И. О. Шайтанів, О. В. Афанасьєва. Закордонна література 10-11 класи. елективний курс. Про підручник-хрестоматії «Закордонна література. 10-11 класи. елективний курс»

И. О. Шайтанів, О. В. Афанасьєва. Закордонна література 10-11 класи. елективний курс.
Про підручник- хрестоматії «Закордонна література. 10-11 класи. елективний курс»

ПРО ПІДРУЧНИК- ХРЕСТОМАТІЇ
«ЗАКОРДОННА ЛІТЕРАТУРА. 10-11 КЛАСИ. еЛЕКТИВНиЙ КУРС»

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - вийшов за редакцією И. О. Шайтанова й у викладі матеріалу опирається на два попередні підручники, що побачили світло під його ж редакцією, - для 5-7 і 8-9 класів загальноосвітньої школи.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - зовсім не приділялося. Основний сюжет кожної із частин підручника- хрестоматії складався історично. Але в перших двох частинах це була історія яких- те окремих явищ. У першій частині, у підручнику для 5-7 класів, увага було зосереджено на пам'яті культури й тих форм, у яких вона зберігалася: жанри, сюжети, герої. У другій частині, у підручнику для 8-9 класів, основними стали дві теми: як людина вчилася любити і як він учився взрослеть.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - що тобі зовсім невідомо. Спочатку потрібно було зацікавитися самою літературою, навчитися читати її, нагромадити знання. Прийшов час привести ці знання в хронологічний порядок, розташувати відповідно до основного культурно- історичними епохами.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - кожний з яких часом охоплює не одну, а кілька епох.

На чому рекомендується зробити основні акценти? Зрозуміло, насамперед література - це книги і їхніх авторів. Але для того щоб зуміти наблизитися до мови й мислення часів, відділених від нас сторіччями, а іноді й тисячоріччями, необхідно хоча б загалом представляти культурне тло, на якому виникають твору словесного мистецтва.

Коли ми говоримо про мову літератури, ми маємо на увазі не тільки ті національні мови, на яких створювалися добутки і які повідомили кожного з них своєрідність тої або іншої національної культури. Культурні епохи охоплюють не тільки окремі країни, але цілі регіони, а іноді здобувають і всесвітнє значення. У рамках цих епох проявляє себе подібність мислення, що переборює язикові бар'єри. Спільність літературної мови в цих випадках забезпечується подібністю того, про що і як мислять люди в різні часи. Чому- те в одну епоху - у самих різних країнах - вони починають писати сонети, а в іншу - забувають про сонети, захоплені баладами. На якому- те етапі розвитку людства для всіх народів характерний героїчний епос, що потім зміниться романом.

Таким чином, головна проблема відносно літературної мови - це проблема сменяющих друг друга літературних форм, які ми називаємо жанрами. Як не можна прочитати текст на невідомому вам національній мові, що так лише здається буде розуміння тексту, написаного на невідомому вам літературній мові. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що головна мета елективного курсу - опанувати мінливою мовою літератури, а через нього доторкнутися до особливостей мислення різних культурних епох.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - для людей, для яких спілкування із книгою стало менш звичним заняттям, чим спілкування з комп'ютером. Можна, звичайно, піти по шляху скарг на те, що теперішні школярі мало читають, що вони отвикли від читання, а отже, література їсти спосіб протистояти комп'ютерному засиллю... Книга дійсно покликана зберегти ті здатності нашого сприйняття миру, які відкриваються тільки в слові й слабшають, а те й гинуть, у міру того як слово витісняється із центра культури. Але для того щоб залишитися силою й зберегти свій вплив, слово повинне вижити, повинне навчитися доходити до людської свідомості в культурних обставинах, що змінилися.

Комп'ютер - чудовий спосіб зберігання й передачі інформації. У цій якості навряд чи він викличе в кого- або заперечення. Лихо бачиться в іншому, у тім, що в століття комп'ютеризації інформація витісняє знання. Обмін інформацією замістив собою обмін ідеями й почуттями, що й становило зміст людського спілкування й культури в цілому.

От чому в підручнику- хрестоматії по закордонній літературі прийняті деякі способи подачі інформації, звичні для сучасної свідомості, вихованого на спілкуванні з комп'ютером, але зміст цієї інформації полягає в тім, щоб нагадати й зробити привабливими традиційні цінності культури.

Сторінка тексту в підручнику відразу ж звертає увагу достатком виносів на поля, присутністю текстових елементів, набраних іншим шрифтом. У цьому виді книжкова сторінка в який- те мері намагається відтворити можливості екрана, на якому досить зробити клацання на виділеному слові - і відкривається новий рівень тексту, додатковий до основного, що коментує його.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття -

Коли в рамочці з'являється олівчик - це знак того, що на поля винесена цитата, що підкріплює або ілюструє сказане. Без рамки, що як би супроводжує текст, даються додаткові роз'яснення слів і понять, необхідних для розуміння цілого.

У якості заключних, перевірочних завдань запропоновані такі розділи: «Коло понять» і «Питання й завдання». У першому з них матеріал, що обговорювався, підсумується в стислому виді: пропонується ключове поняття, а за ним ідуть трохи більше приватних понять, що входять у нього на правах значеннєвих складових. От приклад: «руссоизм» - одне із ключових понять європейського сентименталізму, утворене від імені ідеолога нового мислення Жан- Жака Руссо. Але із чого складається це поняття, які проблеми воно зачіпає? Про цьому й нагадує «Коло понять», що охоплює різні сфери діяльності руссоистского героя: природна людина, суспільна договір, щирість, почуття природи, природна релігія, демократизм.

«Перевірка пам'яті» - ще один з перевірочних розділів, що дозволяють учневі перечитати імена авторів і героїв, відновити місце дії, пригадати дати.

Це те, що безпосередньо стосується основних методичних прийомів, пропонованих у підручнику- хрестоматії. Що ж стосується його методу, то він підказаний самим матеріалом: історія закордонної літератури для учня повинна послужити введенням в історію світової культури, а виходить, у світлі историко- порівняльного підходу до матеріалу.

За новими словами ми нерідко схильні втрачати біографію ідей, отже, історичну перспективу думки. Нам часом здається, що глобалізація є виняткова проблема нашого сьогоднішнього існування. Але хіба не про неї думав Ґете, коли в розмові з еккерманом (31 січня 1827 р.) сказала: «Національна література зараз мало що виходить, на черзі епоха всесвітньої літератури...»

Нас може дивувати та готовність, з якої творець нової німецької літератури, великий письменник Ґете, був не ладь відмовитися від того, що було їм створене, щоб визнати значимість нового явища, тої ж самого - літератури, але взятого вже у всесвітньому масштабі. У висловленні Ґете чується полемічне перебільшення проти тих, хто, зосереджений на національному, був готовий забути про всесвітній. Зараз ми також знаємо перебільшення й у ту й в іншу сторону. Але безсумнівно одне: інтенсивність, багатство, швидкість спілкування між людьми й народами за останні двісті років незмірно виросли. І як ніколи різко - у межах життя нинішнього покоління.

Це ставить перед людьми й народами питання про те, як спілкуватися, як розуміти один одного, запозичаючи в інших, але в цьому запозиченні не забуваючи самих себе. У курсі історії закордонної літератури це припускає вміння співвіднести «своє» і «чуже». От чому один з головних значеннєвих аспектів даного курсу - досвід взаємодії російської літератури зі світовий.

Не можна пройти повз ті закордонні явища, які стали в Росії національною класикою, як, наприклад, «Елегія» Т. Гріючи в перекладі В. А. Жуковського або поезія французьких символістів у перекладах поетів російського Срібного століття. Настільки ж необхідно загальне подання про шляхи розвитку основних жанрів світової літератури для розуміння того, яке місце в цій еволюції належить російським письменникам. Неможливо зрозуміти особливість генія И. А. Крилова, не знаючи про жанр байки принаймні в її античному варіанті, а також у Ж. Лафонтена.

Крім зв'язків з російською літературою матеріал закордонної літератури входить складовій у курси історії й історії світової культури. Ім'я Цицерона або Тацита залишиться тільки ім'ям, якщо їхня діяльність і їхні жанри не будуть представлені в контексті літератури їхньої епохи й національної культури.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - історії, а зовсім недавнє відкриття, що стало можливим завдяки зміні російської національної традиції, що произошли в присутності Йосипа Бродського. Точно так само, говорячи про сучасну літературу, уже неможливо завершити її явищем модернізму, оскільки сьогоднішня літературна ситуація оцінюється під знаком постмодерна.

Такі основні принципи, покладені в основу підручника- хрестоматії по закордонній літературі. Нижче пропонуються більше докладні розробки окремих тим, узятих із всіх семи основних епох як розгорнута демонстрація того, як заявлені методичні установки й методи можуть бути реалізовані на уроках елективного курсу.

Для характеристики художнього мислення в кожному випадку вибраний один з найбільш характерних жанрів. Лірика золотого століття для римської літератури; для Середньовіччя - героїчний епос; для Відродження - трагедії Шекспіра; для барокко - «метафізична поезія», а для класицизму - байка...