Голод 1932-1933 років Історія України Введення

Голод 1932-1933 років

Історія України

Введення

До кінця 1920-х років більшовики були готові до нового стрибка в створенні комуністичного суспільства. Під керівництвом Сталіна вони передали від "тимчасового відступу" - непу - до насильницьких змін у соціально-економічному й політичному житті суспільства, настільки широким і радикальним, що їх часто називають "другою революцією" . Однак корінні перетворення 1930-х років супроводжувалися поверненням до деяких традиційних аспектів російського політичного життя, насамперед до твердого централізму й режиму одноособової влади. Для українців цей катастрофічний відкіт у минуле означав кінець пошуків їх "особливого шляху" до комунізму. Знову, як у часи царату, Україна перетворилася всього лише в меншу частину чогось більшого. Однак цього разу українцям довелося заплатити жахливо високу ціну за досягнення цілей, яких вони перед собою не ставили

Голодомор 1932-1933 років "... У нас є окремі випадки й навіть окремі села голодуючих, однак це лише результат місцевого головотяпства, перегинів, особливо відносно колгоспів. Усілякі розмови про "голод" на Україні треба категорично відкинути. " З листа генерального секретаря ЦК КП(б) У С. Косиора Сталіну (25 квітня 1932 р.) .

Голод 1932-1933 р. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреїв або різанина 1915 р. для вірменів. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, нанесла націй непоправний удар, соціальні, психологічні й демографічні наслідки якого сповіщають про себе й сьогодні. Вона ж кинула чорну тінь на "перемоги" радянської системи й методи їх досягнення

Найжахливіше в голодоморі 1932-1933 р. -те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: "Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931" . Як відзначають Роберт Конквест і Богдан Кравченко, урожай 1932 р. усього лише на 12 % був менше середніх показників 1926-1930 р. Інакше кажучи, продуктів вистачало. Однак держава систематично вилучала більшу їхню частину для власних потреб. Незважаючи на прохання й попередження українських комуністів, Сталін підняв завдання по хлібозаготівлях в Україні на 44 %. Його рішення й та жорстокість, з який воно виконувалося, прирекли мільйони людей на смерть від штучно створеного голоду

Молотов на політбюро ЦК КП(б) В 30 жовтня 1932 р. інформував, що зобов'язання України зменшуються на 70 млн. пудів і встановлюється остаточний хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів, у тому числі по селянському секторі - 261 млн. Іншими словами, у селян було потрібно вилучити стільки ж, скільки вже було заготовлено із червня по жовтень. Зрив заготівель пояснювався відсутністю не хліба, а боротьби за хліб. І дійсно, боротьби не було. Партійні, радянські й господарські працівники, яких майже в повному складі кинули на хлібозаготівлі, бачили власними очами трагізм ситуації. Багато хто з них не могли залишатися лише винтиками бездушної державної машини. Сталін на січневому (1933 р.) об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) прямо обвинуватив місцеві кадри в саботажі: "Наші сільські комуністи, у всякому разі більшість із них... почали боятися того, що селяни не догадаються притримати хліб для вивозу його потім на ринок по лінії колгоспної торгівлі й, чого доброго, візьмуть та й здадуть весь свій хліб на елеватори" .

Наочним свідченням повної байдужості режиму до людських життів, принесеним у жертву його політиці, стала серія мір, здійснених в 1932 р. У серпні партійні активісти одержали право конфісковувати зерно в особистих селянських господарствах; тоді ж був прийнятий закон, що здобув дурну славу, "про три колоски" , що передбачав страту за крадіжку "соціалістичної власності" . Будь-який дорослий і навіть дитина, піймані хоча б із жменею зерна біля державної комори або колгоспного поля, могли бути страчені. При пом'якшувальних обставинах подібні "злочини проти держави" карали десятьома роками таборів. Щоб попередити відхід селян з колгоспів у пошуках продуктів, уводилася паспортна система. У листопаді Москва прийняла закон, по якому колгосп не міг видавати селянам зерно, поки не був виконаний план здачі хліба державі

(1 січня 1933 р.) Запропонувати ЦК КП(б) У и СНК УРСР широко сповістити через сільради колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що: а) ті з них, які добровільно здають державі раніше розкрадений і схований хліб, не будуть піддаватися репресіям; б) відносно колгоспників, колгоспів і одноосібників, що завзято продовжують укривати розкрадений і схований від обліку хліб, будуть застосовуватися найсуворіші міри стягнення, передбачені постановою ЦИК і СНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майн державних підприємств, колгоспів і кооперації й зміцненні суспільної соціалістичної власності) .

Секретар ЦК ВКП(б) И. Сталін Надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне положення. У поїздах і на станціях бригади працівників ГПУ перевіряли багаж пасажирів і конфісковували продовольство, що селяни придбали за більші гроші або обміняли на коштовні речі в сусідні з Україною місцевостях, щоб привезти голодуючим сім'ям. Деякого села заносилися на "чорну дошку" . У цих селах селяни втрачали права на виїзд, і якщо в селі не було запасів продовольства, населення вимирало. Зокрема, на Дніпропетровщині велике село Гавриловка Межевского району вимерло повністю, сіло Вербки Павлоградского району - наполовину. Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів у пошуках хліба обшарювали кожний будинок, зламували підлоги, залазили в колодязі. Навіть тим, хто вже пухнув від голоду, не дозволялося залишати собі зерна. Люди, що не виглядало голодними, підозрювалися в приховуванні продуктів. Звертаючись до подій того часу, один з партійних активістів так обрисовував мотиви своїх дій: "Ми вірили в мудрість Сталіна як керівника... Ми були обмануті, але ми хотіли бути обманутими. Ми так беззавітно вірили в комунізм, що були готові на будь-який злочин, якщо його хоч небагато прикрашали комуністичною фразеологією" .

Поширюючись протягом усього 1932 року, голод досяг піка на початку 1933-го. Підрахунки показують, що на початку зими на середню селянську сім'ю в п'ять чоловік доводилося близько 80 кг зерна до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожний член сім'ї одержував для виживання 1,7 кг зерна на місяць. Залишившись без хліба, селяни поїдали свійських тварина, пацюків, їли кору й листи дерев, харчувалися покидьками кухонь, що постачаються добре, начальства. Мали місце численні випадки канібалізму. Як пише один радянський автор: "Спочатку вмирали чоловіка. Потім діти. Останніми вмирали жінки. Однак ще перед смертю багато хто божеволіли, втрачали людський вигляд" . Незважаючи на те, що вимирали вже цілі села, партійні активісти продовжували відбирати зерно. Один з них, Віктор Кравченко, пізніше писав: "На бойовище люди вмирають швидко, їх підтримують товариші й почуття довге. Тут я побачив людей, що вмирають на самоті, поступово, що вмирають страшно, безцільно, без надії, що їхня жертва оправданна. Вони потрапили в капкан і залишилися там умирати від голоду, кожний у себе в будинку, по політичному рішенню, прийнятому десь у далекій столиці за столами нарад і банкетів. Не було навіть розради неминучості, щоб полегшити цей жах... Нестерпніше всього був вид маленьких дітей, у яких висохлі, як у кістяка, кінцівки звисали по сторонах, що роздулися живіт" . Голод стер з їхніх осіб всі ознаки дитинства, перетворивши їх у змучені кошмарні бачення; тільки в їхніх очах залишався відблиск далекого дитинства" .

З 1 листопада 1932 р. по 1 лютого 1933 р. молотовская комісія додатково "заготовила" в Україні всього 104,6 млн. пудів зерна. Загальна кількість хліба, вилученого державою із урожаю 1932 р., становило 260,7 млн. пудів. У такий спосіб. Молотів упорався з виконанням хлібозаготівельного плану, хоча вивіз із республіки майже всі наявні запаси. На початку 1933 р. практично ніде в Україні хлібних запасів не залишилося, а потрібно було ще дожити до нового врожаю. Зимові хлібозаготівлі фактично відривали останній шматок хліба в голодуючих

В архівах не виявлено документації надзвичайної хлібозаготівельної комісії. Тому що її й не було. Молотів, а іноді й Каганович, здійснювали інспекційні поїздки по Україні, давали усні вказівки, а всі письмові постанови відносно "посилення" хлібозаготівель, які вони вважали потрібними прийняти, ішли під грифом республіканських органів за підписами генерального секретаря ЦК КП(б) У С. Косиора, голови Раднаркому УРСР В. Чубаря й ін. Навіть у протоколах засідань політбюро ЦК КП(б) В, які тривали годинниками, зафіксована тільки присутність цих сталінських емісарів

У продиктованому Молотовим постанові Раднаркому УРСР "Про заходи щодо посилення хлібозаготівель" від 20 листопада 1932 р. був пункт про застосування "натуральних штрафів" . Ішла мовлення про штрафування м'ясом тих колгоспів, які "заборгували" по хлібозаготівлях, але не мали хліба, щоб розрахуватися сгосударством.

Штрафи повинні були стягуватися не тільки усуспільненою худобою, але й худобою колгоспників. Санкцію на них у кожному окремому випадку повинен був давати облвиконком

Керуючись цією нормою, влади почали відбирати в селян, що не має хліби, всі інші продовольчі припаси