Історія англійської літератури Розділ 3. Диккенс (И. М. Катарський). Сторінка 4

Історія англійської літератури
Розділ 3. Диккенс (И. М. Катарський). Сторінка 4

"низів", те з початку 40-х років він підходить безпосередньо до робочого питання. Прямий відгук на розвиток робочого руху в Англії кінця 30-х - початку 40-х років утримується в романі "Крамниця стародавностей".)"Крамниці стародавностей" зображене похмуре фабричне місто {Уперше Диккенс зобразив фабричне місто в 50-й главі "Пикквикского клубу". Але там це зображення було майже зовсім позбавлене соціальної конкретності.}. На його безрадісному тлі виступають хмурі, обірвані, виснажені люди - робітники. Однак у збірному образі юрби окремі портрети не виділені. Єдиний робітник, що бере участь у подіях роману, - кочегар, що притулив Неллі і її діда, у сутності особа тільки епізодичне. Його характеристика переконлива з погляду етичної (робітник охоче допомагає біднякам), але в художнім відношенні ця фігура мало вдала.)"Юрби безробітних марширували по дорогах або при світлі смолоскипів тіснилися навколо своїх ватажків, які вели суворе оповідання про всі несправедливості, заподіяних трудовому народу, і викидали з вуст своїх слухачів люті лементи й погрози; ... доведені до розпачу люди, озброївшись кийками й палаючими головнями й не слухаючи сльозам і благанням жінок, старавшихся удержати їх, ішли на помсту й руйнування, несучи загибель насамперед самим собі".) Однак невірно було би пояснювати відношення Диккенса до повсталого народу тільки переляком дрібного буржуа перед насильством. Справа в тому, що, глибоко співчуваючи страждаючим і пригнобленим масам, Диккенс продовжував зберігати ілюзії про "розумні" методи перетворення дійсності, у тому числі про могутність переконання, перевиховання. "Коли б вони (влада імущі. - И. К.) відвернулися від широких проспектів і пишних палаців і спробували хоч скільки-небудь поліпшити вбогі халупи в тих завулках, де бродить одна вбогість, тоді багато низеньких покрівель виявилися б ближче до небес, чим величні храми, що гордовито здіймають із тьми пороку, злочинів і страшних недуг, немов кидаючи виклик цій убогості".) ні парламент, ні закони країни, ні її установи не відповідають інтересам широких мас. Тому Диккенс призивав вершителів доль країни задуматися, поки не пізно, над положенням бідняка, полегшити його доля. Але ті методи, на які письменник покладав надії, виявлялися утопічними й практично неспроможними

Як би те не було, на початку 40-х років Диккенс ще допускає можливість корінного поліпшення буржуазної дійсності шляхом приватних реформ, апелює до верхів, мріє про взаєморозуміння богатих і бедних і т.п. Так у його романах цього періоду виникає образ "доброго капіталіста" (на противагу "злому") як носія позитивного початку

Найбільш показовими в цьому змісті є образи братів Чирибл ("Николас Никклби") - добросердих, добрих, чуйних старих. Будучи вихідцями з народу, вони щиро співчувають робітникам; тому люди, що працюють на їхніх підприємствах, живуть у статку, їх "комірники й носії, - як зауважує Диккенс, - були такими здоровими, веселими хлопцями, що приємно було дивитися на них", а службовці в їхній конторі (Тім Линкинвотер і Николас) обсипані милостями, причому обоє зрештою стають пайовиками фірми

Брати Чирибл - філантропи; явно або таємно (останнє трапляється частіше, тому що вони надзвичайно скромні) вони допомагають хворим, що постраждав, що разорились. Диккенс не приховує своєї щирої симпатії до старомодних дідків, що не захотели засвоїти новітніх і "найбільш доконаних" методів одержання прибули

Багато буржуазних літературознавців намагаються представити Диккенса послідовником Джона Стюарта Милля, утилітаристом-лібералом

Як ми вже відзначали вище, поява філантропічних мотивів у творчості Диккенса викликано зовсім іншими причинами. Диккенс ніколи не зв'язував своїх надій і сподівань винятково з буржуазією - і щодо цього він близький утопічному соціалізму, представники якого захищають головним чином інтереси робітничого класу. Для Диккенса основне - питання про положення працюючих мас. Буржуазний добродійник, "добрий фабрикант" займає в його думках таке ж скромне місце, як і в романах. Диккенс, як і Оуен, думає, що капіталістові слід насамперед зважати на інтереси робітників, а не із власною вигодою

Брати Чирибл, Браунлоу, Харленд допомагають добрим героям, а їх "добрі гроші" ідуть на благі цілі й починання. Але Диккенс уже на ранньому етапі творчості усвідомить, що допомога, зроблена Оливеру або Николасу їхніми заступниками, - рідка удача, що випала на частку бідняків, щасливий випадок, що не може виправити положення суспільства в цілому. "Добрі гроші" не врятували Дикі й інші мешканці работного будинку, не могли запобігти загибелі Ненси, Смайка, Неллі

Романи кінця х-початку 40-х років представляють важливу віху в розвитку реалізму Диккенса. Письменник свідомо виступає проти естетики епігонів реакційного романтизму. У передмові до "Оливеру Твісту" він полемізує з Бульвером, засуджує його ложноромантическую бутафорську манеру зображення злочинного миру в романі "Поль Клиффорд". Вимога відповідності життєвій правді - такий вихідний пункт, основа естетической програми Диккенса; тому він не може погодитися із властивої Бульверу ідеалізацією злочинця й злочину. Не можна зображувати злочинця незалежнимим, волелюбним і щасливим хоробрим, що насолоджується легко добутим багатством, живе в розкоші, не знаючи турбот; це не має нічого загального з дійсністю й збуджує в читачі не тільки симпатію, але й заздрість. В "Оливере Твісті" Диккенс мав намір показати життя без прикрас, з її брудом, нестатком, борошнами голоду й холоду, випливаючи кращим реалістичним традиціям романістів минулого століття й у першу чергу Фильдинга й Дефо. Диккенс, як і реалісти XVIII століття, переконаний, що література повинна виховувати в дусі добра й правди, а не розбещуватися

И все-таки, у тім же "Оливере Твісті", як і в інших романах першого періоду творчості Диккенса, помітні риси романтизму. Одна з найважливіших особливостей творчості Диккенса полягала в тім, що кожному з його реалістичних, добутків у тім або іншому ступені властиве романтичне фарбування. Романтизм Диккенса був пов'язаний з недостатньо ясним поданням про щиру природу суспільних відносин, що й породжувало свого роду "мистифицированность" деяких образів у творчості письменника. Це насамперед позначилося в окресленні негативних персонажів. Їхнє лиходійство - щось виняткове, що не випливає з характеру всієї їхньої діяльності. Не могти глибоко проникнути в суть буржуазної дійсності, Диккенс зображує капіталістів у вигляді похмурих, загадкових і незрозумілих лиходіїв. Лиховісною таємницею покрита діяльність Монкса, відлюдний і похмурий Ральф Никклби, виродливий і страшний злісний карлик Квилп. У всіх цих фігурах є щось нелюдське, незбагненне

Не випадково Ральф Никклби, як і багато лиходіїв і злочинці у творах Диккенса, викликає в автора асоціацію з людиною, що продала душу дияволові. Не випадкові й романтичні "аксесуари", що оточують цих персонажів. Темною таємницею оточена змова демонічного Монкса з парою Бамбл; вони зустрічаються в ненаселеному похмурому будинку; жахливим справам, що там діються, супроводжують спалаху блискавки й гуркоти грому.) методу Диккенса й звужували часом пізнавальну цінність деяких його образів, те, з іншого боку, вони були проявом віри письменника в те, що існуючий порядок речей, характер суспільних відносин не вічний. Щодо цього романтичні сподівання Диккенса, хоч і не розуміло щирої історичної ролі пролетаріату, як і мрії прогресивних романтиків, містили в собі історично вірну тенденцію

Тому романтичне в Диккенса, пов'язане з його мріями про краще майбутнє, з його вірою в краще призначення простої людини, надає таку привабливу принадність його картинам з життя простого народу, таку життєвість і переконливість утопічним картинам в "Пикквикском клубі", а пізніше в "Крамниці стародавностей", "Домби й сині", "Давиді Копперфильде", "Нашім загальному другу".) місту відчувається в "Пикквикском клубі", в "Крамниці стародавностей". Покинувши місто, звільнившись з-під влади лихваря Квилпа, Неллі і її дід зближаються із простими серцевими людьми, чиї вдачі цілком гармоніюють із чистотою навколишньої природи. Серед цих людей зустрічають вони мандрівних акторів, начебто кукольника Коротиша, що несуть народу своє нехитре, але здорове й цільне мистецтво

М'якість фарб, задушевність, лукавий гумор - все це органічно входить у манеру Диккенса й збагачує його романтичну утопію. Соціальні романи Диккенса кінця 30-х - початку 40-х років були високо оцінені передовою російською критикою, особливо Бєлінським. Він уважно стежив за творчим розвитком англійського романіста, уважав "Оливера Твісту" одним з його кращих добутків, якому не уступає й "прекрасний роман" {В. Г. Бєлінський. Повне собр. соч., т. XII, М. - Л., 1926, стор. 305.} "Николас Никклби". Трохи холодніше прийняв Бєлінський "Крамницю стародавностей", у якій, на його думку, письменник "повторює самого себе" {В. Г. Бєлінський. Собр. соч. у трьох томах, т. 2, стор. 622. Певною мірою суворість цієї оцінки обумовлена перекладом, що спотворює зміст, Сенковского.}, однак, стосуючись роману "Барнеби Радж", відзначив, що тепер "талант автора... ще свіже й могутнє колишнього" {Там же, стор. 701.}.