Іменні частини мови, їх загальні й відмітні ознаки

Іменні частини мови, їх загальні й відмітні признакиименние частини мови в російській мові - це ім'я іменник, ім'я прикметник, ім'я числівник, займенник. Особливості цих частин мови вивчає морфологія
Іменні частини мови - це самостійні (имеющие значення), змінювані (відмінювані) частини мови, є членами речення
Ім'я іменник займає одне з головних місць у нашім мовленні. Усе, що існує у світі, названо словом - ім'ям іменником. Імена іменники позначають предмет, відповідають на питання хто? що? (юнак, кішка, хуртовина, рішення, Москва, синявий, хвилювання). Предметом у граматиці називається все те, про що можна запитати хто це? що це?, наприклад: хто це? - людина; що це? - підручник. Імена іменники діляться на групи залежно від лексичного значення:
1) конкретні - називають предмети навколишнього світу (живої або неживої природи): будинок, картина, телевізор; хлопчик, собака, снігур, дуб;
2) речовинні - називають речовини: золото, нафта, газ, сіль, полиетилен;
3) відвернені - називають явища, сприймані подумки: властивості, якості: білизна, доброта, дурість; дії: біг, зміна, штовханина; стану: радість, сон, лінь; явища природи: хуртовина, веселка; суспільні явища: парад, реформа;
4) збірні - називають безліч однакових предметів як одне ціле: листя, дітвора
Імена іменники, що позначають узагальнені назви однорідних предметів (явищ), називаються загальними, наприклад: ріка, гора, місто, доброта, повстання, синиця. Імена іменники, що позначають назви одиничних (окремих) предметів, називаються власними, наприклад: Михайло Васильович Ломоносов, Юрій Довгорукий, кіт Маркіз, Європа, Арбат. Імена іменники діляться на одушевлені (волжанин, тесля, ведмежа) і неживі (будинок, газета, Мещера).
Розподіл на одушевлені й неживі імена іменники не завжди збігається з розподілом усього існуючого в природі на живої й неживе, наприклад, назви рослин, слова народ, дітвора, зграя, молодь ставляться до неживих, а слова лялька, мрець, небіжчик, туз, валет, козир (карткові терміни) - кодушевленним.
Імена іменники ставляться до чоловічого (чоловік, будинок, тигр), жіночому (сестра, хата, тигриця), середньому (покоління, враження, по батькові) роду. Звичайно визначити рід імен іменників неважко, але є група слів, у яких правильно визначити рід можна, тільки звернувшись до словника: лебідь - чоловічий рід; шампунь - чоловічий рід; шасі - середній рід; мозоль - жіночий рід
Деякі іменники чоловічого роду, що позначають професію, рід занять, можуть уживатися для позначення осіб як чоловічого, так і жіновий статі (адвокат, геолог, продавець).
Іншомовні іменники частіше ставляться до середнього роду (кафе, меню, ательє); до чоловічого роду ставляться іменники, що називають особи чоловічої статі або тварин (маестро, кенгуру); до жіночого - іменники, що називають особи жіновий статі (мисс, мадам, фрау, леді).
Рід географічних назв визначається родом загальних іменників, що співвідносяться, (Тбілісі - місто - чоловічий рід).
Залежно від приналежності до роду імена іменники ставляться до 1-му відмінювання (чоловічий, жіночий рід із закінченнями - а,-я, слова загального роду - егоз®); до 2-му відмінюванню (чоловічий рід з нульовим закінченням, середній рід із закінченнями - про, - е); до 3-му відмінюванню (жіночий рід з нульовим закінченням), наприклад: гостиниц®, Бан@ - 1-е відмінювання, справ\о±, цвях^ - 2-е відмінювання, молодь^}, чуйність^] - 3-е відмінювання
Отже, імена іменники мають конкретне лексичне й загальне граматичне значення (предмет), діляться на групи залежно від значення, мають постійні морфологічні ознаки (власне - загальне; одушевлене - неживе; рід, відмінювання).
Імена прикметники позначають ознаку предмета й відповідають на питання який? яка? яке? які? За допомогою імен прикметників предмет можна охарактеризувати з різних точок зору. Якщо імена прикметники вказують на якість предмета, що може проявлятися в більшому або меншому ступені (розумний - розумніше (порівняльний ступінь) - самий розумний (найвищий ступінь), їх називають якісними. Якісні прикметники дають характеристику предмета: рум'яний, добрий, великий, теплий
Імена прикметники, що вказують, що обумовлений ними предмет має відношення до іншого предмета, називають відносними: срібний - має відношення до срібла, зі срібла; московський - має відношення до Москви. Приналежність предмета до якої-небудь особи або тварини визначають присвійні імена прикметники: мамине (плаття), лисі (сліди), Петіна (книга).
Отже, імена прикметники мають конкретне лексичне й загальне граматичне значення (ознака предмета) і постійна ознака - розряд за значенням (якісні, відносні, присвійні). У російській мові є чимало слів, що мають значення числа, рахунку, наприклад: два, двійка, подвоїти, подвоєний, подвоївши. Але тільки слово два є ім'ям числівником
Ім'я числівник - іменна частина мови, що позначає число, кількість предметів (два дні), їхній порядок при рахунку (другий учень) і відповідає на питання скільки? який? який? (по рахунку).
Імена числівники за значенням діляться на до про-личественние (відповідають на запитання скільки? - п'ять, п'ятнадцять, двадцять п'ять, сто двадцять п'ять) і порядкові (відповідають на запитання який? або який? - п'ятий, п'ятнадцятий, двадцять п'ятий).
Кількісні числівники можуть позначати цілі числа (п'ять), дробові (один п'ята) або мають збірне значення (п'ятеро).
Імена числівники бувають простими (складаються з одного слова), складними й складовими (із двох і більше слів): одинадцять, п'ятсот, тисяча двісті тридцять один.
Отже, імена числівники мають конкретне лексичне й загальне граматичне значення (числа) і постійні морфологічні ознаки: бувають порядковими й кількісними, простими, складними й складовими, цілими, дробовими й збірними (тільки кількісні).
Займенники - це слова, які використовуються замість ім'я, позначають обличчя (я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони), указують на предмети, ознаки предметів, кількість предметів, не називаючи їх конкретно (той, цей, усякий, стільки). Від всіх інших іменних частин мови займенники відрізняються тим, що вони самі по собі не мають самостійного значення, але в мовленні, у тексті це значення стає конкретним, тому що співвідноситься з конкретною особою, предметом, ознакою, кількістю: На столі стояла ваза. Вона [ваза] була незвичайної форми. Це трапилося в містіі, що [місто] відоме всім. За значенням і граматичними особливостями виділяється дев'ять розрядів займенників: 1) особисті (я, ми; ти, ви; він, вона, воно; вони); 2) поворотне (себе); 3) присвійні (мій, твій, наш, ваш, свій); 4) вказівні (цей, той, такий, такий, етакий, стільки); 5) означальні (сам, самий, весь, усякий, кожний, інший); 6) відносні (хто, що, який, який, котрий, скільки, чий); 7) питальні (хто? що? який? чий? який? скільки? де? коли? куди? звідки? навіщо? чому? який?); 8) негативні (ніхто, ніщо, нічий); 9) невизначені (хтось, щось, хтось, хто-небудь, хто-небудь, дехто). Займенника мають морфологічні ознаки тої частини мови, з якого співвідносяться
Отже, всі іменні частини мови самостійні, мають конкретне лексичне й загальне граматичне значення й постійні морфологічні ознаки (граматичні значення).
Початкова форма для іменних частин мови - називний відмінок, однина, чоловічий рід (крім ім'я іменника). Непостійні ознаки також загальні. Іменні частини мови змінюються по відмінках, числах, родах (крім ім'я іменника). Доведемо це, змінивши послідовно всі слова в словосполученні, що складається з іменних частин мовлення
Для якісних імен прикметників непостійною ознакою є зміна форми слова (повного або коротка), ступеня порівняння (порівняльна й чудова).
Іменні частини мови в реченні виступають у ролі головних або другорядних членів. Електронні стабілізатор напруги купити.