Л. И. Вольперт. Пушкіна в ролі Пушкіна. Частина друга. П’ята глава. «Я згадаю мовлення млості жагучий…»

Л. И. Вольперт. Пушкіна в ролі Пушкіна
Частина друга. П'ята глава
«Я згадаю мовлення млості жагучий...»

П'ята глава

«Я ЗГАДАЮ МОВЛЕННЯ МЛОСТІ ЖАГУЧИЙ...»

(Психологізм ранньої прози Пушкіна й Стендаля)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - до зображення сильних страстей, подібно реалістам - до розкриття їхньої соціальної детермінованості. Однак, хоча для Пушкіна й Стендаля категорія соціального (не названого ще цим словом) важлива, вона не займає того провідного положення, яке займе в реалістів середини й кінця XIX в. Істотним параметром поводження людини для обох письменників (як і для классицистов, сентименталістів, романтиків) є пристрасть[57]. Хоча соціальну детермінованість поводження героїв Стендаль розкриває інакше, чим Пушкін, все-таки і його персонажі підкоряють своє життєве поводження в остаточному підсумку спонтанно, що спалахує в них страстям. Соціально детермінованим виявляється тільки верхній шар свідомості, усвідомлені прагнення, що вирішують же в остаточному підсумку стають глибинні шари психіки - страсті. Стосовно Пушкіна питання може ставитися скоріше не про соціальну детермінованість, а про конкретизацію й нюансировании зображення страстей. Подвійність у мотивації поводження героїв зближає Стендаля й Пушкіна одночасно й з більше пізніми реалістами й з романтиками, становлячи одну з особливостей перехідного етапу реалізму в освоєнні нової структури образа.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - саме в ній здавалося найбільш важливим і особливо важким сказати нове слово. Разом з тим для Стендаля й Пушкіна любов - вищий прояв багатства особистості, іспит на право вважатися людиною. Для обох письменників любов стає школою реалістичного психологізму, його першим етапом, досягнення якого будуть засвоєні психологізмом як методом цілісного зображення особистості.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Джерело: Література Західної Європи 17 століття - любовна тема пролунає неодмінно: «Я згадаю мовлення млості жагучий, // Слова тужної любові...»; «Нещасних ревнощів мученья, //Розлуку, сльози примиренья» (6, 57).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - - шлях до збагнення людського серця. У цьому ж плані варто розглядати й донжуанські списки обох письменників, що нараховують у Пушкіна 16 (в основній частині), а в Стендаля 12 імен. Хоча Стендаль оформляє свій список у вступі до Анри Брюлару як найважливіший підсумок щиросердечного досвіду всього життя, а Пушкін - усього лише як миттєву витівку (запис в альбом Ел. Н. Ушаковой), для обох письменників це важливий момент самопізнання. Все це в який- те мері визначило своєрідність психологізму їхніх перших романів.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - друг від друга (Стендаль націлений на виняткову увагу до щиросердечного життя, а непомітний психологізм Пушкіна як би відзначений «аскетизмом»), у їхньому методі багато й загального. Подібність визначається близькістю концепції особистості, прагненням розкрити шекспірівську багатосторонність характерів, ігрову природу людини, а також рішучим неприйняттям схематичних героїв, будь те персонаж классицистов, сентименталістів або романтиків. Для обох важливо розкриття сильних страстей високого розжарення (але не виняткових) у всій їхній суперечливості, конкретності й стихійності. Щодо цього особливу важливість у їхньому аналізі здобувають нюанси, подробиці, художня деталь. Обоє письменника високо цінують уміння художньо нюансувати рух душі. Стендаль, восхищавшийсядаром Вальтера Скотта «угадувати» душі цілих народів, критикував його за невміння «угадати» хоч одне людське серце. Пушкіна іронізує над пристрастю росіян елегиков до штампів у зображенні страстей, їхньою безпорадністю в зображенні нюансів руху душі.

Поет виявляє себе майстром зображення любовного почуття в елегіях 1820- х рр., південних поемах, у Євгенію Онєгіні, у Борисі Годунове. Його залучає розкриття внутрішніх мотивів, що визначають парадокси поводження. У хрестоматійно відомій сцені «У фонтана» природа страстей розкрита у всій її стихійності й суперечливості. Герої поводяться непослідовно й всупереч здоровому глузду. Григорій проговорюється в тім, що йому найбільше належало б приховувати; Марина вміє викликати в нього визнання в обмані, вона ж змушує його забути це визнання. Пушкіна ваблять загадки поводження, невміння героїв зрозуміти самих себе. Показова пушкінська оцінка інтриги Горя від розуму: «Між майстерними рисами цієї чарівної комедії - недовірливість Чацкого в любові Софії до Молчалину - чарівна! І як натурально! От на чому повинна була вертітися вся комедія» (XIII, 138).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - загиблого в 1812 р. Обоє вони морально вище навколишнього їхнього суспільства, нехтують його, їхня жагуча любов неминуче повинна була викликати осуд світла: «Їм було по двадцяти років, увесь свій час вони проводили разом і, на довершення необережності, анітрошки не приховували, що щасливо й дуже мало піклувалися про думку світла. Світло повинен був помститися за себе» (4, 143). Любовна тема ускладнена в романі мотивом каяття Октава: йому здається, що він неї знеславив і погубив.

Стендаль прагне аналізувати зародження страсті, логікові її розвитку. Художній твір виявився в чому- те правдивіше трактату Про любов. Те, що там вирішувалося трохи схематично (при достатку тонких спостережень), у романі придбало плоть і кров. Серцевідець- Стендаль над усе ставить уміння розкрити спонтанність і нелогічність страсті. Його герої не розуміють самих себе, бояться зізнатися собі в зненацька виниклому почутті, дивуються капризам власного серця. В Арманс уже створений тип стендалевского героя, що намагається керувати тим, що йому не підвладно - почуттям (Жюльен Сорель, Матильда, Люсьен Левен). Арманс рухає гордість безприданниці й почуття боргу. Тільки страх за життя кузена, що захищав на дуелі її честь і смертельно пораненого, змушує неї вислухати визнання Октава, що решились на пояснення винятково у зв'язку із упевненістю у швидкій смерті. Герої із захватом роблять відкриття у взаємній любові, уперше в житті випробовуючи всю повноту щастя: «...подив, виконаний непереборної принадності, змусило їх тепер забути про погрозу смерті» (4, 133). Стендаль прагне опанувати технікою зображення переломів, наростань і спадів у житті душі.

Таке ж прагнення властиво й Пушкіну при створенні Арапа Петра Великого. Нижче вже відзначався вплив Отелло на любовний епізод роману. Однак у цілому в цьому епізоді Пушкін далекий від Шекспіра. Тут інший тип поводження, інша ситуація, інша авторська позиція. Мозаїчний образ Ибрагима повертається новою гранню - світського парубка пушкінської пори. Вихованець паризького військового училища, що володіє етикетом, мистецтвом салонної бесіди, Ибрагим намальована як людина глибоко світський. Інша й ситуація - не шлюбні узи, а заборонне почуття зв'язує люблячих; Ибрагим - не жертва подружнього обману (нехай мнимого), а його винуватець. Авторська позиція в романі визначена в чому- те просвітительською теорією виправдання страстей (Дідро, Гельвеций і ін.). Щодо цього видна скоріше пушкінська близькість не Шекспірові, а Констану (Адольф) у його зображенні відносини Адольфа до елленоре в перший період страсті.

Ще більшою мірою подібність із Арманс помітно в Романі в листах. Хоча метод письменників як психологів різний (Стендаль присвятив дослідженню почуття в Арманс багато сторінок, а пушкінський Роман у листах, також побудований на любовній інтризі, написаний майже без слів про любов), обоє письменника виступають як новатори, що прагнуть досліджувати життя душі у всій її суперечливості. Своїх головних персонажів Стендаль нагородив волею, розумом, щиросердечною шляхетністю, але при цьому, що важливо, він дав їм і певну соціальну «невпорядкованість»: Октава мучить комплекс провини, Арманс - уражена гордість компаньйонки- безприданниці. Помітимо, що Пушкін через два роки після створення Арманс у Романі в листах виведе героїнею безприданницю зі збіднілої аристократичної сім'ї, повну гордості й почуття боргу, що, подібно Арманс, буде відстоювати в любові свою незалежність і достоїнство. Помітимо в дужках, що роман Арманс у Росії відомий не був (як, втім, і у Франції).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - перевірку багато новаторських прийомів: внутрішній монолог, подвійний діалог, звуження поля зору, гра рівнями мотивації й ін.

Першим романом Стендаля, як якісно новим етапом європейського психологізму, цікавилися багато дослідників[59]. Перший пушкінський роман із цього погляду майже не вивчався. Тим часом французький епізод любові Ибрагима до графині Д. відзначений істотними рисами новаторства й становить, при всій своїй стислості, певний етап у розвитку російського літературного психологізму.

_{»crosslinked«}