Г. Н. Бояджиев. Жан-батист Мольер

Г. Н.Бояджиев. Жан- Батист Мольер

/b><
Частина:

Г. Н.Бояджиев. Жан- Батист Мольер

Ж. Б. Мольер. Зібрання творів у двох томах. Т. 1. М., ГИХЛ, 1957

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - собр. соч., Изд. Академії наук СРСР, т. VI, М. 1955, стор. 369- 370.} Ці слова Бєлінського сприймаються нами зараз як пророчі.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - народні погляди на життя.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - створив новий вид драми - "високу комедію", жанр, що для свого часу був рішучим кроком убік реалізму.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - анафемі Шекспіра, Мольер знову підняв прапор гуманізму й повернув європейському театру народності й ідейність. Він сміло начертав шляхи для всього наступного розвитку драматургії й не тільки зімкнув своєю творчістю дві великі культурні епохи - епоху Відродження й епоху Освіти, але й передбачив багато хто з основних принципів критичного реалізму.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - почав своє мовлення про поезію з жагучих слів, присвячених Мольеру. Говорячи про національні джерела реалізму, про середньовічні фабліо й героїчних поемах, про поезію Рютбефа й Війона, Луи Арагон помітив, що весь шлях розвитку веде "до одному з найбільших реалістів всіх часів і всіх країн - великому поетові по ім'ю Мольер". Полемізуючи з тими французькими літературознавцями, які виключають Мольера зі своїх оглядів поезії, Арагон говорив: "Вигнання Мольера із царства поезії - найбільш характерний факт штучного й реакційного розвитку історії літератури в нашій країні. Всупереч історичній правді в нас викладають історію французької поезії так, точно вона не мала ніякого відношення до великої історії людства. Безглуздо заперечуючи значення Мольера як поета, ця історія замовчує всіх тих, чия поезія виникла з навколишньої дійсності" {"Літературна газета", 30 грудня 1954 р.}.

Відстоюючи видатну роль Мольера в історії французької поезії, сучасні прогресивні художники Франції борються за принципи поезії, засновані на правді життя.

Так ім'я великого Мольера стає бойовим гаслом сьогоднішнього дня, прапором боротьби за нове, правдиве й ідейне мистецтво.

У чому ж невичерпна сила Мольера?

Сила Мольера - у його прямому звертанні до своєї сучасності, у нещадному викритті її соціальних каліцтв, у глибокому розкритті в драматичних конфліктах основних протиріч часу, у створенні яскравих сатиричних типів, що втілюють собою найголовніші пороки сучасного йому дворянско- буржуазного суспільства.

"Безсмертний Тартюф - плід найдужчої напруги комічного генія" {А. С. Пушкін, Полн. собр. соч., Изд. Академії наук СРСР, т. 13, М. 193. стр. 179.}, - писав А. С. Пушкін, говорячи про цієї бойовий, войовничої мольеровской сатиру. "ПРО, Мольер, великий Мольер! ти, що так велике й у такій повноті розвивав свої характери, так глибоко стежили всі тіні їх" {Н. В. Гоголь, Полн. собр, соч.. Изд. Академії наук СРСР, т. VIII. М. 1952, стор. 182.}, - натхненно говорив Н. В. Гоголь.

Сила Мольера - у його жагучій прихильності до гуманістичних ідеалів, у його передових поглядах, у яких виразно проступають демократичні й матеріалістичні риси, у його здатності, незважаючи на соромливе положення придворного комедіографа, залишатися, говорячи словами К. С. Станіславського, "геніальним протестантом і бунтарем" {Н. Горчаков, Режисерські уроки К. С. Станіславського, "Мистецтво". 1950, стор. 356.}.

Звичайно, Мольер не ставив перед собою який- або політичної мети, він не усвідомлював ще неминучості антагонізму між народом і абсолютизмом, не міг зробити народний тип головним героєм своїх комедій. Але коли Мольер виступав проти пороків сучасного суспільства, він захищав інтереси народу; коли він виражав свої критичні погляди на сучасність, він діяв, дотримуючись здорових суджень народу; коли йому потрібно було протиставити своїм сатиричним персонажам натури здорові, розумн і діяльні, він знаходив їх найчастіше в середовищі народу. Нам пам'ятні чудові слова Л. Н. Толстого: "Мольер чи не самий всенародний і тому прекрасний художник нового мистецтва" {Л. Н. Толстой, Полн. собр. соч., Гослитиздат, т. 30, М. 1951, Стр. 161.}.

Саме в силу своїх народностей творчість Мольера різко виділялося на тлі сучасної йому літератури; письменники- вільнодумці (либертини) - Теофиль де Вио, Сирано де Бержерак і ін. - створювали чимало добутків гострої сатиричної думки, але вони були позбавлені цілісності світогляду, їм бракувало зв'язку з масами, саме того, чим був так багатий Мольер; сучасні письменники- прозаїки - Сорель, Скаррон, Фюретьер, - малюючи яскраві картини вдач і створюючи в окремих випадках соціальні характери, все-таки не могли піднятися до тих висот узагальнення й глибокого розкриття суспільних протиріч, які були властиві творчості Мольера. Що ж стосується драматургії, то перевага Мольера в цій області було особливо очевидним.

До середини XVII століття, вчасно виступу Мольера, французька драматургія перебувала в стані застою. Єдиний великий драматург, Пьер Корнель, переживав гостру творчу кризу, сцену заповнювали беззмістовні трагікомедії й романтизовані трагедії Тома Корнеля, Буаробера, Дю- Рийе й ін.; комедія була представлена в основному бурлесками Скаррона. "Високі" жанри були отруєні фальшивої прециозностью, а "низькі" не виходили за межі грубого фарсу. Мольер з перших же кроків приступився до створення нового типу комедії, що сполучає в собі сміливість і широту думки либертинов, побутовий реалізм письменників- прозаїків і кращі традиції попередньої й сучасної драматургії. Але Мольер не тільки синтезував досягнення нової літератури й драми; він підняв французьку літературу до справжніх висот гуманістичної думки й став спадкоємцем Рабле й Монтеня. Мольер розвив у класицизмі його найбільш прогресивні початки й, переборюючи стан обмежені сторони цього стилю, піднявся над своїм часом як письменник. За словами Ґете, Мольер "панував над вдачами свого століття"; він виховував людей, даючи їхнє правдиве зображення.

Джерелом величі Мольера були прекрасне знання дійсності й гаряча любов до народу, з яким він спілкувався й у житті й з подмостков театру.

Мольер був самим великим письменником свого століття; місце в академії було йому забезпечено, якби він тільки кинув сцену; про це просив його друг Буало. Мольер не зміг піти зі сцени, він не міг засудити театр, тому що всі роки його свідомого життя були присвячені театральному мистецтву, сцені, що була єдиною школою вдач, де тільки й можна було бичувати розбещеність, жадібність, неуцтво, жорстокі страсті й тупа себелюбність, де можна було жити, борючись за великі й шляхетні ідеали гуманізму. Цій боротьбі було віддано все - одна, але полум'яна пристрасть скоряла все життя Мольера.

/b><
Частина:

_{»crosslinked«}