Історія всесвітньої літератури. Література Західної Європи XVII в. Сідельник В. Д.: Література французькою мовою

Історія всесвітньої літератури. Література Західної Європи XVII в.
Сідельник В. Д.: Література французькою мовою

Сідельник В. Д.
Література французькою мовою

Історія всесвітньої літератури: В 8 томах / АН СРСР; Ин- т світовий лит. ім. А. М. Горького. - М.: Наука, 1983-1994.Т. 4. - 1987. - С. 267-268.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - за стінами церков і монастирів. Теологічні контроверзи повністю поглинають розуми послідовників Кальвіна, Вирі й де Беза. Навіть у Женеві, що вирувала в епоху Реформації, запановує інтелектуальний застій. Правда, на початку сторіччя сонне царство ще тривожив Агриппа д'обинье (1552-1630), виходець із Франції, замолоду проведший кілька років у Женеві, а наприкінці життя знову повернувся сюди, «щоб знайти притулок для старості й узголів'я для смерті». Життя в місті Кальвіна наклала відбиток на творчість поета. Це поезія гугенотським, агресивним, пронизаним трепетом священного обурення, породжена на полях кривавих релігійних битв попередньої епохи. Жива уява француза д'обинье трансформовано кальвінізмом, поставлено на службу справі протестантизму.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - самовдоволенню придворного вискочки протиставлялося достоїнство щирого дворянина- протестанта, дворянина старого типу, пов'язаного із землею, коріннями, що йде в минуле своєї країни. Однак у доброзвичайно- святенницькій Женеві гостре перо шаленого гугенота ледве було не зіграло з ним злого жарту: четверта частина роману, що майоріла не зовсім пристойними для пуританського вуха анекдотами, не сподобалася «батькам» міста. Памфлет, спрямований проти римської церкви, був знайдений у колисці кальвінізму богохульним і нечестивим. Лише смерть позбавила неспокійного поета від необхідності стати перед судом старійшин. Як і інші міста федерації, Женева не терпіла свавілля й була повна рішучості покінчити з ним, звідки б воно не виходило.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - ночі 21 грудня 1602 р., коли була відбита раптова атака савойцев на Женеву. «Чудесне рятування» міста стало темою безлічі творів на латинській і французькій мовах, а також на місцевому діалекті. «ескаладе» присвячували свої гімни Теодор де Без і Агриппа д'обинье; одна з народних пісень про цю примітну подію стала «національним» гімном Женевської республіки. А виходець із Парижа Самюель Шаппюзо (рід. 1625), що осів під кінець життя в місті Кальвіна, склав довгу драму «Звільнена Женева» (1662), маючи намір пристосувати її постановку до шістдесятирічного ювілею «ескалади». Однак рада міста, боячись скривдити савойцев, заборонив постановку й поширення п'єси. С. Шаппюзо, що не побажав виконати приписань ради, змушений був покинути країну.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Швейцарії. Майже у всіх роботах, опублікованих у цьому виданні, відчувається вплив так званого «стилю біженців», стилю гугенотських колоній і реформованих швейцарських кіл. Реформація, як відомо, розкріпачила народну мову, впустила його в храми, на церковні кафедри, у науку й літературу, але потім відповідно до еволюції кальвінізму витиснула з нього вес живе й свіже, зробила його сухим, стерильним і безбарвним. Старомодні вираження, що застаріли терміни, бедний, гранично вихолощений словник, важкий, неправильний синтаксис, перевантажені шорсткуваті фрази - все це надавало письменникам- «біженцям» великовагову оригінальність. Цей стиль на довгі роки став стилем самих швейцарців.

Перший оригінальний роман французькою мовою у Швейцарії XVII в. був опублікований тільки в 1680 р. Його написав женевец Жедеон Флурнуа (розум. 1693). Роман називався «Бесіди мандрівників по морю» і був присвячений релігійній тематиці. На кораблі, що йде з Амстердама в Гамбург, збирається компанія мандрівників. Молода дівчина, прихильниця Реформації, розповідає історію свого життя. Історія ця повинна довести правоту Женеви в її боротьбі проти Рима. Мадемуазель де Сен- Фаль жила в батьківському маєтку. Вона й мати були завзятими прихильниками католицизму, батько й син - жагучими протестантами. Перед одруженням батьки заприсягли всіма способами уникати розмов про релігію. Але от підросли діти, що теж належали до різних віросповідань. У релігійних дискусіях завжди перемагає син- протестант. Зрештою, вихователя дочки, патера Матье, проганяють із будинку, і в маєток починає безроздільно царювати Кальвін.

У романі Флурнуа, незважаючи на композиційну розтягнутість, є сторінки сильною, написаною людиною жагучим і переконаним. Це одне із самих удалих літературних творів протестантизму в романдской Швейцарії.

Ближче до кінця століття дають про себе знати перші, поки ще боязкі імпульси «інтелектуального пробудження» у франкомовній Швейцарії, причому виходять вони із самого ж протестантського табору.

Затхлу атмосферу Женеви трохи освіжив Ж. А. Турреттини (1671-1738), теолог, але людина незалежних суджень, що скептично ставився до конфесіонального фанатизму й свод, що закоснів, що трохи розхитав, кальвиновских догматів. У Невшателе в тім же напрямку працював теолог Ж. Ф. Остервальд (1653-1747), що зробив новий, значно більше вдалий переклад Біблії на французьку мову. Невшатель дав і «світського» письменника - історика й державного діяча Ж. де Монмоллина (1628-1703). Його «Мемуари», написані чудовою мовою, відрізняються влучністю спостережень, багатством дотепно- уїдливих характеристик і виділяються на загальному тлі швейцарської літератури XVII в. Але книга невшательского канцлера вперше побачила світло тільки в 1831 р., через півтора сторіччя після її створення, і діючої ролі для свого часу зіграти не могла.

_{»crosslinked«}