєї юності. Процес формування Вольтера як мислителя був не стільки поступовою еволюцією, скільки збагаченням і підняттям на нову висоту ідей і думок, що сформувалися ще в ранній юності

Почуй, господь, молю, породжене тугою,
Із серця вирване слово
Невір'ю моєму ти не отмстишь суворо,
Мій дух розкритий перед тобою,
І серце "едип" або поема "Генриада", поема "Послання до Урании" приносять їхньому авторові славу, але слава ця має скоріше скандальний характер. В 1717-1718 гг. він проводить одинадцять місяців у Бастилії за свої виконані вільнодумства твору. В 1725 р. він знову попадає в Бастилію, але цього разу приводом до арешту стала сварка й кілке зауваження на адресу знатного вельможі, шевальє де Роан, що, щоб відомстити наказав слугам побити поета-гострослова ціпками, а потім, побоюючись мести останнього, заточити його у в'язницю. Ображеними, відданими своїми друзями з вищого світла, що зберігали повне мовчання в ситуації, що створилася, ураженою цією мовчазною змовою, Вольтер важко переживає не стільки своє ув'язнення, скільки повна відсутність якої-небудь цивільної позиції в середовищі паризької аристократії. У травні 1726 р. тюремне ув'язнення було замінено Вольтерові приписанням покинути межі Франції, і поет відправляється в Англію, де проведе цілих три роки ( 1726-1729).) французького вільнодумця смак до філософствування. Він з жадібністю вивчає роботи Джона Локка, якого пізніше назве "єдиним розумним метафизиком", особливо цінуючи в англійському мислителі "таку нову й разом з тим таку мудру й сміливу помірність". Величезне враження на нього робить деїзм філософа Кларка. Вольтер знайомиться зі Свифтом, що тільки що випустили свого знаменитого "Гулливера" і издающим гумористичну політичну газету "Craftsma)"Брут" (з поданим "Міркуванням про трагедію", що містить нарікання із приводу волі англійського письменника й несвободи письменника французького), "Заїра" (де він зізнається, що "завдяки англійському театру набрався хоробрості й вивів на сцену імена наших королів"), що приніс йому величезний успіх, що поставив його ім'я в один ряд з іменами Корнеля й Расина. Тут він працює над "Історією Карла XII" (1731).)"Філософські листи", написані їм після повернення у Францію (1734). Це перше властиво "вольтерівське" добуток, що містить виклад тих відкриттів, які мислитель зробив в Англії. І перше з них, що вразило так само й Монтеск'є, "плодом англійських смут", . Але особливість англійської волі, по Вольтерові, проявляється не тільки в обмеженні деспотичної влади монарха. Його залучає духовна воля англійських націй, а також, що панує тут толерантність. "Ніколи не слід боятися, Локка й Спинози, для якого, як відомо, толерантність була не стільки моральною, скільки політичною категорією. Толерантність у цьому контексті виявляється не просто байдужністю людей до власних або чужих релігійних або філософських переконань, але байдужність самої держави до думок і суджень своїх підданих. Відповідно воно повинне бути лише знаряддям для підтримки миру й спокою, захисту прав і власності громадян. І якщо аристократичний лібералізм Монтеск'є виступав за обмеження всемогутності держави (в особі монарха) діяльністю "проміжних корпусів" (тобто вищих станів) і парламентів, то для Вольтера таке обмеження мислиме в першу чергу як невтручання держави в сферу особистих переконань і поглядів громадян. Саме тому ідея віротерпимості й боротьби з будь-якими проявами фанатизму згодом стане центральної, стрижневий для всього його творчості

"Філософських листах", стала новим знаряддям, спрямованим проти деспотизму у всіх його видах. Французький уряд дуже незабаром усвідомив всю її силу мислителя "Коментар до книги Монтеск'є "Про дух законів"" (1777). Як відомо, Монтеск'є думав, що французьке дворянство з його високими поняттями про честь і достоїнство бере свій початок від франків. Вольтер же із властивої йому іронією їдко висміює основні ідеї аристократизму Монтеск'є. Франки, яких "Монтеск'є з Бордоіль" називає "нашими батьками", , на думку Вольтера, повинне прищепити государеві стійку ненависть до тиранії й будь-яких переслідувань за переконання. Фрідріх запрошує Вольтера до свого двору, планує розкішне видання в Пруссії його "Генриади", головний герой якої , він завершує роботу над "Століттям Людовика XIV", що вийшло в Берліні в 1751р., пише перші статті для Філософського словника. Однак придворні інтриги й неуживчивий характер Вольтера зробили свою справу: теоретична суперечка з Мопертюи через запозичення в Лейбница, обмін кілкими памфлетами, небажання Фрідріха втрутитися й устати на захист Вольтера, і той, у який уже раз випробувавши гіркоту розчарування, залишає Берлін

він виражає надію на те, що в результаті здійснених монархом реформ "англійська система" поширитися й в інших країнах, і "громади стануть частиною уряду". Государ повинен захищати освіті, боротьбі з марновірствами й забобонами, нетерпимістю, сприяти економічному прогресу

Поняття фанатизму й віротерпимості, червоною ниткою минаючі через всю творчість Вольтера, у пізній період стають для нього ключовими, наповнюючись справді політичним змістом. І особливу роль у цьому процесі зіграло відому справу Яна Каласа, засудженого й страченого за вбивство свого сина на релігійному ґрунті. Вольтер дуже чітко позначає дилему, що виникла у зв'язку із цією справою: або Калас винний, і тоді він вчинив злочин з фанатизму, або він не винний, і виходить, він був страчений з фанатизму. В обох випадках мова йде про злочин проти особистості, доконаному з фанатизму. В "Трактаті про віротерпимість" (1763) і статтях "Віротерпимість" і "Фанатизм" (1764) мислитель називає нетерпимість і фанатизм варварським і абсурдним забобоном, сьогоденням "правом тигрів"; нетерпимість не може виникати ні із природного, ні з божественного права. "Ясно. Що всяка приватна людина, що переслідує іншу людину, свого брата, за те, що той не розділяє його думки, . Для філософа це ключове питання

Вольтер бачить вихід з положення, що створилося, у всілякій проповіді віротерпимості, що він називає "долею людства". Терпимими друг до друга повинні бути не тільки всі люди ("Всі ми виконані слабостей і оман. Простимо ж один одному наші дурості , але сам головне , повинні бути особами освіченими, "щоб вони вміли бути однаково терпимими до всім религиям, дивитися на людей як на братів, анітрошки незважаючи на те, що вони думають, і дуже . Людина повинен мати право на волю совісті й переконань, і все, що перешкоджає вільному розвитку особистості, усе, що змушує людину говорити й думати не так, як він того бажає, повинне бути рішуче отринуто й оголошене поза законом. Саме такий зміст вкладається філософом у його рішучий заклик боротьби з будь-якими проявами фанатизму, що знайшов своє вираження в його відомому гаслі "Роздавите гадину!".

Полемізуючи з Монтеск'є про роль аристократії в обмеженні деспотичної влади государя, Вольтер разом з тим розділяє його визначення волі: "Воля полягає в тому, щоб залежати тільки від законів", , "Кандид або Оптимізм" (1759), "Простодушний" (1767) возобновивший традицію шахрайського роману у французькій літературі. Мир вольтерівської прози

Материалы по теме: