Італійська література. Коротка літературна енциклопедія Література епохи Відродження (14-16 вв.)

Італійська література. Коротка літературна енциклопедія
Література епохи Відродження (14-16 вв.).

Література епохи Відродження (1416 вв.).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - світської культури. И. л. розвивалася нерівномірно, її осн. центр в 14 в. Флоренція; у цілому вона багато в чому ще носила порівн. - век. характер, хоча гуманистич. світогляд уже затверджували кращі її представники. Антистановість, життєрадісне вільнодумство, високе подання про можливості людської особистості, інтерес до її внутрішнього миру пов'язані із захопленням античністю, що не знала аскетизму. Античність, до-к- раю в Італії краще збереглася, чим в інших країнах, стала опорою нового світогляду. Поет Ф. Петрарка (130474) перший справжній знавець античності, родоначальник лірики Відродження. У поемі (на лат. яз.) "Африка" він намагався відродити римський епос, але світову славу йому приніс стихотв. сб. "Канцоньере", де виспівується земна любов до Лаури й тонко виявлені відтінки любовного почуття. Велике місце займає в сонетах і канцонах Петрарки опис природи як тла для його переживань. Дж. Боккаччо (131375) у поемах "Филострато", "Фьезоланские німфи", "Амето" і ін., написаних октавами улюбленим нар. розміром, навіяних лицарськими романами й поемами Овідія й Данте, у романі "Фьяметта" і особливо в сб. новел "Декамерон" затверджує нову гуманистич. мораль, прославляє вільної, активного людини й заперечує аскетизм. "Фьяметта" перший в европ. літ- ре психологич. роман, зображує реальне життя 14 в. Складові "Декамерон" новели відрізняються реалізмом, розмаїтістю дії й характерів

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "Божественної комедії" (Ф. дельи Уберти й ін.), писали лирич. вірші в дусі поетів "Дольче стиль нуово" і Петрарки (Ч. Ринуччини, ок. 13501417), новели під впливом Боккаччо (Сірийі Джованни Фиорентино; Дж. Серкамби, 13471424; Ф. Саккетти, 13301400; новели останнього відрізняються своїм демократич. характером і яскравими побутовими замальовками). Продовжувала розвиватися й близька до нар. поезії епич. і "жартівна" поезія (поеми й сонети А. Пуччи, ок. 131088) і недо- рие жанри религ. літ- ри.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - не тільки у Флоренції, але й в інші італ. гос- вах. Разом з тим вона частково втратила демократич. тенденції літ- ри 14 в. Ідеї Відродження одержали розвиток у соч. т.зв. "учених" гуманістів- філологів, філософів- письменників, що вивчали античність. Прагнення вийти за рамки муніципального партикуляризму й створити універсальну культуру, з одного боку, і традиція вчених, що уникали користуватися нар. мовою, з іншої, привели до того, що произв. гуманістів створювалися майже винятково на лат. яз. і були доступні лише вузькому колу читачів

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "ученого гуманізму" канцлери Флорентійської республіки: філолог К. Салутати (13311406) і історик Л. Бруни (ок. 13741444). Згодом гуманісти зв'язали свою долю із князівськими дворами або папською курією; філософ і літератор Дж. Ф. П. Браччолини (13801459), філософи М. Фичино (143399), Л. Валла (140757) у своїх соч. розробляли гуманистич. етику. Худож. произв. вони створили небагато: "Книга фацетий" (1452) Браччолини, "Повести про короля Фердинанде" (изд. 1521) Валла, поеми й лірика на лат. яз. неаполитанца Дж. Понтано (14261503). Особняком стояв Л. Б. Альберти (140472) художник, скульптор, філософ і літератор, що писав не тільки на лат., але й на італ. мові

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - 49), складав жартівні сонети про події повсякденного життя й сатирич. вірші проти диктатури Медичи, за що був вигнаний із Флоренції. До нар. поезії близька й лірика венеціанського патриція Л. Джустиниани (ок. 13881446).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "учений гуманізм" з літ- рій на нар. мові почали флорентійські поети кружка Медичи. Лоренцо Медичи (144992), правитель Флоренції, автор лирич. віршів, поем "Амбра", "Соколине полювання", де помітне наслідування античним поетам, Данте й Петрарці; писав також танцювальні й карнавальні пісні, мистериальние драми; лейтмотив його творчості заклик насолоджуватися швидкоплинним життям. Той же мотив звучить в іншого поета кружка А. Полициано (псевд.; наст. ім'я дельи Амброджини; 145494), що створило ліричну драму у формі містерії "Орфей" (пост. 1480) пасторального змісту на античний сюжет, а також лірикові, що зовні наслідує народній пісні. По- сьогоденню вдалося наблизитися до народної поезії тільки Л. Пульчи (143284), до-к- рий у поемі "Великий Моргант" (1480), написаної за зразком нар. - епич. поем каролингского циклу, висміює лицарство, що відроджується при дворах, висловлює гуманистич. ідеї про свободу особи й загрозливих їй тенденціях католицизму

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - ок. 1475), сб. до-к- рого "Новеллино" (изд. 1476) відрізняється одночасно антидемократич. тенденціями й антиклерикалізмом; колоритність зображення сполучається із брутальністю. Аристократич. атмосфера, що панувала в Неаполе, де довше зберігалися феод. традиції, визначає характер творчості Я. Саннадзаро (14561530); його гл. произв. пасторальний роман "Аркадія" (1504), написаний у прозі й у віршах, вплинув на розвиток пасторалі в 1617 вв. не тільки в Італії, але й за її межами. При князівському дворі у Феррарі теж розвивалася гуманистич. культура. Поет М. Боярдо (144194) залишив незаконч. поему "Закоханий Роланд", де злив тематику каролингского епосу з мотивами бретонського куртуазного роману й відродив умовний лицарський мир. У його поемі любов единств. почуття, що керує діями героїв

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - завершився розвиток лит. жанрів попередньої епохи й з'явилися нові. В 2-2- й підлога. століття, під впливом що почався економич. і политич. занепаду, приведшего до поневолення країни іспанцями, загальної феод. і католич. реакції, виникла криза гуманізму, і література збідніла. Л. Ариосто (14741533), що жив при феррарском дворі, створив жанр італ. побутової комедії за зразком давньоримської ("Скринька", "Підмінені", "Звідниця", "Чорнокнижник", "Школярі") і написав продовження до лицарської поеми Боярдо поему "Шалений Роланд" (1516), перейняту довірою до земного життя, до природної моралі людей і до їх необмеженим можливостям

Серед послідовників Ариосто Т. Фоленго (14961544), що написав на т.зв. макаронич. латині комич. поему антиклерикального, демократич. характеру "Бальдус" (изд. 1539). Дж. Триссино (14781550) у період контрреформації намагався перетворити цей жанр у серйозний епічний, але його поема "Італія, звільнена від готів" (27 книг, изд. 154748), перейнята ідеями католицизму, виявилася слабким наслідуванням "Илиаде". Л. Аламанни (14951556) і Б. Тассо (14931569), сполучаючи лицарську тематику й античну форму, писали поеми, що прославляли лицарство й католицизм

Слідом за Ариосто побутову комедію розвивали флорентиец Н. Макиавелли (14691527), що створив, крім политич. соч., комедію характерів "Мандрагора", що дотепно висміює святенництво ченця й тупість ученого педанта, і П. Аретино (14921556), творець памфлетів проти світських і духовних володарів. У його комедіях "Придворне життя" (1534) і "Лицемір" (1542) утримуються сатирич. випади проти папської курії й духівництва; його трагедія "Горация" (1546) одне з перших произв. у стилі класицизму

Після Макиавелли й Аретино сатирич. мотиви в комедіях починають зникати, а прогресує комедія інтриги на основі сюжетів з новел (Б. Довици, відомий у літ- ре під ім'ям Биббиена, 14701520; А. Ф. Граццини, на прізвисько Пещення, 150384, і ін.). Краща комедія "Свічник" (1582) філософа Дж. Бруно (15481600); у ній показане загальне падіння вдач італ. про- ва, загальна погоня за грошима, є живі характери "чорнокнижника", алхіміка й невежеств. городян. А. Беолько (відомий під ім'ям Рудзанте; 150242) писав фарси з нар. життя

З'являється новий театр. жанр, пов'язаний з вуличними поданнями, імпровізована комедія масок (т.зв. комедія дель арте), що не має написаного тексту. Інші жанри італ. драматургії трагедія, пасторальна драма. Відсутність загальнонаціонального політичного життя привело до того, що трагедія не ставила тут більших проблем. Триссино і його школа додержувалися грецьких драматургів, Дж. Джиральди Чинтио (150473) і його послідовники, надихаючись Сенекой, створили жанр "кривавої" трагедії, де накопичення злочинів заміняло драматич. конфлікт. Пасторальна драма, що розвивалася при дворах, представляє з'єднання комедійної інтриги й змісту, запозиченого в значит. мері з "Аркадії" Саннадзаро, напр. "Вірний пастух" (пост. 1590) Б. Гварини (15381612).

Худож. проза 16 в. представлена твором Б. Кастильоне (14781529) "Придворний", у до-к- ром втілений ідеал всебічно розвиненої людини з аристократич. кола, колоритними мемуарами Б. Челлини (150071) і новелістикою, що продовжує традиції Боккаччо (новели А. Фиренцуоли, 14931543, і Граццини) і в той же час приобретающей нові риси: у ній поступово зникають антиклерикалізм і антистановість, з'являються сентиментально- мелодраматич. мотиви (М. Банделло, ок. 14851561) і католич. настрою (Джиральди Чинтио), новела перетворюється в казку (Дж. Страпарола).