Л. И. Вольперт. Пушкіна в ролі Пушкіна. Частина перша. Другий розділ. «Тверской ловелас С.-Петербурзькому Вальмону здоров’я й успіхів бажає»

Л. И. Вольперт. Пушкіна в ролі Пушкіна
Частина перша. Другий розділ
«Тверской ловелас С.- Петербурзькому Вальмону здоров'я й успіхів бажає»

Другий розділ.

«ТВЕРСКОЙ ЛОВЕЛАС С.- ПЕТЕРБУРЗЬКОМУ ВАЛЬМОНУ ЗДОРОВ'Я Й УСПІХІВ БАЖАЄ»

(Небезпечні зв'язки Шодерло де Лакло)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - рамки впливу однієї національної літератури на іншу. Нетривіальний характер засвоєння Пушкіним французької романної традиції обумовлений винятковою роллю літературного побуту в культурному житті Росії його часу й тим особливим місцем, що займає в художньому світі Пушкіна творче ігрове поводження.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - різні за духом, напрямку, формі, авторській позиції й естетической цінності, мали, однак, одну загальну рису, досить важливу для сприйняття побудованої по них «гри» - виняткову популярність. У ті часи Небезпечні зв'язки, Фоблас, Валери, Адольф були знайомі всім. Той, хто їх не читав, знав про їх понаслишке. Про неї сперечалися, вони визначали в чому- те читацькі смаки епохи, згадування про їх у літературі здобували характерологическую функцію. Герої цих романів сприймалися як типи, особи загальні, їхні імена ставали символом певної етичної позиції, якимось еталоном моральності. Із цього погляду названі добутки можна розглядати як єдиний текст.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Мармонтель, Руссо), нас цікавлять лише ті, які виявилися значимими для художніх шукань Пушкіна. Узяті в сукупності, ці самостійні добутки різних жанрів у своїй єдності як би утворять новий текст. Його прочитання дозволяє по- новому осмислити деталі художньої творчості Пушкіна й дати нову інтерпретацію здавалося б уже відомим фактам. Незалежно від того, чи представляв французький роман складне сполучення сентименталізму, літературного рококо й просвітительського реалізму (Небезпечні зв'язки), чи був він зразком неоруссоистского сентименталізму (Валери), «аналітичним» романом предромантизма (Адольф) або добутком масової літератури (Фоблас), у Пушкіна він знаходить відзвук в «ігровому» ключі, своєрідно «розігрується» поетом у житті й, переплавлений фантазією художника, так чи інакше відбивається в його творчості.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - засвоєння французької психологічної традиції, воно як би переносить питання в сферу ігрового поводження. На відміну від літературного статусу «Арзамаса», де «грою» ставало пародійне відношення до «високого» словесності й відновленню підлягала жанрова природа переважно поетичних форм (епіграма, пародія, дружнє послання), у літературному побуті «миру» Михайлівського - Тригорського «гра» манифестируется творчим поводженням, своєрідним «програванням» у житті психологічного роману, а функція, що випереджає, літературного побуту виявляється пов'язаної з жанрообразующими елементами прози.

Ігрове поводження, як відомо, становить важливий елемент у творчому житті Пушкіна й безвідносно до літератури. Досить згадати його «усні новели», блискучі імпровізації, експромти, дотепність дружніх бесід. Однак у момент звертання Пушкіна до прози актуальність придбали такі незвичайні форми творчої гри, як жартівна «літературна маска», несподівана психологічна «роль», стилізоване дружній лист.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - третина XIX в. у Росії, коли в російський побут «владно» вторгається європейська література. Значення європейської літературної традиції для побутового поводження Пушкіна відзначив у свій час П. Е. Щеголев: «Герої чужоземні впливали не на зображення осіб у поемах Пушкіна, не на літературу, а на життя, насамперед вони були зразками для життя»[41]. При всій справедливості цього зауваження, воно недостатно точно, у ньому відсутнє подання про «естетическом» характер пушкінського відношення до «чужоземних героїв». «Гра» тут з'являється як істотний компонент процесу художнього дослідження життя, один з важливих шляхів оволодіння Пушкіна реалістичним методом і одна з конструктивних форм реалізації літературних зв'язків.

Як нам представляється, подібна позиція особливо характерна для Пушкіна періоду Михайлівська посилання. Герої Небезпечних зв'язків, Валери, Фобласа, Адольфа стають на час світською «іпостассю» поета. Пушкіна як би облачається поперемінно в убрання Вальмона, Густава де Линара, Адольфа, обігравання жартівної «літературної маски» стає одним із проявів таємничого миру творчої лабораторії письменника й разом з тим етапом в історії створення багатьох його художніх текстів.

Вплив французького роману на літературний побут пушкінської пори помітніше всього проявляється в дружній і любовній переписці поета, причому зв'язок побутового епістолярного поводження із психологічним романом здобуває тут форми найрізноманітніші.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - епістолярним романом, - естетическая організованість окремого епістолярного періоду - довгий час залишалася поза увагою дослідників. А тим часом, включаючись в «ігрову» переписку, Пушкіна бачив літературне завдання не тільки в створенні того або іншого листа, але й цілої черги листів, об'єднаних своєрідною художньою спільністю. Найбільший інтерес, із цього погляду, представляють листи Пушкіна часу Михайлівська посилання й «холерного» 1831 р., тобто періодів різкої амплітуди контрастних настроїв, причому «гра по романі» як риса епістолярного поводження в більшій мері властива першому з названих періодів[42].

Характерна риса переписки Пушкіна північного посилання - сполучення в листах ігрової радісної настроєності з гострою тугою й гіркотою. З одного боку, листа поета створюють враження миру радості, веселого бешкетництва й молодості. З іншого боку, такого роду визнання, як «Михайловское задушливо для мене», «умираю від нудьги», «кюхельбекерно», «глухе село» - становлять незмінний мотив всієї переписки. У сполученні двох настільки протилежних настроїв, що виключають, здавалося б, один одного, у їхньому діапазоні позначалися пушкінська широта характеру й повнота сприйняття їм життя. Художня цілісність переписки поета визначалася не тільки естетическим фактором, але й самою реальністю: у листах знайшли відбиття, умовно говорячи, два мири: «мир» Михайлівського (ситуація «піднаглядного») і «мир» Тригорського (ситуація «гри»)[43].

Сусідство Тригорського істотно змінило характер «ігрового» листа. Такі листи писалися поетом і в роки південного посилання (наприклад, лист «арзамасцам» від 20 вересня 1820 р.), але вони зберігали епістолярну традицію «Арзамаса», тобто відрізнялися чітко усвідомленою літературністю (пародія, зниження «високих» штампів, каламбур) і жартівливістю чоловічого братерства (дружні прізвиська, натяки, гурткова семантика, нецензурна лексика).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - звично зв'язувалося саме із цією традицією[44]. Однак, хоча тимчасова дистанція, що відокремлює «Арзамас» від північного посилання, і не велика, відмінність дружнього послання від «ігрового» листа Пушкіна досить істотно. Перше, висхідне до традиції французького віршованого послання (Вольтер, Грессе), умовно- поетичне, у віршах, що надає навіть реаліям умовний характер, і друге, висхідне до епістолярного роману, що зберігає пам'ять про документальність, прозаїчне, у якому умовне з'являється як реальність, - належать до різних художніх традицій. Ігровий побут Тригорського взагалі істотно відрізнявся від літературної атмосфери «Арзамаса», пронизаної духом веселої карнавально- травестийной гри (блазнівські похорони, засідання в дорожній кареті, буффонние протоколи, пародія масонського обряду), коли побут «ховає исчерпавшие себе жанрово- стилістичні мири літератури й генерує нові»[45].

Літературний побут Тригорського не був орієнтований на жанрову природу пародії, його «пошукова» функція - відновлення жанру роману в листах. Відмінність і від дружнього листа, і від дружнього послання «Арзамаса» пушкінської ігрової переписки періоду північного посилання визначалося насамперед участю жінок в епістолярній грі. Листи й спогади мешканок Тригорського, Щоденник А. Н. Вульфа, нарешті, листа самого Пушкіна до всього кола осіб, пов'язаних із сім'єю Осипових- Вульф, розкривають атмосферу «гри», що панує в Тригорському (а пізніше в Малинниках, тверском маєток Вульфов), і Пушкіна, як одного з її натхненників. Жвавість поета, його чарівність, мистецтво бесіди й переписки, «бенкет младих витівок» його музи опромінювали особливим світлом культурний побут дружнього кружка[46].

Ігровий мир Тригорського як не можна краще відповідав сучасному розумінню гри (по Йохану Хейзинга, це - діяльність «вільна», «надлишкова», «незацікавлена», «просторово відмежована», що має «свій внутрішній порядок», здатна створити «оазис щастя»[47]). В «відгородженому топосе» панувала атмосфера дружби й закоханості, що надзвичайно сприяла загальної захопленості перепискою. Листа пишуть усе: Параска Олександрівна Осипова, її старша дочка Ганна Миколаївна, її племінниці Ганна Петрівна Керн і Ганна Іванівна Вульф (Нетти), її син Олексій Миколайович, її пасербиця Олександра Іванівна (Сашенька), брат поета Лев Сергійович і, нарешті, сам поет. І навіть маленька Євпраксія (Зизи) мріє про переписку: «Евпраксея уморительно смішна, я пропоную їй завести з тобою философическую переписку, - пише Пушкін братові 20 листопада 1824 р. - Вона все заздрить сестрі, що та пише й одержує листи» (XIII, 123).

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - епістолярний роман.