Гарін И. И. Пророки й поети Ти пам’ятник спорудив на зло століттям

Гарін И. И. Пророки й поети
Ти пам'ятник спорудив на зло століттям

ТИ ПАМ'ЯТНИК СПОРУДИВ НА ЗЛО СТОЛІТТЯМ

 Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Ти нескінченність зблизило з нами! Я зволів би в мороці бути глибокому, Але бачити мир твоїм хотів би оком. Ю. Словацький 

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - бессмислия, хлистівства, скотства, дурниці. Я прожив 50 років, рівних всім людським епохам, що дають мені право на Данте й Шекспіра. І я можу із глибоким жалем заявити, що все жахливе, написане ними про людину, - дещиця правди. Їхнє пекло - наш рай...

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - чим у драмах Великого Вила, у житті куди більш моторошно, ніж у фарсах театру абсурду, що вийшли із Шекспиpa, у світі, у якому закинула нас доля, гірше, ніж у найстрашніших фантазіях, породжених божевіллям...

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - шок божевілля...

И всі ми в різному ступені божевільні. Міазми землі, вистеленої метровим шаром костей, политої морями крові, отруюють живучих, перетворюючи всіх нас у божевільну орду, що рятується від самої себе

Російська шекспіріана часто вертається до декількох малозначних згадувань Лебедя ейвона про Росію й росіян: росіяни соболі, російська ікра, російський імператор...

Батьком моїм був російський імператор

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Що це були за події? Криваве царювання Івана Грозного, черги вбивств у царському оточенні, жах опричнини, масовий терор проти народу, руйнування й покріпачення селян, генетичний відбір на тупість, злостивість і аморальність, страти опричного капітулу, царювання недоумкуватого Федора Івановича, потім Бориса Годунова й Василя Шуйского, неясний час, Гришка Отрепьев, Тушинский злодій, зрада Басманова, селянські бунти російських Кедів, голодомор і чума, унесшие більше третини населення країни, розруха, запустіння полів, зграї на дорогах...

В 1605 р. у Лондоні вийшла у світло книга з наступної довгим, за звичаєм того часу, заголовком: "Сера Томаса Смита подорож і перебування в Росії, з описом трагічної смерті двох імператорів і однієї імператриці, случившейся протягом одного місяця, коли він був там, а також чудесного порятунку нині царюючого імператора, що вважався померлої 18 років тому".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - гостро необхідний З послідовністю історичних хвиль настав черговий неясний час Я завершую цю книгу в дні чергових Лжедмитриев, і нові Кеди вже збивають свої зграї}.

Так адже Шекспір писав про всім цьому! Писав, коли в Росії взагалі не було письменників. Друкований буквар Василя Бурцева з'явився через 18 років після смерті Шекспіра, перший театр - через 56, Славяно- греко- латинська школа - через 70 років... Так, перша друкована книга Федорова дійсно з'явилася в рік народження Шекспіра, але в Росії всі "культурні революції" чому- те збігалися із царюваннями некрофилов і вбивць

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "Борисові Годунову" Олександра Сергійовича Пушкіна! А то що виходить? Що ми можемо додати до сказаного в хроніках найбільшого англійця? Хіба що нашу загальну історію, оброблену "Сатириконом":

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - час із дружиною, він починав думати: - Цікаво було б подивитися, яка буде моя друга дружина? Кілька місяців Iоанн Васильович боровся зі своєю цікавістю, але потім не витримував і стриг дружину в черниці, а сам брав іншу дружину. - Нічого не поробиш! - говорив він, - вуж дуже я цікавий. Іграшки молодому паную заміняли бояри, - молоді й старі. Погравши з боярином, Iоанн починав нудитися думкою: - Що в моєї нової іграшки робиться усередині. Цікавість доти мучила царя, поки він не розпорював боярина й не дізнавався, що робиться в нього усередині. Спочатку Iоанну Васильовичу подобалися бояри Глинские. - Славні іграшки! - захоплювався він: - От цікаво було б знати, які в них пружини усередині? Мабуть, закордонні! Не довго кріпився Грозний і велів розпороти Глинских. Потім те ж саме він зробив із Шуйскими; потім з Бєльськими. Щороку Iоанн Васильович робив набір нових улюбленців. Один раз він велів у жарт кинути псам свого улюбленця Андрія Шуйского. На жаль, пси не зрозуміли жарти й загризли бідного боярина... Іншим разом Iоанн звернув увагу на довгі бороди новгородських купців. - Ви б поголилися, - порадив їм цар. - Ради поголитися! - відповідали купці: - Так перукарні поблизу немає. - Це дрібниці! - сказав Iоанн Васильович: - Можна й без перукарів. Він наказав облити бороди купців дьогтем і підпалити. В одну мінуту підборіддя в них стали чистенькими, як долоня. Літописці запевняють, що залишитися живим при Iоанне Грозному було так само важко, як виграти двісті тисяч. До Бориса майже царював Федір Iоаннович. Але... Нарешті, його поховали й став царювати Борис. Під час вінчання на царство Борис сказав: - Клянуся, що в мене не буде жодного бідняка. Він чесно стримав слово. Не пройшло й п'яти років царювання Бориса, а вужі жодного бідняка не можна було знайти у всій країні з вогнем. Усі перемерли від голоду й хвороб. 

Саме під час Шекспіра - він не міг не знати про цьому! - Іван Грозний, слідом за шестибрачним Генріхом VIII изведший своїх дружин, зажадав чергову з королівської сім'ї Єлизавети й навіть надіслав Ф. Писемского за "царською нареченою" у Лондон. Одруження російського царя на Марії Гастингс не відбулися. Грізний незабаром умер, але навіть перед смертю похвалявся московським англійцям, що, якщо леді Гастингс відмовиться бути його дружиною, він візьме її силоміць.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "прив'язувати" до історії: можна обґрунтувати відьом "Макбета" демонологією Якова I або зв'язати "Гамлета" зі змовою ессекса. Але інтерпретація "століття Шекспіра" як "століття Єлизавети" - поверхнева. Ще Гундольф відзначив, що не час висуває Цезарів, а Цезарі створюють свій час. Гетевеликому Ґете, що додав своєму часу власні риси, - змінила мудрість, коли він говорив, що сила Шекспіра обумовлена його часом. Ні, міць століття Єлизавети обумовлена Шекспіром! "Століття Єлизавети" порожній без Шекспіра, Марло, Донна, Бен Джонсона... Для саморозкриття шекспірівського генія, для збагнення його особистості необхідний не століття, а тільки сам Шекспір!

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "обгородження" Англії XVII століття - це наш "великий перелом", наша "перебудова", наш перехід до епохи первісного нагромадження. Втім, у Шекспіра все це "заховано", він не любив говорити, що його предки втрачали землю, а він неї здобував, він не поширювався про гоніння на селян, він був поетом, що писав страсті людські

Шекспір - це вневременность і внеисторичность: минуле, сьогодення й майбутнє в нього - одне. Із цієї причини він не застаріває й не може застаріти. От чому сьогодні ми прочитуємо все, що він написав, як сказане онас.

 От чому, Батько мій, влада я Анджело довірив: Пускай він ім'ям моїм разить, А я залишуся осторонь від бою И незаплямований. 

Хіба слова Герцога, що "дуже багато волі дав народу", не з нинішньої політики?

 ...Анджело суворий, Наклепам недоступний, немов кров У ньому не тече живаючи, немов їжа Його не хліб, а камінь: подивимося, Як влада міняє й що стане з ним! 

Хіба Анджело не живе свідчення того, "як влада міняє" і "немов кров у ньому не тече живаючи"?

 Мають право злодії на грабіж, Коли суддя краде. 

Хіба це не із сьогоднішньої газети самої корумпованої країни миру?

Шекспір чуйно вловив і приховання злочинних задумів тирана під покривом удавання й лицемірства, і роль "вірних Русланов", і мерзота маси, і завжди єдиний фінал - розтерзання трупа "грози миру" його ж шакалами

Геній - дзеркало часу. У ньому вони довідаються себе. Дивлячись на нього, самовиражаються. Аналізуючи його, пізнають себе. Заперечуючи його, виражають невдоволення собою

Вольтер, Ґете, Толстой і багато хто інші... говорили не тільки й не стільки про Шекспіра, скільки, підкоряючись таємничому притяганню Шекспіра, попадали в стихію самовираження або, інакше кажучи, у стихію вираження суспільних, мистецтвознавчих тенденцій свого часу

Паплюжачи Шекспіра, Толстой говорив про себе. Вихваляючи Шекспіра, Ґете й Пушкін співали собі осанну. Романтики бачили в ньому натхненного пророка, реалісти підкреслювали його правду життя, символісти називали Лебедем ейвона, я бачу в ньому Джойса й Беккета, що очікує Годо. Видимо, це і є головна відмінна риса генія - концентрація часу, ейдосов і ликів. Притім усе, що написали про нього реалісти й декаденти, романтики й акмеисти, - вимисел: Шекспір був звичайною людиною, актором єлизаветинського театру, цілком приналежному кінцю XVI- початку XVII століття, а гори написаного про нього, включаючи все те, що напишу тут я, - чистий вимисел, придумка, магія слів, що куди більше ставляться до нас, чим до нього. Але в тім і секрет харизми великої людини, що, будучи людиною звичайним, вона дає їжу всім епохам, змушує інших титанів порівнюватися із собою. Належачи час, він утворить вічність

Ігровий, фіктивний момент драматургії Шекспіра- запрошення до співавторства, волі інтерпретації, безмежним можливостям самовираження. Артистичність, сценічність Шекспіра - насамперед заклик до гри, грі інтелектуальної, філософської, психологічної, психоаналітичної, якщо хочете, до гри вбисер.