Кутузов М. И. — доповіді по темі: Кутузов М. І

Історичні Особистості
Доповідь: Кутузов М. І.
КУТУЗОВ М. І
Зміст
Головнокомандуючий Молдавською армією
Переговори в Журже й Бухаресті
Бухарестський мир
Значення Бухарестського миру
Список використаної літератури
Великий російський полководець Михайло Илларионович Кутузов... "Одне згадування цього ім'я змушує сильніше битися російське серце".
М. И. Кутузов не тільки видатний воєначальник, якимось його знають усе. Він був також одним з найбільших російських дипломатів, що блискуче сочетали в собі військові й дипломатичні таланти. Дипломатична діяльність його тривала понад два десятиліття й відрізнялася більшою розмаїтістю виконуваних їм важливих доручень
В 1792 - 1794 роках М. И. Кутузов був спрямований зі спеціальною місією в Туреччину, де з більшим успіхом виконав покладені на нього завдання. В 1797 1798 роках він вів у Берліні важливі переговори із Пруссією, а через рік - зі Швецією про демаркацію російсько-шведської границі
Якості тонкого дипломата Кутузов виявила й в 1805 році, у період боротьби з наполеонівською Францією
Особливо яскраво дипломатичні здатності Кутузова розкрилися в період перебування його на пості головнокомандуючого Молдавською армією. У цей час при активнейшем участі Кутузова був укладений знаменитий Бухарестський мир 1812 року, що значно зміцнив положення Росії напередодні вторгнення в її межі наполеонівських полчищ
Видатні дипломатичні здатності Кутузова знову виявилися у Вітчизняну війну 1812 року й у перші місяці європейського походу російської армії, коли воєнні дії в силу їхнього зрослого масштабу й загальноєвропейського характеру неминуче перепліталися з діями дипломатичними.
Головнокомандуючий Молдавською армією
Складні обставини війни з Туреччиною змусили царський уряд через кілька років після 1805 року знову призвати Кутузова в ряди діючої армії
Російсько-турецька війна прийняла затяжний характер. Що очолювали в різний час російську армію воєначальники П. И. Багратіон, А. А. Прозоровский, Н. М. Каменський, А. Ф. Ланжерон не змогли здобути вирішальні перемоги й примусити турків до миру. Із Францією Росія незабаром підписала мирний договір (Тильзитский мир 1807 року) . Війна з Портою, однак, тривала
Навесні 1808 року Кутузов був призначений помічником головнокомандуючого у війні проти турків, але незабаром у результаті інтриг головнокомандуючого - бездарного А. А. Прозоровского був вилучений з армії
Пройшло кілька років. Міжнародне становище Росії на початку 1811 року стало серйозно погіршуватися. У таких обставинах Олександр I, що неприязно ставився до Кутузова, все-таки змушений був призначити його головнокомандуючим Молдавської (Дунайської) армією: цар розумів, що із всіх полководців того часу лише Кутузов міг забезпечити швидку перемогу й укласти з турками необхідний для Росії мир
Призначаючи Кутузова в Молдавську армію, царський уряд мало на увазі також і його
більші дипломатичні здатності, і розраховувало, що він виявить їх у переговорах з турками, і наблизить день закінчення війни
Призначення Кутузова головнокомандуючим Молдавською армією відбулося в березні 1811 року. Головне дипломатичне завдання Кутузова полягало в найшвидшому закінченні війни з Туреччиною й висновку з нею вигідного для Росії миру. Запитуючи в канцлера Н. П. Румянцева повноваження для ведення мирних переговорів з Туреччиною, Кутузов завірив його в тім, що не пощадить "ні праць, нижче самого життя для досягнення священної мети миру".
Для даного періоду командування Кутузова характерна його фраза: "У війні, як і в
дипломатичних переговорах із всякою державою, а з Туреччиною особливо, не повинне ніколи забувати двох головних союзників - терпіння й час... " У Бухаресті Кутузову довелося вести різнобічну дипломатичну діяльність. Він фактично заново почав мирні переговори з турками, тому що спроби мирного врегулювання війни з Туреччиною, початі в 1807 - 1809 роках, виявилися безрезультатними. Одночасно Кутузов повинен був припиняти підступи іноземних дипломатів у Дунайських князівствах. Видне місце в його діяльності як головнокомандуючого зайняло надання підтримки сербам і болгарам, боровшимся проти турецького ярма. Всі ці дії сприяли створенню найбільш сприятливих умов для рішення основного завдання висновку миру Стурцией.
Помічником Кутузова для ведення дипломатичних переговорів був призначений А. Я
Италинский, російський посол у Туреччині напередодні війни. Але головне керівництво підготовкою до переговорів продовжувала залишатися за Кутузовим, що відзначалося й у депеші канцлера Румянцева: всі переговори повинні вестися від імені Кутузова "і під його безпосереднім і повним керівництвом, як те було й у минулих війнах".
Переговори в Журже й Бухаресті Вирішальну роль у закінченні війни з Туреччиною повинні були грати військові успіхи росіян військ
У теж час багато чого залежало й від дипломатичного мистецтва Кутузова, тим більше що
турецька армія, що нараховує 80 тисяч солдатів, майже вдвічі перевершувала по чисельності Молдавську армію
Кутузов домігся того, що в травні 1811 року турки першими виразили бажання вступити в мирні переговори
Підготовка до переговорів займала велике місце в діяльності російського
головнокомандуючого. Кутузов виявив далекоглядність у виборі місця для майбутніх
переговорів. З метою кращого збереження військової таємниці Кутузов запропонував почати переговори в Бухаресті. Це рішення було схвалено урядом
Переговори з турками почалися в другій половині травня 1811 року. У ході переговорів відразу ж виникли гострі розбіжності по питанню огранице.
30 вересня 1811 року канцлер Румянцев направив Кутузову нову інструкцію, що
містила пункти про границі й придбання Росії
Після успішних бойових дій 13 жовтня 1811 року Кутузов уклав з візиром перемир'я, оскільки турецька сторона виразила бажання піти на поступки
15 жовтня Кутузов прийняв прибулих у його ставку турецьких делегатів. На переговорах він домігся великої перемоги: візир погодився вести переговори на базі визнання границею ріки Серет. При цьому Російський полководець продовжував уважно стежити за поводженням турків: він був готовий у будь-який час силою зброї відбити напад ворога, якби візир порушив умови перемир'я
Переговори відновили 19 жовтня 1811 року в міцності Журжа. Уміло ведучи переговори, Кутузов домігся прийняття турками більшості росіян умов
23 листопада 1811 року Кутузов і Ахмед-Паша підписали нову угоду про перемир'я. Головним у ньому був пункт про здачу турецької армії, що втратила на той час майже дві третини свого складу, на так зване "збереження". Однак Кутузов оголосив, що турецькі війська "аж ніяк у нас не в полону". За його планами це повинне було прискорити підписання миру
31 грудня Кутузов, під впливом Олександра I, оголосив турецьким делегатам про
припиненні перемир'я, дозволивши їм, однак, продовжити їм перебування в Бухаресті. А в
лютому 1812 року прибула відповідь султанського уряду на російські речення (в
відношенні границі в Закавказзя) . Він був маловтішним. Здавалося, що переговори зайшли втупик.
Хід переговорів викликав велике занепокоєння в правлячих колах Росії. У рескрипті на ім'я Кутузова від 22 березня цар писав: "Обставини година від години стають важливіше для обох імперій. Найбільшу послугу ви зробите Росії поспішним висновком миру з Портою". При цьому цар висунув нове речення, що ускладнює, обумовивши висновок миру одночасним підписанням з Туреччиною союзного договору
Кутузов, як реалістичний політик, уважав підписання такого договору в даних умовах нездійсненним, хоча й не відкидав можливості висновку в майбутньому, при сприятливій політичній обстановці
Незабаром Олександр I обвинуватив Кутузова в повільності й вирішив відсторонити його як від ведення переговорів, так і від командування Молдавською армією. На місце Кутузова був призначений улесливий царедворець адмірал П. В. Чичагов.
Поки Чичагов їхав у Бухарест, Кутузов, що ще не знав про свій зсув, завзято доводив туркам необхідність прийняти росіяни речення
Кутузов бачив, з якою невблаганною швидкістю наближалася війна Росії з наполеонівською Францією. Щоб прискорити завершення мирних переговорів з Туреччиною, він використовував отримане від канцлера Румянцева повідомлення про те, що Франція пропонує Росії розділ Оттоманської імперії. Після зустрічі з Кутузовим турецького представника Галиб-ефенди вирішив відновити дипломатичні наради. Головнокомандуючий склав для російських делегатів остаточну інструкцію із чотирьох пунктів: Вільне й спокійне існування Сербії з дозволом заснувати правління, незалежне від влади султана. Підтвердження (Туреччиною) привілеїв князівства Волоського й частини Молдавського. Залишення завоювань в Азії в нинішнім їхньому положенні надалі на п'ять років, а по закінченні цього строку призначити по обидва боки комісарів для теперішньої постанови границі. Постанова границі в Європі по ріку Серет, як було запропоновано на конференціях у Журже".
Ця інструкція передбачала захист інтересів Російської Імперії й відстоювала законні права слов'янських і інших народів, жорстоко гноблених султанською Туреччиною
Завдяки мистецтву Кутузова-Дипломата, що викликав розлад у турецькій делегації, було