Л. И. Вольперт. Пушкіна в ролі Пушкіна. Частина друга. Дев’ята глава. «Трійка, сімка, туз…»

Л. И. Вольперт. Пушкіна в ролі Пушкіна
Частина друга. Дев'ята глава
«Трійка, сімка, туз...»

Дев'ята глава

«ТРІЙКА, СІМКА, ТУЗ...»

(Тема божевілля в прозі Пушкіна й Стендаля)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - вплив Червоного й чорного на Пікову даму й на всю пізню прозу Пушкіна набагато значительней. Проза Пушкіна (і сама по собі, по логіці внутрішнього розвитку, і під впливом кращих досягнень європейської й росіянці літератур) розвивається по лінії ускладнення. Стендалевская традиція щодо цього має особливе значення. Поглиблений психологізм, увага до хворобливих станів психіки (мономанія, галюцинації, афекти, божевілля), символізм, лейтмотивность - все це стає завоюванням як стендалевской, так і пушкінської поетики.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - цієї проблеми важливо для розуміння еволюції Пушкіна- прозаїка, процесу ускладнення пушкінської прози, розвитку поглибленого психологізму.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - завжди виявлялися розведеними на полярні полюси, причому строго розрізнялося «жіноче» і «чоловіче» божевілля. Для цільних і глибоких жіночих характерів потрясіння нещасної любові закінчувалися, як правило, набором стійких штампів: гарячка, марення, божевілля, смерть. Показово, що саме в цьому ключі Карамзин у Листах російського мандрівника, зображуючи Бедлам, малює долі мешканок жіночих палат. «Чоловіче» божевілля виражалося найчастіше у формі екстатичного марення провидця (або геніального творця), а також псевдоруссоистских, іноді напівмістичних прозрінь носіїв «убогості духу» (Юродивий хлопчик Вордсворта). На відміну від великих письменників Відродження (Сервантес, Шекспір), що випередив подання медицини про божевілля, письменники кінця XVIII - початку XIX в. не багато превстигли в художнім дослідженні божевілля.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Ф. Пинеля Медико- філософський трактат про розумове божевілля (Piисточник: Література Західної Європи 17 століття - фрагменти про божевілля (Fragmeисточник: Література Західної Європи 17 століття - у такому стані він присутній на весіллі Наталі Миколаївни. Примітно, що про «божевілля» Пушкін говорить стосовно членів обох сімей, і Гончарових, і Пушкіних. О. С. Павлищева в листі від 4 червня 1831 р. пише: «...мій брат Олександр запевняє, що в мене був початок божевілля». Схожим образом повідомляє Пушкін Е. М. Хитрово про стан брата дружини И. Н. Гончарова в грудні 1832 р.: «Він між божевіллям і смертю» (XV, 38).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - як сумні були враження М. П. Погодина, що відвідало Батюшкова декількома місяцями раніше: «Лежить майже нерухливий. Дикі погляди. Змахне іноді рукою, мне віск. Боже мій! Де розум і почуття! Одне тіло ледве живе»[108]. Помітимо, що лікар, що лікував Батюшкова, Антон Дитріх, входив до числа знакомцев Пушкіна.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - до сестри Поліні він наполегливо рекомендує їй читати роботи «чудового доктора Пинеля»[109]. Він справедливо думає, що дослідження хворої психіки відкриває шлях до більше глибокого розуміння психіки нормальної, і чекає від молодої науки допомоги в збагненні природи страстей. Його притягає завдання художнього дослідження щиросердечних хвороб, тема божевілля виникає в більшості його романів, починаючи з першого, Арманс (1827) і до Пармской обителі (1839). Руйнуючи загальні місця романної психології, Стендаль, як правило, зображує не стандартний тип хворобливого поводження, а глибоко оригінальний, властивий винятково даному індивідові. Він прагне до художнього дослідження проміжних станів, загадкових відхилень психіки, часто оточуючи героя атмосферою таємниці й нерозгаданості. Оскільки він не сліпо треба досягненням сучасної психіатрії, але конкретизує їхнім власним досвідом людини й письменника, його картини відхилень від психічної норми й донині викликають суперечливі оцінки й суперечки[110].

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - добутку він, найімовірніше, не знав.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - - постріл у неї Сореля у верьерской церкви. Гранично лаконічний, усього в кілька сторінок, цей епізод обкутаний серпанком загадковості і як би «випадає» зі стилю роману. Автор майже цілком самоусувається й відмовляється від коментування вчинків героя. Рішення Сореля не встигає дозріти у формі внутрішнього монологу й читачеві залишається неясним: постріл - акт обміркованої помсти або результат крайнього порушення в стані безпам'ятства?

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - до кінця, у кареті його рука виводить які- те нерозбірливі карлючки. У Верьере йому довго не вдається розтлумачити зброяру, що йому потрібні пістолети. Після пострілу він упадає в заціпеніння, поводиться як- те «автоматично», повільно випливаючи за юрбою, що біжить у страху. У в'язниці він миттєво засипає як мертвий. І тільки після того, як увечері він довідається від доглядача, що пані де Реналь жива, у нього, нарешті, проходить «той стан фізичної напруги й напівбожевілля («demifolie»), у якому він перебував із часу від'їзду з Парижа»[111]. Помітимо, що перекладач роману на російську мову Г. П. Блок опустила слово «напівбожевілля», що є для Стендаля ключовим[112]. Сучасна дослідниця Н. В. Забабурoва аргументовано доводить, що Стендаль у цьому епізоді, випереджаючи медицину свого часу, уперше дав науково точний опис афекту.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і нормою. Новий підхід уже помітний у його вірші Не дай мені бог збожеволіти. Поетичним поданням про божевілля тут протипоставлена сувора картина реальності. Примітно, що острах збожеволіти терзала й Стендаля: «З такими настільки рухливими внутрішніми відчуттями я цілком можу збожеволіти. У цьому випадку я прошу відправити мене в Кле, там я, бути може, вилікую»[113]. Однак між поетичним образом страху перед божевіллям у лірику й цілком реальним побоюванням конкретної особистості - істотна різниця. Помітимо також, що лірична п'єса, як і поема, самою жанровою природою обмежена в можливостях зображення складних відхилень психіки, щодо цього проза має у своєму розпорядженні більші ресурси.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - реалістичної концепції божевілля: психічні відхилення даються не як різке протиставлення нормі, а на тлі норми, як прояв загальних законів людської психіки в екстремальних станах. Такий підхід визначає новаторство Пушкіна в зображенні раптового психічного зриву героя. Сцена божевілля Андрія Гавриловича Дубровского при всій своїй стислості є структурно значимою. Завершуючи першу частину повести, ця сцена в якому- те змісті стає кульмінаційної, концентруючи в собі критичний пафос пушкінського задуму.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - коментар, оцінки сторонніх, автохарактеристику, мова, жест, учинки Дубровского, художню деталь, побутові реалії, автор створює характер незалежного, вільного, виконаного достоїнства, що втілює кращі риси російського стародавнього дворянства. Він дає своєму героєві й ледь намічену «ущербність» - ображене почуття дворянина, що розорився, ураженою образливою бідністю. Так само як Стендаль у Червон і чорному нагороджує Жюльена Сореля «диявольською» плебейською гордістю, так і Пушкін хворобливу гордість збіднілого дворянина робить домінантною рисою психологічного портрета. У цьому ключі намальована його манера триматися із Троекуровим, його відповіді всесильному сусідові. Речення Троекурова про «заступництво» могло бути прийняте тільки одним способом: «...Дубровский дякував йому й залишився бідний і незалежний» (VIII, 162). Матримоніальні прожекти Троекурова також могли викликати його єдина відповідь: «Ні, Кирила Петрович: мій Володька не наречений Марії Кириловне. Бідному дворянинові, який він, краще женитися на бідної дворяночке, так бути главою в будинку, чим зробитися прикажчиком розпещеної бабенки» (VIII, 162). Природно, що сусіди повні здивування перед «сміливістю» старого Дубровского, що вільно висловлює свою думку, «не піклуючись про те, чи суперечило воно думкам хазяїна» (VIII, 162). Духом незалежності виконані рядки його листа Троекурову: «...а я терпіти жарти від Ваших холопьев не має наміру, та й від Вас їх не стерплю - тому що я не блазень, а стародавній дворянин» (VIII, 164).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - одержавши його відповідь на запит, відразу зрозумів, «що людини настільки гаряч і необачного неважко буде поставити в саме невигідне положення» (VIII, 166).

_{»crosslinked«}