Історія всесвітньої літератури. Література Західної Європи XVII в. Ошис В. В.: Мейденский кружок і проблема маньеризма. Хофт і пізній гуманізм

Історія всесвітньої літератури. Література Західної Європи XVII в.
Ошис В. В.: Мейденский кружок і проблема маньеризма. Хофт і пізній гуманізм

Ошис В. В.
Мейденский кружок і проблема маньеризма. Хофт і пізній гуманізм

Історія всесвітньої літератури: В 8 томах / АН СРСР; Ин- т світовий лит. ім. А. М. Горького. - М.: Наука, 1983-1994.Т. 4. - 1987. - С. 222-224.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - філологічних (Д. Хейнсий, Г. Фоссий), соціологічних і правових (Г. Гроций, И. Алтузий), почасти філософських (Ю. Липсий) концепціях і працях. Їхній вплив на літературу здійснюється переважно серед найбільш утвореної частини письменників. Самим представницьким у ній був так званий Мейденский кружок.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і гумористичними віршами (збірник «Базіка», 1614). Іншою помітною фігурою був Каспар ван Барле, або Барлей (1584-1648), блискучий латиніст, поет (відомий його поема «Ний, що творить ковчег», переведена наприкінці XVIII в. на російську мову), людина ренесансної натури, що затвердив у Мейдене стиль, що більше тяжів до язичеської волі, чим до християнського аскезе. Членами кружка були також Геррит Фос, або Фоссий (1577-1649), як і Барле, професор амстердамського «Атенея», видний філолог, чиї роботи вплинули на теоретичну думку європейського класицизму; відомий хірург Микола Тюлп, увічнений у віршах Вондела, у першому «Уроці анатомії» Рембрандта, і ін. На першому плані стояли фігури Хофта й Хейгенса.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - опозицію реальній суспільній практиці, хоча й носила майже анахронічний характер і була сполучена з неминучістю певної самоізоляції в літературній творчості. Дана обставина на перший погляд збільшується активним інтересом мейденцев до формальних досягнень поетів Плеяди й мариністів. Все це, однак, не веде до повного відриву від рідного ґрунту. «Відхідна» ренесансним естетическим традиціям, що справляли мейденци (особливо другого плану - К. ван Барле, М. Тесселсхаде) у поезії, нерідко заглушається проникаючими ззовні живими голосами вулиці, відзвуками політичних звад, луною антиіспанської війни. У свою чергу вся ця «злість дня», якщо вона й сприймалася мейденцами, те в предзакатном і тому збитковому світлі гуманістичного світогляду, що йшло. Найбільше повно разом з тим нідерландський маньеризм виявив себе у творчості Хофта й Хейгенса.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Хофт підняв культуру літературного мовлення, розсунув границі вітчизняної прози, пересадив на голландський ґрунт гуманістичну драму. Його трагедії «Ахілл і Поліксена» (1598), «Тесей і Аріадна» (1602) були першими добутками властиво нідерландської (голландської) драматургії.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - погляд на буття. В епоху, коли ще не стерлися в пам'яті звірства герцога Альби, коли після компромісу, закріпленого в державному устрої (Генеральні Штати - статхаудер), у країні розгорілися звади провинциалистов і унитаристов, підтриманих кальвіністами, Хофт мріяв про мирне творення, про «золоте століття» людства. «Краще спокій, чим вітер бури», - пише він і пізніше (1629). Хофт відстоював ідеї волі, «цього найдорожчого надбання», і народного суверенітету, учив, що правитель може виправдати своє існування тільки служінням благу народному.

Щирий патріотизм Хофта - амстердамца, голландця, нидерландца - не заважав йому мислити європейськими масштабами, почувати себе «громадянином миру», як ніколи еразм.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - інтереси суспільства й несе заслужену кару від руки свого васала Герардта (історичного Флориса V підтримували селяни й ненавиділа сепаратистски настроєна феодальна знать). Герардт виражає волю народу, але потім узурпує його права, запрошуючи на престол чужоземця. Бато - це голландський Еней, легендарний прабатько й перший князь батавов; він віддаляється в добровільне вигнання, щоб запобігти цивільній війні. У розпаленні змови замішана жриця Зегемонда, що мріє про необмежену владу. Актуальний зміст обох трагедій не мав потребу в розшифровці, хоча сприйняття їх було утруднено рихлостью дії, довгими відступами, накопиченням поетичних фігур, порівнянь, тропів. У трагедіях Хофта живі ще традиції редерейкерской драми, але письменник дотримує й деякі вимоги классицистической поетики, наслідує Сенеке. П'єси Хофта можна розглядати як перші кроки нідерландського класицизму.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - почестям - любов пастушки. І принцеса Гранида, і пастух Дайфило, як герої умовні, говорять на одній мові, мові автора. Перша голландська пастораль, плід італійської подорожі Хофта й данина його захопленню творчістю Тассо, «Гранида» особливо багата красами любовної поезії, у її піснях і хорах виявився талант Хофта- лірики.

Під враженням від «Мавританки» Бредеро Хофт написав свою єдину комедію - «Роззява» (1616). Творчо переробивши комедію Плавта «Скарб», Хофт створив живу, реалістичну картинку життя голландських городян, зненацька для навколишніх відкривши цієї «жартом» свій талант комедіографа й ушанувавши традиції клухта. Автор, однак, небагато соромився й шумного успіху своєї п'єси (а вона сподобалася також утвореним друзям, наприклад Гроцию), і амстердамського діалекту її героїв, що змусив повернутися від олександрійського до традиційного акцентного вірша.

З Хофтом народилася голландська поезія, говорив його молодший сучасник і біограф Герардт Брандт. Серед улюблених поетичних жанрів Хофта - сонет, ода, епітафія, обада (ритмічно вільна пісня на популярний мотив), жанр емблеми.

Сприйнявши від Ренесансу широту художнього смаку, Хофт, залишаючись першим національним поетом, смог переступити нідерландські дамби в тематиці віршів, а в їхній формі гнучко й оригінально використовувати досвіди європейської поезії - від Вергілія, Горация, Лукреция до Маро, Ронсара, Дю Бартаса, яких він особливо високо ставив. Правда, ускладненість і декоративність форми, потаєний философско- психологічний зміст позбавляють багато хто його вірші загальнодоступності. Але Хофт і не прагнув, як уже говорилося, до популярності; до 1613 р. він взагалі друкувався анонімно. Для Хофта й особливо його мейденского оточення поезія по перевазі залишалася грою, хоча й серйозного, піднесеного порядку. Однак у Хофта «натура» і «манера» тісно переплітаються, взаимооблагораживаются завдяки його поетичному дарунку, бездоганному смаку й успадкованому від Ренесансу єдності життєвого й творчого стилів.

Поезія Хофта, за винятком його віршів «на випадок» (наприклад, «Скарга принцеси Оранской», «На баталію в стін Хертогенбоса», 1613), у яких формально саме й зосереджений його маньеризм, здається майже не пов'язаної з його часом. Але такий зв'язок є, і вона носить насамперед морально- філософський характер. Визнаючи за поезією непорушну здатність давати людям те, що пізніше назвали естетическим насолодою, Хофт (в «Мовленні про достоїнства поезії», 1610) і далекоглядно, і вчасно зв'язував із цим не менш важливу виховну її функцію, здатність «посувати людей на праві, повчальні й корисні діяння, підвищувати авторитет людини, нації, суспільства». Підтвердження цьому знаходив він у багатовіковому досвіді поезії - від античних гімнів до пісень гезов, що кликали «скинути тиранію й заснувати волю».

У даному відношенні й театр представлявся Хофту вищим вираженням поезії. Але ще сильніше поезії, що безтурботно звертається із правдою й навіть із правдоподібністю, пише Хофт в 1642 р., «учить чесноти» реальний досвід «історії, особливо вітчизняної, котра однаково викликає почуття жаху й гордості».

Гарячий шанувальник і перекладач Тацита (він перечел його п'ятдесят два рази), Хофт віддав останні двадцять років життя створенню нового «історичного зерцала» (назва книги Марланта). Його хроніка «Нідерландські історії» (1642, повністю - 1656), значна праця в історіографії Нідерландської буржуазної революції, була разом з тим найбільшим добутком вітчизняної прози XVII в. Вихваляючи Вільгельма Оранского, Хофт підкреслював, однак, що «всі головні реформи в країні здійснювалися на настійну вимогу й завдяки доблесним діянням простого народу». Стильова майстерність демонструє також найбагатша переписка Хофта, що закладала основи епістолярного жанру в нідерландській словесності. Хофт- прозаїк був пуристом школи Корнхерта й Спигела. К. Бюскен- Хюет справедливо помітив, що Хофт і Вондел спонукали кращі розуми інших народів зайнятися нідерландською мовою.