Косигин А. — доповіді по темі: Косигин Олексій і його реформи

Історичні Особистості
Доповідь: Косигин Олексій і його реформи
КОСиГИН ОЛЕКСІЙ І ЙОГО РЕФОРМИ
ЗМІСТ
Введення
А. Косигин. Початок кар'єри
Ленінградська справа
Відношення до правління Сталіна
Відношення до політики Хрущева
«Косигинские реформи»
Висновок
ВВЕДЕННЯ
"Я АДЖЕ НЕ ПОЛІТИК, Я - ІНЖЕНЕР"
Маючи набагато більший політичний і адміністративний досвід, чим інші члени брежнєвського Політбюро, Олексій Косигин не використовував його при проведенні економічних реформ
Причини провалу реформ Олексія Косигина в науковій і мемуарній літературі найменше зв'язують із особистістю й біографією нашого героя. Головними винуватцями зриву цих реформ, по спогадах людей, що працювали під початком Косигина і його родичів, незмінно виступають "старезний", "тьмяний", "впадающий у маразм" Брежнєв і ряд його соратників, настільки ж "незначних", як і генсек, - Кириленко, Підгірський, Черненко. У менш різких вираженнях, але схожі думки висловлюють люди, далекі від економіки й Совмина. Високопоставлений співробітник КДБ Микола Леонов у своїх спогадах писав, що відставка Косигина стала одним з "страшних символів" прийдешньої загибелі соціалізму в СРСР. Видний радянський дипломат Валентин Фалин писав у своїх мемуарах, що Брежнєв і Підгірський відтискували Косигина "на другі-треті ролі". Професійні економісти (праці яких читають і
розуміють в основному тільки їхнього колеги), звичайно, не зводять провалу косигинских реформ до особистісного фактора. Вони вказують на багато невиліковних хвороб радянської економіки, вилікувати які не могли навіть "прогресивні для свого часу" економічні погляди й управлінські здатності Косигина.
Безумовно, косигинские реформи - чим далі, тим більше - приймалися в багнети Брежнєвим і деякими його прихильниками, спроби Косигина вилікувати радянську економіку були багато в чому споконвічно приречені - "пацієнт" був майже невигойно хворий. Але тільки чи в інтригах членів Політбюро й об'єктивних економічних факторах варто шукати причини провалу косигинских реформ? А що, властиво, сам Косигин зробив для того, щоб його дітище міцніло й розвивалося? Яка взагалі його роль у радянській історії? Що він являв собою як політик? Наскільки його політичний і адміністративний досвід відповідав тим завданням, які він ставив перед собою сам, і тим, які висувало сам час? Не відповівши на ці питання, неможливо, на наш погляд, зрозуміти й причин провалу реформ Косигина.
А. Косигин. Початок кар'єри
У брежнєвському Політбюро Косигин, безсумнівно, був самою яскравою фігурою - останнім великим висуванцем Сталіна кінця 30-х років. Його кар'єру була фантастично стрімкою
Косигин народився й почав свою кар'єру в Ленінграді, де закінчив Текстильний інститут. Усього за три роки, з 1935 по 1938 рік, він пройшов шлях від майстра текстильної фабрики до голови Ленінградської міськради, а 2 січня 1939 року стає наркомом текстильної промисловості СРСР. У цьому, з одного боку, немає нічого дивного - наприкінці 30-х років Сталін взяв лінію на різке омолодження господарських кадрів. Зачищені від "ворогів народу" наркомовские крісла в той час займали люди, яким рідко бувало за 40
(наймолодшим з нових сталінських наркомів був 33-літній Дмитро Устинов, призначений в 1941 році наркомом озброєнь). Однак якщо того ж Устинова або наркома важкого машинобудування Малишева й багатьох інших людей брали в уряд прямо із заводів або з конструкторських бюро, те Косигина пересадили в крісло наркома із крісла голови Ленінградської міськради. Перше ніж очолити міськрада, вона був спочатку директором текстильної фабрики в Ленінграді, а потім, в 1938 році, став завідувачем промислово-транспортним відділом Ленінградського обкому партії. В обкомі він не проробив і року й у тім же 1938 року став, по суті, третьою людиною в Ленінграді після першого й другого секретарів Ленінградського обкому й горкома ВКП(б) Андрія Жданова й Олексія Кузнєцова. З останнім його зв'язували не тільки теплі товариські відносини - дружина Косигина доводилася Кузнєцову родичкою. Можливо, це ніяк і не позначилося на швидкому просуванні Косигина, однак очевидно, що без відповідних рекомендацій того ж Жданова, у свою чергу, що активно просував Кузнєцова, його поява в Раднаркомі не
обійшлося. 34-літній нарком текстильної промисловості здобув повагу не тільки Сталіна, у жарт називавшего його "Косига". Такі досить різні по ступені наближеності до Сталіна й по характері люди, як Молотов і Микоян, оцінювали ділові й особисті якості Косигина досить високо. Молотів у своїх бесідах з письменником Феліксом Чуевим залишив про Косигине наступне відкликання: "Косигин - чесна людина, глибоко партійний. Краще інших". Микоян ставився до Косигину більш критично, але проте визнавав, що "він був досвідченим господарником". Загалом, Косигин зумів вдало вписати в сталінську команду, заслуживши прихильність вождя тим, що не грав у більшу політику, а цілком займався своїми прямими обов'язками в сфері легкої промисловості. Уже у квітні 1940 року він стає заступником голови Раднаркому СРСР і головою Ради по товарах широкого вжитку при цьому ж раднаркомі. 24 червня 1941 року, через усього два дні після початку Великої Вітчизняної війни, Сталін призначає Косигина заступником голови Ради по евакуації при СНК СРСР. Косигин працював на цьому пості професійно й самовіддано. У вересні 1941 року він здійснив евакуацію з Харкова танкового, турбінного й електротехнічного заводів. По дорозі назад у Москву його автомобіль ледве було не заїхав на територію, окуповану німцями. Косигин здійснював евакуацію й московські підприємства. 13 листопада 1941 року він доповідав у Державний Комітет Оборони (ГКО) про евакуацію близько 500 заводів і фабрик
Із січня по вересень 1942 року Косигин у якості вповноваженого ГКО перебував в
Ленінграді. Він був одним з ініціаторів будівництва знаменитої "Дороги життя" уздовж східного берега Ладожского озера. Персонально на Косигина були покладені завдання по будівництву трубопроводу по дну Ладожского озера й підготовці до відкриття судноплавства по озеру. Обоє завдання були виконані, причому трубопровід довжиною 29 кілометрів був зданий в експлуатацію достроково й забезпечував з 1942 року паливом місто й фронт. Успішно справлявся Косигин і з дорученням уряду (наприкінці червня 1942 р.) по забезпеченню Червоної Армії інженерними й саперними засобами. Однак у роки війни Косигину доводило мати справа не тільки із проблемами евакуації й налагодження виробництва інженерних і саперних засобів. Збереглися документи про його причетність до депортації німецького й фінського населення із пригородів Ленінграда в 1941 році. 29 серпня 1941 року, у момент різкого погіршення положення на Ленінградському фронті, Молотов, Маленков, Жданов і
Косигин посилають Сталіну наступну телеграму: "Повідомляємо, що нами ухвалене рішення про негайне переселення із пригородів Ленінграда німецького й фінського населення в кількості 96 000 чоловік. Пропонуємо виселення зробити в Казахстан - 15 000 чоловік, у Красноярський край - 24 000 чоловік, у Новосибірську область - 24 000 чоловік, Алтайський край - 12 000 чоловік і Омську область - 21 000 чоловік. Організацію переселення покласти на НКВД. Просимо затвердити це речення". Після повернення з Ленінграда Косигин незабаром очолив Раднарком РСФСР, з 1943 року він займався питаннями відновлення народного господарства
«Ленінградська справа»
У післявоєнні роки Косигин не втратив розташування Сталіна. В 1948 році він стає членом Політбюро ЦК і міністром фінансів (продовжуючи залишатися заступником Голови Ради Міністрів СРСР). В 1949 році над Косигиним нависла смертельна небезпека. Гримнула "ленінградська справа". Дотепер до кінця не ясно, чому Косигину вдалося в цієї, майже безнадійній для себе ситуації (адже він теж був "ленінградцем", а його дружина, як згадувалося вище, доводилася родичкою Олексію Кузнєцову - одному з головних обвинувачуваних по "ленінградській справі", з яким Косигини були дуже дружні), "витягнути щасливий квиток", як писав у своїх мемуарах Хрущев. Сам Косигин розповідав уже в 70-е роки своєму заступникові по Совмину Володимирові Новикову про те, що під час наслідку по "ленінградській справі" Микоян, що працювала тоді заступником Голови Ради Міністрів СРСР, "організував тривалу поїздку Косигина по Сибіру й Алтайському краю нібито у зв'язку з необхідністю посилення діяльності кооперації, поліпшення справ із заготівлею сільськогосподарської продукції". Косигин не виключав і того, що це відрядження
Микоян погодив зі Сталіним, згода якого означало, що Косигин не буде
репресований
До неприємностей Косигина, пов'язаним з "ленінградською справою", додався що надійшов