Гоголівський «сміх крізь сльози» у поемі «Мертві душі» Мертві душі Гоголь Н. В

Гоголівський "сміх крізь сльози" у поемі "Мертві душі"
Існує знамените висловлення, що ставиться до творчості Гоголя: "сміх крізь сльози". Гоголівський сміху Чому він ніколи не буває безтурботним? Чому навіть в "Сорочинской ярмарку", одному з найясніших і веселих творів Гоголя, фінал неоднозначний? Свято з нагоди весілля молодих героїв завершується танцем бабів. Ми вловлюємо деякий дисонанс. Цю дивну, чисто гоголівську особливість смутно посміхатися першим помітив В. Г. Бєлінський, даючи дорогу в більшу літературу майбутньому авторові "Мертвих душ". Але до гоголівського сміху домішаний далеко не один сум. У ньому є й гнів, і лють, і протест. Все це, зливаючись у єдине ціле під блискучим пером майстра, створює незвичайний колорит гоголівської сатири. Чичиков разом із Селіфаном і Петрушкою сідає в бричку, і от уже покотила вона по вибоях російського бездоріжжя, і пішла "писати нісенітниця й дичина по сторонах дороги". У цій дорозі читач побачить представників самих різних соціальних груп, особливості їхнього життя, побачить всі сторони багатоликої Русі. У цій дорозі він увесь час буде чути сміх Гоголя, повний дивної любові до Росії й до її людей. Сміх Гоголя може бути добр і лукавим - тоді народжуються незвичайні порівняння й стилістичні обороти, які й становлять одну з характерних рис поеми Гоголя. Описуючи бал і губернатора, Гоголь говорить про розподіл чиновників на товсті й тонких, причому тонкі чиновники, у чорних фраках варті навколо дам, були схожі на мух, які сіли на рафінад. Не можна не сказати й про зовсім невеликі порівняння, які, як блискаючі діаманти, розсипані по всій поемі й створюють її неповторний колорит. Так, наприклад, особа губернаторської дочки бути схоже на "тільки що знесене яєчко"; голівка Феодулии Іванівни Собакевич походила на огірок, а самого Собакевича - більше на гарбуз, з якої на Русі роблять балалайки. При зустрічі із Чичиковим вираження особи Манилова було як у кота, у якого злегка почухували за вухами. Гоголь використовує й гіперболи, наприклад, говорячи про плюшкинской зубочистку, який колупали в зубах ще до навали французів. Викликає сміх і зовнішність поміщиків, описуваних Гоголем. Зовнішній вигляд Плюшкина, що вразив самий пролаз і лицеміра Чичикова (той довго не міг зміркувати, чи ключник перед ним або ключниця), звички -" рибалки-жебрака", що розпустилися в душі Плюшкина, - все це дивно дотепно й смішно, ное Плюшкин, виявляється, здатний викликати не тільки сміх, але й відраза, збурювання протест. Перестає бути забавної ця занепала особистість, що і особистістю-те не назвеш. Як точно сказав про нього Гоголь: "діра на людстві"! Так хіба смішна людина, що втратила все людське: вигляд, душу, серце. Перед нами павук, для якого головне полягає в тім, щоб якомога швидше проковтнути видобуток. Так надходить він зі своїми селянами, викачивая з них хліб, домашнє начиння, а потім сгнаивая це у своїх бездонних коморах. Так надходить він і із власною дочкою. Жадібний і страшний Плюшкин огидний нам не тільки через свої моральні якості. Гоголь кидає рішуче "ні" Плюшкину-Поміщикові, Плюшкину-дворянину. Адже вважалося, що на дворянах, на цих самих Плюшкинах, спочиває Російська держава. Так який же це оплот, яка опора?! Антисоціальність дворянства - жорстокий факт, існування якого жахають Гоголя. Плюшкин, як це ні страшно, - типове явище для російського суспільства середини XIX століття. Гоголь - різкий і гнівний викривач. Таким він виступає на сторінках "Мертвих душ". Що засуджує він, що кваліфікує як неприпустиме в нормальному людському суспільстві? Здавалося б, говорячи про Манилова, слово "осуд" якось недоречно. Адже перед нами такий милий, приємний у всіх відносинах, чемна й добра людина. Це ще й досить утворений поміщик, що виглядає прямо-таки вченим чоловіком на тлі Коробочки й Собакевича. А як забавні його дитинки, названі Алкидом і Фемистоклюсом (не треба забувати, що справа відбувається в Росії). Але Гоголю соромно й боляче за Манилова, що будуючи прожекти в "храмі відокремленого міркування" і "почитуючи книгу, завжди закладену на чотирнадцятій сторінці", не зауважує злодійства й пияцтва своїх мужиків. Манилов у ледарстві й ліні проживає все, що створено його селянами, ні про що не замислюючись. Антисоціальні й взагалі шкідливі для навколишні інші гоголівські герої: і Коробочка, "дубиноголовая" і недоумкувата накопительница, і Ноздрев, негідник, розпусник і взагалі "історична людина", і Собакевич, живоглот і "кулак", якому "не розігнутися в долоню". Все це злісні шкідники. Яке їм справа, цим кровососам, до державних інтересів? Сміх Гоголя - не тільки гнівний, са

_{»crosslinked«}