Г. Н. Бояджиев. Жан-батист Мольер. Частина 1

Г. Н.Бояджиев. Жан- Батист Мольер. Частина 1 Частина: /b><

I

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - до нього пізніше друге ім'я - Батист, щоб відрізнити його від брата, теж Жана. Передбачалося, що Жан- Батист успадкує батьківську справу; а після того як його батько викупив у свого брата посада королівського шпалерника, юний Поклен повинен був знайти й цей високий сан, що давав йому право йменуватися "королівським камердинером".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - хіба лише оповідання старих біографів Мольера про близькість хлопчика- сироти до діда, батькові покійної матері, Луи Крессе. Ця людина, на противагу своєму щасливому зятеві, залишався тісно пов'язаним із трудовим середовищем міських ремісників, з якого вийшли й самі Поклени. Майбутній "королівський камердинер" міг одержувати від діда вселяння зовсім іншого сорту, і до живих вражень від шумних і багатолюдних кварталів старого Парижа, де жив хлопчик, додавалися оповідання старого Крессе. Так самі собою встановлювалися зв'язки з життям міського люду, засвоювалося барвисте народне мовлення, складалася щиросердечна приязнь до простої людини.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - ярмаркового комедіанта Табарена, те традиції цього популярного актора були ще живі у виступах численних блазнівських ярмаркових імпровізаторів, яких юний Поклен, звичайно, бачив і, треба думати, любив.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - посади королівського шпалерника.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і заможних буржуа. Хлопчик був відірваний від будинку, де незабаром з'явилася нова господарка - мачуха Катерина Флеретт.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - бути може знаменитий урок пана Журдена з комедії "Міщанин у дворянстві" був спогадом автора про ранні роки його власного навчання. У коллеже існував і шкільний театр із репертуаром з комедій Плавта й Теренция - єзуїти любили таким способом навчати своїх вихованців розмовної латині. Цілком імовірно, що Поклен брав участь у цих спектаклях; латинь і римські комедіографи він знав добре, - у майбутньому драматург не раз це доведе.

Поклен- батько, стежачи за успіхами сина в коллеже, не забував про головне призначення свого первістка. І от 18 грудня 1637 року п'ятнадцятирічний Жан- Батист був наведений до присяги, необхідної для входження в цех шпалерників і для одержання права успадкувати батьківську посаду.

Але, навіть піддавшись настільки врочистому акту, юний Поклен був дуже далекий своїми думками від бажань батька. У ці роки він займався вивченням античних філософів і зробив своїм улюбленим письменником римського філософа- матеріаліста Тита Лукреция Кара. Доказом тому служить здійснений їм переклад поеми Лукреция "Про природу речей".

Переклад цей, на жаль, не зберігся, і точну його дату встановити неможливо, але він безперечно існував і був зроблений Мольером в останні роки його перебування в коллеже або ж незабаром після його закінчення. Факт перекладу, так ще у віршах, філософської поеми Лукреция говорить про напрямок думок молодого Поклена, про характер його світогляду, що формується, і художніх смаках. Поема "Про природу речей" є геніальним утвором філософської думки й одночасно чудовим поетичним добутком. Розкриваючи сутність світобудови як найглибший філософ- матеріаліст, Лукреций описував реальний мир як натхненний поет. Він викладав і розвивав навчання грецького філософа- матеріаліста епикура, охоплюючи у своїй поемі всі питання філософії матеріалізму - вчення про природу, теорію пізнання, вчення про людину й етику.

Така була книга, який зачитувався молодий Поклен і яку він зважився перекласти на рідну мову. Не зайвим отут буде згадати, що цією книгою також зачитувався й під її впливом написав власну філософську поему великий італійський матеріаліст і вільнодумець Джордано Бруно.

Після закінчення в 1639 році коллежа Ж.- Б. Поклен для завершення свого утворення здав в Орлеанском університеті іспит на звання ліценціата прав. Старому Поклену це повинне було дуже імпонувати: його спадкоємець був тепер людиною цілком утвореним. Але заняття адвокатською практикою не захопили парубка. Його інтерес продовжував зосереджуватися на улюбленій філософії. Саме в ці роки Ж.- Б. Поклен знаходить друзів- однодумців - Шапеля й Бернье, і вони посилено штудируют твору французького філософа- матеріаліста Пьера Гассенди. Твердження примата почуттєвого досвіду над абстрактним логизированием, відомість існуючі до матеріальної субстанції, боротьба зі схоластикою й аскетизмом, проголошення волі думки й прав природи - ці й інші ідеї Гассенди залишили глибокий слід у світогляді допитливого юнака.

Але, як ні захоплюючі були заняття філософією, молодий ліценціат не міг їм віддатися цілком: його активна, жагуча натура кликала до іншого. Воскрела рання любов до театру; але тепер уже хотілося не стояти в юрбі глядачів, а самому піднятися на підмостки, для того щоб чарувати публіку читанням героїчних віршів. Балаганні подання все-таки здавалися річчю невартої. Пристрасть до сценічного мистецтва привела Поклена в будинок Бежаров, гарячих аматорів театру, що замишляли створити в Парижу нове театральне підприємство.

Треба думати, що Поклен- батько знав про всі ці захоплення сина й, звичайно, не схвалював їх. З його боку було природно жадати від Жана- Батисту, щоб він, нарешті, вступив у права спадщини й узявся за діло: парубкові йшов двадцятий рік. Поклен змушував свого сина просиджувати цілі дні в крамниці й навіть доручив йому ответственнейшее завдання - виконати обов'язку королівського камердинера під час поїздки Людовика XIII із двором в 1642 році в Нарбонну. Настільки рішучими діями батько думав у корені припинити негожі похилості сина. Але наполягання старого Поклена набули зворотну дію.

Перебування при дворі як королівський камердинер, що, по думці Поклена- батька, повинне було наповнити душу Жана- Батисту честолюбними почуттями, лише переповнило чашу його терпіння, і син незабаром після повернення з поїздки оголосив батькові про свою відмову від ділових занять і навіть від самого звання "королівського шпалерника". Відмова була оформлена нотаріальним актом, відповідно до якого батько сплачував синові 630 ліврів, що покладаються йому з материнської спадщини. Офіційний характер цього документа вказує на те, що між батьком і сином відбувся розрив, і сплата грошей говорила аж ніяк не про жалісливість старого Поклена, що нібито легко упокорився з рішенням сина стати актором. Тому навряд чи праві ті історики, які в ідилічних тонах малюють відносини між старим і молодим Покленами і як доказ приводять факт опублікування в 1641 році королівського указу про зняття з акторської професії клейма безчестя. "Зняття безчестя" було занадто слабкою розрадою для поважного буржуа, що втрачав свого прямого спадкоємця й людини, що бачила тепер у сині лише, "очернившего" славне, чесне ім'я Покленов.

Нам представляється достовірним повідомлення сучасника, відомого письменника- казкаря Шарля Перро, начебто Жан Поклен спочатку дуже суворо поставився до рішення сина. Адже недарма він не дав молодому Поклену ні гроша зі своїх грошей. Тому цілком імовірно, що парубок, позбавлений підтримки своїх близьких, протягом деякого часу перебував у дуже скрутних обставинах. У цю тяжку пору життя його й підтримало сімейство Бежаров.

У такий спосіб Ж.- Б. Поклен, якому були уготовани багатство, пошана й навіть придворна кар'єра, порвав зі своїм респектабельним середовищем і став актором. Він навіть прийняв нове прізвище - Мольер. Гроші, отримані в спадщину від матері, молодий актор вклав у справа, що затівається їм. Старі кораблі були спалені, потрібно було сідати в новий челн і відправлятися в далеке, небезпечне, але нескінченно захоплююче плавання.

Сімейство Бежар зібрало в себе аматорську трупу, що складалася із уже виступала на сцені Мадлени Бежар, її брата Жозефа, сестри Женевьеви, Ж. - Б. Мольера й ще декількох осіб.

Молоді люди, що виступали з успіхом перед родичами й знайомими, скінчили тим, що вирішили організувати теперішній театр. Вони запросили до себе керівником досвідченого актора Дени Бейса, орендували зал для гри в м'яч у Нельских воріт і, назвавши свою трупу голосним титулом "Блискучий театр", підняли в перший раз завіса в день нового 1644 року.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - залучали публіку своїми кривавими подіями, любовними й патетичними тирадами. Але в "Блискучому театрі" ці ж самі п'єси зборів майже не робили. Аматорам було не під силу змагатися з досвідченими акторами. Через рік театр у Нельских воріт прогорів, і трупа перебралася в нове приміщення, у зал для гри в м'яч Чорного Хреста. Але й отут справа не покращилася.

Борги росли, а грати доводилося перед порожнім залом. Справи "Блискучого театру" були так погані, що Мольер, що був грошовим поручителем за трупу, потрапив у боргову в'язницю. Але Мольер не здавався: після того як батько визволив його з в'язниці, він не зробився розсудливим, не повернувся в лоно поважної міщанської сім'ї, а із ще більшою завзятістю віддався своєї пристрасті.

Із залу Чорного Хреста трупа перейшла в зал Білого Хреста, але положення не змінилося. Нарешті, молодим людям набридло боротися з непривітною столицею, і вони в 1645 році споряджають фургон, навантажують його декораціями, бутафорією й костюмами й відправляються шукати щастя й слави в провінцію. Частина: /b><

_{»crosslinked«}