Історія закордонної літератури XVII століття. За редакцією З. И. Плавскина. Розділ 2. Луїс де Гонгора й іспанська поезія XVII століття

Історія закордонної літератури XVII століття. За редакцією З. И. Плавскина.
Розділ 2. Луїс де Гонгора й іспанська поезія XVII століття

Розділ 2. Луїс де Гонгора й іспанська поезія XVII століття

Джерело: Література Західної Європи 17 століття -

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - у Саламанкском університеті, в 1585 р. одержав сан священика й потім кілька років провів при дворі, безуспішно домагаючись одержання прибуткового приходу. В 1589 р., уже знову в Кордове, він викликав невдоволення місцевої церковної влади «легковажним» способом життя: недостатньо шанобливим поводженням у храмі, твором світських віршів і т.п. По вироку єпископа Гонгора повинен був покаятися в доконані їм гріховних учинках. Але й після цього він не змінив ні своїх звичок, ні своїх занять, У наступні роки поет ще кілька разів приїжджав у столицю й подовгу жив там, не втрачаючи надії на вигідне церковне призначення. Лише в 1617 р. він одержав почесне звання капелана Пилипа III, мало що що додало, однак, до його вбогих доходів.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і в зборах його віршів, що вишли сім років через.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - років його життя. Звичайно, творчість Гонгори перетерпіло помітну еволюцію, і в одах на честь герцога Лерми (1600) і узяття Лараче (1610), а, особливо, у більших поемах «Переказ про Полифеме й Галатею» (1613) і «Самоти» (1612-1613) риси «темного стилю» виявилися отчетливее, чим раніше. Але ще задовго до цього в поезії Гонгори, зокрема в романсах і інших віршах, створених на фольклорній основі, відбулося формування нової стилістичної системи культизма.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - перед ясністю прози. В- перших, він виключає бездумне читання віршів: для того, щоб осягнути зміст складної форми й «зашифрованого» змісту, читач повинен не раз, вдумуючись, перечитувати вірш. В- других, подолання труднощів завжди доставляє насолода. Так і в цьому випадку: читач одержить від знайомства з добутком «темного стилю» більше задоволення, чим від читання загальнодоступної поезії. У поетичному арсеналі Гонгори багато конкретних способів, за допомогою яких він створює враження загадковості, зашифрованности своєї поезії. Серед них улюбленими прийомами є такі, як уживання неологізмів (головним чином, з латинської мови), різке порушення загальноприйнятого синтаксичного ладу за допомогою інверсії, і, особливо, непряме вираження думки за допомогою перифраз і ускладнених метафор, у яких зближаються далекі друг від друга поняття.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - у навколишній реальності, знаходить своє ідеальне існування в художньому творі.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - задуму й ретельне шліфування форми. Сонети Гонгори - не наслідування, а свідома стилізація й акцентування деяких мотивів і прийомів першоджерела. У якому напрямку здійснюється ця стилізація, можна простежити на прикладі сонета «Поки руно волосся твоїх тече...», що є перекладанням одного із сонетів Тассо.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Тассо нагадує дівчині про неминучу старість, коли її волосся «покриються снігом»; Гонгора ж протиставляє не юність старості, а життя - смерті. В останньому тривірші він прямо полемізує з італійським поетом, говорячи, що «не в срібло перетвориться» золото волось дівчини, а, як і її краса й сама вона, звернеться «у землю, у дим, у порох, у тінь, у ніщо».

Дисгармонія миру, у якому щастя мимолетно перед особою всевладного Ніщо, підкреслюється гармонічно стрункої, до дрібних деталей продуманою композицією вірша.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Цим словом уводяться чотири групи образів, у своїй сукупності фіксуючу красу дівчини. Подібний паралелізм конструкції чотиривіршів надає захватам поета перед принадностями юної діви ледве холоднуватий, розумовий характер. Але далі відбувається вибух емоцій. Тривірші відкриваються закликом «Насолоджуйся» і полягають словом «Ніщо». Цими словами позначені трагічні полюси життя й смерті. Гонгора знову прибігає до паралелізму побудови, але цього разу чітко показує, що треба за словом «поки» у чотиривіршах: всі принадності дівчини, в остаточному підсумку, звернуться в землю, дим, порох, тінь. Песимістична ідея добутку одержує тут найбільше розкриття. У цьому сонеті стилізація спрямована на поглиблення трагічного звучання першоджерела, а не на його спростування. Нерідко, однак, стилізація в Гонгори здійснюється по- іншому, нагадуючи скоріше пародію на оригінал.

Пародійний зсув планів легко виявляється й у романсах, що створювалися в ті ж роки. Такий, наприклад, романс «Десять років прожила Белерма...» (1582), що пародіює лицарські сюжети. Десять років Белерма проливає сльози над загорненим у брудну ганчірку серцем свого загиблого чоловіка Дурандарте, «балакучого француза». Але появившаяся дена Альда призиває Белерму припинити «дурний потік» зліз і пошукати розради у світлі, де «завжди найдеться масивна стіна або могутній стовбур», на які вони можуть обпертися.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - пародія для поета - лише спосіб вираження відносини до дійсності, позбавленої краси, шляхетності й гармонії, які приписуються їй пародируемими літературними творами. Пародія, таким чином, переростає в бурлеск, побудований на невідповідності вульгарного тону оповідання його «високому» змісту. Своє звертання до бурлескної поезії Гонгора демонструє у вірші «Зараз, коли видалася вільна хвилинка...» (1585 ?). Він порівнює свою поезію з бандурией, примітивним народним музичним інструментом. «Я б узявся й за більше шляхетний інструмент, але його, на жаль, ніхто не хоче слухати». Адже «нині правді не вірять, глузування нині в моді,- адже мир дитиніє, як усякий, хто старіє». Ці слова звучать лише зачином для іронічного оповідання про мирне життя й любовні втіхи оповідача до тої пори, поки Амур не простромив йому серце стрілою; далі повествуется про борошна закоханого й про кінцеве ганебне вигнання бога любові. Цей останній епізод кощунственно пародіює відлучення від церкви: «Прости мені мою камилавку, не зганяй на ній своєї люті. Церква цього разу мені придасться; дивися- ка й відлучимо тебе... Курячі в тебе крила, відправляйся- ка скоріше до повій».

Як і у творчості деяких позднеренессансних художників (Сервантеса, наприклад), у добутках Гонгори взаємодіють два плани: реальний і ідеальний. Однак у Сервантеса, принаймні в «Повчальних новелах», і реальний і ідеальний початок існують у дійсності, ідеальний початок іноді реалізується в житті, надаючи реальному плану гармонію й забезпечуючи щастя людини. У Гонгори же реальний план завжди відбиває потворну дійсність, а ідеальний - « неправду, щонав'язується» їй гарну. Тому вторгнення ідеального початку в реальне (у цьому випадку Амуру в нехитре життя людини) розглядається як одна з першопричин людських лих; ідеальне при цьому приречено на поразку. Бурлеск викриває й відкидає ренессансно- гуманістичну утопію.

Це не виходить, однак, що Гонгора протиставляє утопії реальність як щось позитивне. У тім- те й складалася трагедія поета, що для нього однаково неприйнятні й ідеальне, і реальне; усяка реальність огидна. Заперечення й критика реальності в ряді бурлескних віршів знаходять соціальне звучання. Особливо чітко соціально- критична тема звучить у декількох циклах віршів, присвячених іспанській столиці й створювалися з кінця 1580- х років і до 1610 р. В одному з віршів герой, що звик до повноводних рік Андалусії, дивується на пересохлу столичну річку Мансанарес. Один раз йому здалося, що води в ріці за ніч додалося. Що ж трапилося? «Що привело вчора до лиха, сьогодні ж відродило славу?» І ріка відповідає: «Один осел учора напився, іншої - сьогодні помочився». Про те, що за цим глузуванням ховається щось більше, ніж глузування над непоказною столичною річечкою, свідчить згадування у вірші про тоді ще новому, побудованому за наказом Пилипа II, помпезному Сеговийском мосту, показна велич якого виглядає особливо безглуздо на тлі жалюгідної ріки, через яку він перекинений.

Невідповідність між Сеговийским мостом і протікає під ним Мансанаресом стає як би алегорією розриву між претензіями офіційної Іспанії й сумною реальністю, між недавньою величчю Іспанської імперії і її нинішнім безсиллям. Та ж розгорнута метафора лежить в основі сонета «Сеньйор дон Сеговийский міст» (1610). Найбільш узагальнену характеристику соціальної дійсності Іспанії поет дає в знаменитому сатиричному вірші «Гроші - це всі» (1601), у якому він затверджує: «Усе продається в наш час, усі рівняють гроші...» Гонгора не може прийняти миру, у якому всевладним паном стали гроші. І єдиний притулок, де можна вкритися від реальності, на його думку,- це естетическая утопія, що він творить у своїх пізніх поемах.