Федорова М. Шарль Луи Монтеск’є

Федорова М. Шарль Луи Монтеск'є

Марія Федорова

Шарль Луи Монтеск'є

розум у геометричну парадигму потужного централізованої держави, історичним втіленням якого була абсолютна монархія Людовика XIV. Але вже Локк прекрасно розумів, що геометричний розум, блискуче викритий Паскалем, не менш згубний для політичної думки, чим ірраціоналізм. Поняття розуму наповнюється в нього чисто людським змістом, створюючи тим самим зародки для нової інтелектуальної конфігурації політичного: розум розумний у баронство землі Монтеск'є, що перебували у володінні цього роду. У сім'ї діда філософа древні мови, античну літературу й історію. В 1705 р. він вертається в Ла Марення, батько наполегливо радить йому зайнятися вивченням права, оскільки його дядько, Жан-Батист де Секонда, барон де Монтеск'є, бездітний удівець, має намір заповісти племінникові свою посаду президента Бордоского парламенту, а також великі землеволодіння й титул барона де Монтеск'є. Майбутній філософ з ентузіазмом занурює в нові заняття, в 1708 р. одержує диплом правознавця й посада адвоката в парламенті Бордоіль, але продовжує навчання вже в Парижу на факультеті права й під керівництвом відомих столичних адвокатів.) (одна з них , і Монтеск'є незабаром стає одним із самих шанованих людей у Бордоіль.) формулювання. Ослаблення всіх зв'язків "перевага буває звичайно на стороні государя, тому що він коштує на чолі армії"), завдяки чому піддані не можуть чинити опір і бунтувати, найменші прояви їхнього невдоволення жорстоко придушуються. Жах письменника перед деспотизмом, що встановив у Франції Людовик XIV (критиці якого присвячене знаменитий лист XXXVII), змушує шукати засобу збереження цивільної й політичної волі. І тут уперше Монтеск'є звертається до історії й установливает, що держави, утворені в Європі після варварської навали, були державами вільними: "Народи ці були вільні й настільки обмежували влада своїх королів, що ті були, власне кажучи, лише вождями або воєначальниками". З іншого боку, апелювати до англійського розуміння волі, він говорить, що деспотизм являє собою замах на споконвічний договір, роблячи деспотичну владу не легітимної.) у монархічному правлінні схильність до деспотизму або вона є плодом історичного розвитку європейських держав? Однак в "Перських листах" ця проблема тільки лише намічена й ще далека від свого дозволу

"Міркуваннях про мотиви, які повинні прилучити нас до науки" він пише: "Торгівля, навігація, астрономія, географія, медицина, фізика увібрали в себе безліч висновків тих, хто жив до нас; хіба не прекрасно трудитися, щоб зробити людей, які прийдуть після нас, счастливее, чим ми самі?" (Факти захоплюють і заворожують його. Він те аналізує механізм дії якого-небудь органа тварини, то міркує про природну історію Землі-

Після успіху "Перських листів" Монтеск'є не залишають мрії й про славу мораліста й романіста. Він багато читає древніх стоїків, Цицерона, Марка Аврелія, становить план "Загального трактату про обов'язки людини", що так і залишився планом. У цей же період він пише діалог на античні теми "Сулла й Евкрат", у якому намагається розкрити психологічні причини відмови від влади кривавого диктатора Сулли; публікує "Книдский храм", характеризуемий їм самим як "поетичне живописание насолоди", і "Подорож у Пафос" (1727).

Неуспіх останніх двох робіт змусив Монтеск'є всерйоз зайнятися історичними дослідженнями. Але цьому сприяв і ще один немаловажний фактор , і "романістів" в особі абата Дюбо ( 1670-1742). Буленвилье вважав дворян нащадками франків, що завоювали Галлію й по праву завоювання покликаних панувати над нащадками переможених галлів і римлян, а виходить, обмежувати влада монарха: абсолютизму французького короля, таким чином, протистоять привілею дворянства й незалежність парламентів. З іншого боку, абат Дюбо відстоював точку зору, відповідно до якої перші франкские королі були покликані самими галлами й римлянами й відповідно зайняли місце римських імператорів, успадкувавши їхні необмежені права; привілейовані ж класи сформувалися пізніше й з дозволу самого короля; абсолютна й необмежена монархія, таким чином, одержує історичне обґрунтування й виправдання

Монтеск'є рішуче не влаштовувала точка зору Дюбо (докладній критиці він піддасть її в книзі ХХХ "Про дух законів"). Він погоджується з основною тезою Буленвилье, але вважає, що завоювання Галлії франками принесло галло-римському народу не залежність, але волю. По Монтеск'є, франкское держава була заснована не на римському праві, що визнавало абсолютну владу правителів, а на правах і звичаях древніх германців. Ця держава відповідала духу франків як вільного народу, у якому правителі спочатку обиралися й не мали абсолютної влади. Першим королям Франції була невідома абсолютна влада, їхній авторитет підтримувався в достатніх границях сеньйорами, які утворювали між государем і народом якусь посредующую владу, що ставить перешкоду на шляху деспотизму. Але ця споконвічно помірна королівська влада із часом стане абсолютною владою Карла VII і Людовика XI.

Однак для Монтеск'є ще залишалися невирішені питання: завдяки якому сполученню сил монархії довгий час вдавався зберегти свій помірний характер? Які політичні комбінації здатні приборкати верховну владу й породити вільні умови існування для підданих? І які обставини сприяли перетворенню виборної королівської влади у владу деспотичну й абсолютну? Поглиблене вивчання великого історичного матеріалу приведе його до ідеї політичної волі, настільки ясно й чітко пролунала в книзі "Про дух законів".

Найважливішим кроком на цьому шляху стало історико-політичне дослідження Монтеск'є "Міркування про причини величі й падіння римлян" (1734 г). Неабиякий талант історика й політичного мислителя виявилися в ньому повною мірою. Монтеск'є не просто описує римську історію, він шукає причини: йому недостатньо просто створити мальовничу епопею, йому потрібно розкрити підстави, пояснити події. На противагу Боссюе, також питавшегося вибудувати раціоналістичну картину історії, що направляється божественним Провидінням, Монтеск'є вбачає в законах людської природи головну напрямну силу всіх подій

У цій роботі він формулює два дуже важливі для нього положення. По-перше, думає він, життя націй підпорядковане як моральним, так і фізичним причинам, у сукупності обеспечивающим її існування й розвиток. Якщо один ряд цих причин занепадає, то це спричиняє загальне погіршення справ і, бути може, катастрофа всього держави. "Миром керує не фортуна, у Парижу. Він збирається написати юридичний трактат, який би не був ні історією права, ні коментарем до законів, але в той же час пояснював би походження законів, їх юридичну й політичну сутність. З метою збору матеріалів для майбутньої книги у квітні 1728 р. він відправляється в подорож по Європі

У Німеччині й Австрії Монтеск'є зустрічається з видними державними діячами того часу монархії. Він прекрасно розуміє, що народи мають те правління, що щонайкраще підходить їхній історії, вдачам і іншим умовам. Але сполучення двох найважливіших для нього принципів стане головною працею його життя, , але воістину революційні принципи, покликані провести корінний переворот у політичній науці, реформаторські соціальні ідеї обходилися мовчанням. Монтеск'є увесь час повторював: "Вони мене не розуміють".

Тим часом книга мала чималий успіх, видання випливало за виданням; в 1849 р. вона двічі перевидається у Франції, неї перекладають і друкують в Англії. Французькі світські влади поставилися до роботи Монтеск'є досить спокійно, однак влади церковні загрожували осудом і включенням книги в індекс заборонених книг. Щоб відвернути удар і захистити своє дітище, в 1750 р. філософ пише "Захист "Про дух законів"", і просить знайомих високопоставлених священнослужителів поширити її в Римі й по можливості довести до тата. Однак план порушують дві обставини. З одного боку, не зовсім удалий переклад твору Монтеск'є на італійську мову, що робить зайвий акцент на раціоналістичному, детерміністському й науковому поясненні закону. З іншої новим перекладом і в остаточному підсумку схвалює його. Виходять і перші роботи послідовників і учнів великого мислителя; паризький парламент у серпні 1751 р. становить документ, опираючись на текст книги; окремі висновки використовуються й ліберально настроєним англійцем лордом Батом у його мовленні під час парламентських дискусій, що дозволило йому вийти переможцем у жаркі дебатах

Успіхи книги радують Монтеск'є, однак, здоров'я його похитнулося. Він майже повністю осліп, сили поступово залишають його. Простудившись по дорозі в Париж, він умирає 10 лютого 1755 р., удалині від рідних і друзів

Але головна праця його життя "необхідні відносини, що випливають із природи речей". На відміну від всієї попередньої традиції (за винятком, мабуть, лише Спинози, що вперше висловився за універсальну єдність усього сущого) французький філософ заявляє про принципову єдність форми закону як для фізичного миру, так і для миру історії й політики. Закон є необхідне відношення, і ця формула вірна як для законів божественної сутності, так і для матеріального світу, і для людського суспільства