Історія англійської літератури Розділ 3. Диккенс (И. М. Катарський). Сторінка 10

Історія англійської літератури
Розділ 3. Диккенс (И. М. Катарський). Сторінка 10

Більше того, саме розуміння конфлікту між буржуазією й пролетаріатом стає в нього більше глибоким. Диккенс зберігає віру в просту людину, людину праці, якому, як він уважає, повинне й буде належати майбутнє.)"процвітанні" країни, обурювався безправним положенням трудящих. Не випадково в одному з листів, що ставиться до середини 50-х років, він з гіркотою зауважував, що невдоволення й шумування в англійському народі "надзвичайно нагадує стан розумів у Франції напередодні першої революції".)"перше політичне мовлення", як він сам назвав її, вимовлена в 1855 р.). "З кожною годиною в мені міцніє старе переконання, - пише він Форстеру 3 лютого 1855 р., - що наша політична аристократія вкупі з нашими паразитичними елементами вбивають Англію. Я не бачу ні найменшого проблиску надії. Що ж стосується народу, то він так різко відвернувся й від парламенту й від уряду й проявляє по відношенню й до тому й до іншому таке глибокий байдужість, що подібний порядок речей починає вселяти мені самі серйозні й тривожні побоювання". Диккенса не зваблювали офіційні декларації про процвітання Англії, він уважав, що народ заслуговує кращої долі, і все-таки він продовжував волати до доброї волі панівних класів, знову й знову говорити про необхідність взаєморозуміння між різними класами суспільства (виступ перед робітниками Бирмингема в 1853 р., політичне мовлення 1855 р. і ін.).) розглядав як суспільну місію письменника. Він виступав з публічними читаннями своїх добутків у ряді міст Англії, Шотландії, Ірландії, Франції, а пізніше й у Сполучених Штатах Америки. Його віра в силу впливу художнього слова, здатного "перевиховати" дурного або заблудшего людини, так велика, що аж ніяк не випадково одним із центральних номерів його публічних читань 50-х років була "Рождественська пісня" - історія переродження скнари Скруджа.)"Домашнє читання" (Household Words) {З кінця 50-х років він став виходити за назвою "Цілий рік" (All the Year Rou).}. До співробітництва в журналі він залучив видних літераторів того часу (Гаскелл, Бульвера, Левера, Уилки Коллинза й ін.).) Диккенс помістив у своєму журналі кілька скорочених перекладів з тургеневских "Записок мисливця", супроводивши їх своїми коментарями.) він похмуро дивився на перспективи розвитку "процвітаючої" Британії, і карлейлевский гнів проти капіталістичної експлуатації, викриття влади чистогану, протест проти панування буржуазії, які носили іноді навіть революційний характер, зустрічають живий відгук у Диккенса. Дружні відносини Диккенса з Карлейлем зав'язалися ще на початку 40-х років. Повість "Дзвона", написану в Італії, він спеціально привіз в Англію, щоб прочитати кружку друзів, і особливо цікавився думкою Карлейля. Йому він присвятив роман "Лихоліття", а трохи пізніше, у відомій мері під його ж впливом, створив роман "Повість про два міста".

Однак не слід надмірно перебільшувати впливу Карлейля на Диккенса. Буржуазні літературознавці, ґрунтуючись на особистій повазі письменника до автора "Sartor Resartus", безапеляційно зараховують Диккенса в число шанувальників і учнів Карлейля. Це невірно. У злободенних і полемічно жагучих книгах Карлейля Диккенс часом виявляв ті ж ідеї, до яких приходив і сам, плідно засвоюючи уроки історії. Але як мислитель Диккенс ніколи не розділяв "феодального соціалізму" Карлейля, а згодом і зовсім розійшовся з ним у питанні про народ і "героях". Після 1848 р. сатира Карлейля поступово змінилася "отрутним філістерським бурчанням" {К. Маркс і Ф. енгельс. Про Англія, стор. 291.}. Що стосується Диккенса, те викривальна тенденція в його творчості не тільки не вгасала, але в багатьох випадках здобувала ще більшу гостроту, а прості люди з народу попрежнему займали центральне місце в його творчості.)"Холодний будинок" (Bleak House, 1852-1853), "Лихоліття" (Hard Times, 1854), "Крихта Доррит" (Little Dorrit, 1855-1856), "Повість про два міста" (A Tale of Two Cities, 1859) і ряд різдвяних оповідань (Christmas Stories), які Диккенс друкує в грудневих номерах видаваних їм журналів (деякі написані в співробітництві з іншими авторами, по більшій частині з Уилки Коллинзом); до цього ж періоду ставиться цикл оповідань, що друкувалися протягом 50-х років, - "Перевидані оповідання" (Repri) і популярна книжка "Історія Англії для дітей" (A Child's History of E). Романи 50-х років - вершина творчості письменника. Диккенс досяг тут неперевершеної їм сили реалістичного узагальнення, виявив чудову пильність у розкритті типових сторін буржуазної дійсності. Якщо для романів першого й другого періодів характерна багато в чому умовна сюжетна схема (історія життя героя), що дозволяла авторові показувати типові долі простих людей, але обмежувала його можливості в зображенні багатьох істотних сторін суспільного лада, то тепер сама логіка розвитку сюжету веде до розкриття більших соціальних явищ. Хоча кожний з таких романів, як "Холодний будинок", "Лихоліття", "Крихта Доррит", написаний на зовсім певну конкретну тему, зміст їх незмірно ширше. Це романи про буржуазне суспільство вцелом.

Еволюція світогляду Диккенса відбилася в напрямку романів, створених у цей новий і найбільш зрілий період його творчості. Більше різкої стає його критика капіталістичної дійсності. Гнівна сатира витісняє гумор. Письменник тепер прагне глибше розкрити образ, проникнути в саму суть конфлікту, більш точно визначити взаємозв'язок людей і явищ

"Холодний будинок" - складний по будові роман, у якому можна виділити дві основні сюжетні лінії. Одну з них становить історія нескінченного судового процесу "Джарндайс проти Джарндайса", іншу - доля естер Саммерсон і розкриття таємниці її походження. Обидві ці лінії йдуть спочатку паралельно, а потім сплітаються

Провідна роль належить першої з названих ліній. У продовження багатьох десятиліть розбирається справа про заповіт якогось Джарндайса. Давно забута першооснова процесу, розгляд глибоко загруз у частковостях, що нагромадилися, і околичностях, на судові витрати цілком витрачений стан заповідача, а кінця всі не видно. З перших же сторінок роману Диккенс уводить читача в затхлу атмосферу Канцлерського суду, показує крутійство, бюрократизм англійської системи судочинства. У серце хмурого, мрячного осіннього Лондона найбільш сумовите місце - Канцлерський суд. Воно до того ж не тільки унило, але й небезпечно: усякої наївної або недосвідченої людини, що не розглянув трясовини за "позовами, зустрічними позовами, відводами, рішеннями, касаціями, показаннями, витратами, архівними довідками, архівними виписками, купами дорогого мотлоху", чекає погибель. Поступово самі вершителі правосуддя перестають розуміти зміст процесу. Зате він відкриває широке поле для всіляких зловживань, розкрадань, благодатну поживу для пройдисвітів. Сотні людей, утягнених у цей нещасливий процес, розоряються

Перший розділ роману (яка, до речі сказати, має багатозначну назву: "I) містить гостру сатиру на англійське судочинство. Однак Диккенс мітить далі. Судова тяганина, продажність чиновників уже були предметом уваги романіста (згадаємо хоча б процес "Бардл проти Пикквика"). Тепер критика Диккенса стає не тільки глибше й гостріше; саму тему судочинства він використовує як відправний пункт для викриття типичнейших сторін буржуазного ладу в цілому.)"Джарндайс проти Джарндайса" Диккенс бачить найбільш наочне втілення англійського консерватизму. Рутину, панування ветхих і нерозумних традицій характерні не тільки для Канцлерського суду. Другий розділ - новий аспект цього консерватизму - світське суспільство. І тут все мертво, косно, мляво. Манірний розпорядок раз назавжди заведений у будинку баронета Дедлока, людини впертого, самовпевненого, переконаного в тім, що мир не міг би існувати без Дедлоков. У будь-який свіжій думці, у будь-якому співчутті реформам йому чудиться дух заколоту, що воскрес примару Уота Тайлера. У цей задушливий, по визначенню автора, як би "укутаний ватою" мир вхожі політичні діячі; багато хто з них узами споріднення пов'язані із самим баронетом. Цим Будлям, Вудлям, Гудлям, Дудлям належать місця в парламенті, вони представляють суспільну думку, вони, як видно, стурбовані долями батьківщини. Як і сер Лестер Дедлок, вони нехтують простий народ. Для них питання про добробут націй зводиться до одному: хто - Будли, Вудли й т.д. або Баффи, Ваффи й т.п. - будуть стояти на чолі уряду?