«Гіркота» і «Насолода» людського життя в зображенні буніна

Твір по літературі: «Гіркота» і «Насолода» людського життя в зображенні буніна
Опівнічний дзенькіт степової пустелі Спокій небес, тепло землі И гіркий мед сухого полиню, И блідість зоряна вдалині. И. А. Бунін Іван Олексійович Бунін - співак життя й любові. Його добутки є гімном миру, що оточує нас. Письменник багато знає й розуміє; він цінує великий дарунок буття, ниспосланний людині у вигляді сміху й зліз, радості й суму, і намагається донести це до свідомості своїх читачів. Життя не може бути тільки безтурботної й благополучної. Людина живе, роблячи помилки, засмучуючись втратам і радуючись щастю. Але він не завжди усвідомлює благо, дароване йому долею, і тільки згодом починає розуміти, що щастя - лише мить, його треба цінувати, а втративши, не можна вічно оплакувати. Оповідання «Холодна осінь» повною мірою розкриває дану позицію автора. Легким смутком овіяний весь зміст добутку. Разом з героїнею переживаєш її життя, що не відбулося. Проживши досить довго й оглянувшись назад, вона розуміє, що була щаслива коротка мить, а весь наступний час лише очікувала якоїсь містичної зустрічі, обіцяної коханим, що йде на фронт: якщо його вб'ють, він буде чекати на неї там. «Ти поживи, порадій на світі, потім приходь до мене». Вона згадує той довгий осінній вечір як самий щасливий час - «інше непотрібний сон». Вона без гіркоти й спокійно усвідомила, що «пожила, пораділа, тепер уже незабаром» прийде. Оповідання «Натали» оповідає про велику й прекрасну любов, дарованої в ту пору юності, коли ще важко вберегтися від помилок і втрат. Спереду, здається, величезне й щасливе життя. Любов, ниспосланная понад, сприймається як дарунок і лише пізніше герої усвідомлюють, що це велике чудо треба берегти, воно непоправно. Без цього чарівного почуття життя стає безглуздою й гіркою низкою довгих і нудних днів, місяців, років... Але щира любов не проходить, вона залишається в серце на все життя. Герой зізнається, що забув свою любов «тільки так, як забуваєш, що живеш, дихаєш». Зустрівшись знову, герої розуміють, що вже ніщо їх не може розлучити, хіба що смерть... «У грудні вона вмерла на Женевському озері в передчасних родах ». Бунін не бачить щасливих людей у своєму оточенні. Він упевнений, що на землі неможливо досягти того блаженства, до якого прагне людина. Може бути, тому в його оповіданнях не зустрінеш щасливої розв'язки, безтурботних і веселих героїв