Історія закордонної літератури XVII століття. За редакцією З. И. Плавскина. Глава 15. Поезія Німеччини

Історія закордонної літератури XVII століття. За редакцією З. И. Плавскина.
Глава 15. Поезія Німеччини

Глава 15. Поезія Німеччини

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - з іншого боку, поетичних кружків і шкіл, що виникли на основі спільності тим, художніх смаків і теоретичних позицій.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - симпатії й ворожнечі, узагальнене трактування понять миру й війни.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - народженню, смерті високих осіб, заступників або друзів поета. Переважними жанрами є сонет, ода, епіграма й різні пісенні форми.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - європейськими мовами, зробив кілька подорожей за кордон з дипломатичними дорученнями. По своїх релігійних і політичних поглядах він дотримувався чітко вираженої антигабсбурзької орієнтації.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - зблизило його з великим англійським поетом і публіцистом Джоном Мільтоном). Ще до від'їзду, в 1618-1619 р. вийшли його «Оди й пісні» у двох томах. Пізніше, в 1641 р. в Амстердамі з'явилися його «Духовні й світські вірші». Хоча Векерлин орієнтувався у своїй поезії на зразки французької ренесансної лірики - на поетів Плеяди, його вірші пронизані духом національної самосвідомості.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і виразності класичним древнім мовам. Він бореться із засиллям модних іноземних слів, що засмічують німецьке мовлення, не боїться вводити у свої вірші й драматичні сценки окремі слова, а порию цілі діалоги на рідному швабському діалекті. Своя поетична творчість Векерлин розглядав як патріотичний акт. Відірваний від батьківщини, він приймав близько до серця її долю. Його сонет «До Німеччини» звучить закликом до боротьби проти «тиранів», під якими він має на увазі полководців католицької Ліги й австрійський будинок Габсбургов:

 Прокинься, Німеччина! Розбий свої окови! І мужність колишнє в серце воскреси!.. Не барися! Піднімися! Лиховісний морок розвий! Щоб розум і добро безумье здолали![17] 

Інший сонет прославляє шведського короля Густава Адольфа, у ту пору - головного полководця протестантського сполучника, у якому Векерлин бачить захисника правої справи. У застільній пісні «Гулянка», написаної в грубувато- фамільярній манері, поет з напускним презирством озивається про суперечки на політичні теми й призиває звернутися до почуттєвих радостей. Однак тема війни, подана в цьому як би іронічному аспекті, наполегливо спливає в кожній строфі пісні.

Поетика Векерлина вже багато в чому передвіщає характерні риси німецької барочної лірики: гра антитезами ( лід-сонце, сонце-тінь), наявність численних порівнянь і метафор, синонімічних перерахувань («Як заклик, стогін, лемент, плач, вигук, сміх»), повторів. Більшість віршів Векерлина ґрунтується на силабічному принципі рахунку складів (як у французькій поезії). Перехід до силлабо- тонічної системи став найбільшою заслугою Мартіна Опица, що зробило самий значний вплив на німецьку лірику XVII сторіччя.

Мартін Опиц (Martiисточник: Література Західної Європи 17 століття - зберігав давні гуманістичні традиції й активні духовні зв'язки із Францією. Саме в цей час він ненадовго виявився центром політичних і релігійних сподівань протестантських кіл: курфюрст Пфальцский Фрідріх V, вибраний королем Богемії, мав намір зробити енергійна протидія політиці католицького будинку Габсбургов. Однак після великої поразки в битві під Білій Горі Фрідріх змушений був вийти у вигнання, а в його власні володіння вторглись іспанські війська.

Опиц, що займав антикатолицькі й антигабсбурзькі позиції, біг з Гейдельберга в Нідерланди, у Лейден, а звідти на короткий час у Данію. Тут в 1621 р. він пише більшу поему в чотирьох книгах (2300 віршів) «Слово розради серед нещасть війни» (видана в 1633 р.). Перший начерк її виник ще в Гейдельберзі під враженням бешкетувань іспанських військ. У поемі описуються жахи війни, проілюстровані прикладами із древньої й нової історії (у їхньому числі - Варфоломеевская ніч). Поема носить морально- дидактичний характер, однак нерідко Опиц піднімається до більших філософських і політичних узагальнень. Він розрізняє війни по їхній меті - війна за волю припустима, війна заради наживи повинна бути суворо засуджена. Він говорить про кару, що осягла тиранів (як приклад приводяться Тиберий і Карл IX). Разом з тим у поемі знайшли відбиття ідеї неостоицизма: у час нещасть, коли знищуються всі земні цінності, всі, чим володіє людина, йому залишається єдиний неминущий скарб - його душу й чеснота:

 Із чого ж ми вболіваємо, шаленіємо, плачемо, Раз у глибині серць скарб ми ховаємо, Що нам дане навік - не на день, не на годину, Що ніяким ворогам не відібрати в нас?! 

Висновок, до якого приходить Опиц, типовий для філософії неостоицизма: нещастя піднімає душу, тоді як зовнішнє благополуччя приводить до занепаду моральності. Це положення він також ілюструє історичними прикладами. Істотне місце в поемі займає проблема волі совісті, що до кінця життя залишалася для Опица головної в його світогляді й суспільній діяльності. Питання релігійної терпимості й релігійних розходжень були надзвичайно актуальні й широко обговорювалися в середовищі, де пройшли молоді роки поета. Розбіжності між силезскими лютеранами й кальвіністами відступали на другий план перед завданнями боротьби проти загального ворога - войовничого католицизму. У цих умовах вироблявся світогляд, що розділяли багато передових розумів того часу - ідеал терпимості, примирення ворогуючих релігійних плинів в ім'я гуманності й установлення миру.

Антикатолицька спрямованість поеми «Слово розради серед нещасть війни» носить не стільки релігійний, скільки політичний характер.

Після повернення на батьківщину в 1621 р. Опиц був запрошений викладати в академічній гімназії в Трансільванії. Там він написав поему «Златна, або Про спокій духу», що прославляє за прикладом Горация радості мирного сільського життя. Описуючи вдачі й звичаї місцевих жителів, Опиц звертається до історичного минулого старої римської провінції Дакии, шукає в навколишньому пейзажі сліди згаслої стародавності.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - поезії» Горация й ренессанских трактатів по поетиці розглядаються загальні питання поетичної творчості: роль поетичного натхнення, ерудиція поета, питання про правдоподібність, теорія жанрів, конкретні стилістичні правила. Опиц включив також у свій трактат короткий історичний огляд німецької поезії з найдавніших часів.

Принципову новизну книги, що визначила її значення для розвитку німецької поезії, склала глава про метрику. Опиц установлює для німецького вірша регулярне чергування ударних і неударних складів при фіксованому числі складів у рядку, тобто силлабо- тонічну систему, на відміну від французької силабічної, котрої випливали дотепер німецькі поети, та й він сам у ранніх віршах. Серед віршованих розмірів перше місце він відводить олександрійському віршу (у німецькому варіанті - шестистопний ямб із парною римою, чергуванням чоловічих і жіночих закінчень і цезурою після шостого складу). Опиц докладно аналізує різні типи й варіанти рим, установлює правила римування, дає опис строфічної структури сонета й оди. Всі міркування постачені рясними прикладами з латинської й французької поезії, сопровожденними власними поетичними перекладами Опица.

З моменту виходу поетики Опица запропонована їм реформа вірша була сприйнята як обов'язкова. Після виходу «Книги про німецьке віршування» до Опицу приходить слава й визнання. В 1625 р. він їде у Відень, де імператор удостоює його високого звання «поета- лауреата», а трохи пізніше - дворянського звання (до честі Опица потрібно сказати, що він ніколи не хвастався своїм новоявленим дворянством). Його обирають членом «Плодоносного суспільства». Він перевидає збірник своїх віршів, багато перекладає (Сенеку, голландських поетів), в 1628 р. пише сатиричну поему «Хвала богові війни», що в іншому ключі й жанрі розвиває тему поеми «Слова розради серед нещасть війни».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - секретних переговорах із протестантськими німецькими князями, а в 1630 р. робить дипломатичну поїздку в Париж. Діяльність Опица в ці роки спрямована на перетворення в життя його улюбленої миротворчої ідеї.

У складному переплетенні релігійних і політичних партій у Сілезії Опиц зумів, будучи протестантом, затвердити свій авторитет і викликати довіру в діячеві католицької партії. По- видимому, чималу роль у цьому зіграли його широка ерудиція й дипломатичний талант. Після смерті свого заступника він переходить на службу до протестантських князів. Вторгнення в Сілезію католицької армії Валленштейна, відомою розгнузданою жорстокістю, змусило Опица бігти в Данциг, де він надійшов на службу до польського короля Владиславові IV як історіограф і секретаря. Опиц помер у Данцизі в 1639 р. під час епідемії чуми.

У своїй ліриці Опиц розробляв поряд з темою війни традиційні мотиви ренессанскои поезії: оспівував почуттєву любов, насолоду картинами мирної природи. Однак нерідко любовна тема вступає в душі поета в конфлікт із цивільною самосвідомістю.

 Як смію я, дурень, не зауважуючи зла, Не бачачи, що навколо лише попіл, кров і імла, Співати пісні про любов, про прихильний погляд ...