Класифікація голосних і приголосних звуків. Сильна й слабка позиції звуків

Класифікація голосних і приголосних звуків. Сильна й слабка позиції звуковзвуки мовлення вивчаються в розділі мовознавства, що називається фонетикою. Всі звуки мовлення розділяються на дві групи: голосні й приголосні. Голосні звуки можуть перебувати в сильній і слабкій позиціях. Сильна позиція - позиція під наголосом, у ній звук вимовляється чітко, довго, з більшою силою й не вимагає перевірки, наприклад: місто, земля, велич. У слабкій позиції (без наголосу) звук вимовляється нечітко, коротко, з меншою силою й вимагає перевірки, наприклад: голова, лісовий, викладач. Під наголосом розрізняються всі шість голосних звуків. У ненаголошеному положенні замість [а], [про], [з] в одній і тій же частині слова вимовляються інші голосні звуки. Так, замість [про] вимовляється трохи ослаблений звук [а] - [вад]а, замість [е] і [а] у ненаголошених складах вимовляється [ие] - звук, середній між [і] і [е], наприклад: [м'иеста], [ч'иеси], [п'иет'брка], [сиело]. Чергування сильної й слабкої позицій голосних звуків в одній і тій же частині слова називається позиційним чергуванням звуків. Вимова голосних звуків залежить від того, у якому складі стосовно ударного вони перебувають. У першому переднаголосному складі голосні звуки змінюються менше, наприклад: ст[про]л - ст[а]ла. В інших ненаголошених складах голосні змінюються більше, а деякі взагалі не розрізняються й у вимові наближаються до нуля звуку, наприклад^: перевіз - [п'ьриев'6з], садівник - [съдавот], водовоз - [въдавбс] (тут ъ к ь позначають неясний звук, нуль звуку). Чергування голосних звуків у сильній і слабкій позиціях на листі не відбивається, наприклад: дивуватися - диво; у ненаголошеному положенні пишеться та буква, що позначає ударний звук у цьому корені: дивуватися - значить «зустрітися з дивом (чудом)». Це провідний принцип російської орфографії - морфологічний, що передбачає однакове написання значимих частин слова - кореня, префікса, суфікса, закінчення поза залежністю від позиції. Морфологічному принципу підкоряється позначення ненаголошених голосних, що перевіряються наголосом. У російській мові 36 приголосних звуків. Приголосні звуки російської мови - це такі звуки, при утворенні яких повітря зустрічає в порожнині рота яку-небудь перешкоду, вони складаються з голосу й шуму або тільки із шуму. У першому випадку утворяться дзвінкі приголосні, у другому - глухі. Найчастіше дзвінк і глухі приголосні утворять пари по дзвінкості-глухости: [б] - [п], [в] - [ф], [г] - [до], [д] - [т], [ж] - [ш], [з] - [з]. Однак деяк приголосні є тільки глухими: [х], [ц], [ч'], [ш] або тільки дзвінкими: [л], [м], [н], [р], [Г]. Розрізняють також тверді й м'які приголосні. Більшість із них утворять пари: [б] - [б'], [в] - [в'], [г] - [г'], [д] - [д»], [з] - [з'], [до] - [к'], [л] - [л'], [м] - [м], [н] - [н], [п] - [п'], [р] - [р'], [з] - [с'], [т] - [т'], [ф] - [ф'], [х] - [х']. Не мають парних звуків тверді приголосні [ж], [ш], [ц] і м'які приголосні [j'], [ч'], [т']. У слові приголосні звуки можуть займати різні позиції, тобто місце розташування звуку серед інших звуків у слові. Позиція, при якій звук не змінюється, є сильною. Для приголосного звуку це позиція перед голосним (слабкий), сонорним (правда), перед [в] і [в] (звити). Всі інші позиції є для приголосних слабкими. При цьому приголосний звук змінюється: дзвінкий перед глухим стає глухим: підшити - [патшит']; глухий перед дзвінким стає дзвінким: прохання - [прбз'ба]; дзвінкий наприкінці слова оглушається: дуб - [дуп]; звук не вимовляється: свято - [праз'н'ик]; твердий перед м'яким може стати м'яким: влада - [влас'т'].