Л. И. Вольперт. Пушкіна в ролі Пушкіна. Частина перша. Восьма глава. «З’явився молодий поет із книжечкою казок і пісень і зробив жахливу спокусу»

Л. И. Вольперт. Пушкіна в ролі Пушкіна
Частина перша. Восьма глава
«З'явився молодий поет із книжечкою казок і пісень і зробив жахливу спокусу»

Восьма глава

«З'ЯВИВСЯ МОЛОДИЙ ПОЕТ ІЗ КНИЖЕЧКОЮ КАЗОК І ПІСЕНЬ І ЗРОБИВ ЖАХЛИВУ СПОКУСУ»

(«Італійські й іспанські казки» Альфреда де Мюссе)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - «розгадав» його містифікацію в Гюзле, однак зробив вигляд, що «попався», запросив через С. А. Соболевського «на чому засноване винахід дивних цих пісень» (III, 40) і одержав визнання Мериме в розіграші. Як пише коментатор, у цій історії «...витончена літературна гра блискучих майстрів <...> і частка лукавства митецьких містифікаторів»[378]. Альфред де Мюссе, як і Мериме, зачарував російського поета майстерним володінням пародією, духом бешкетництва й гри.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Пародія, діючий засіб у боротьбі із застаріваючими формами, несе в собі й творчий початок, розчищаючи шлях новому. У творчості Пушкіна пародія - одна з форм становлення реалізму, вона органічно пов'язана з його шуканнями нових методів зображення дійсності.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Белкина, від Сашки й Казки для дітей до Героя нашого часу - загальний шлях найбільших російських і європейських письменників. Пародійна поема була й одним зі шляхів до прози.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - лінія байронізму усе сильніше залучає Пушкіна. Зрівнявши першу частину Євгенія Онєгіна з поемою Байрона Беппо, «жартівним» (у варіантах «веселим». - Л. В.) добутком похмурого Байрона (VI, 527), Пушкін в опозиції «веселий - похмурий» віддав перевагу жартівливому варіанту байронізму. У Європі першим поетом, що підхопив починання Байрона, став Альфред де Мюссе: саме він «прищепив» французькій літературі «байронізм» у його новій, гострої, «антиромантичній» формі й вивів у поемі Мардош не екзотичний Схід, а Париж його днів.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - йому французької поезії, «боязкої й манірної» (XIII, 40), воно, протиставивши Мюссе «солодкозвучному», але «одноманітному» Ламартину, «важливому», хоча й «натягнутому» Гюго, ґречному Сент- Беву, фактично поставив Мюссе вище всіх сучасних поетів[379]. Для Пушкіна почуття близькості з 20- літнім Мюссе закономірно. Французький поет у прискореному темпі пройшов шлях, близький пушкінському: навчання у вільнодумний і фривольного XVIII в., відхід від класицизму, замилування Байроном, іронічна оцінка романтизму. Пушкіну близькі «вольтерьянский» скептицизм і його глузливе відношення до врочистості романтиків: «У молодому Мюссе своєрідно перехрещувалися настільки істотні й для російського поета традиції Вольтера й Байрона, і романтична тема дана була не з риторичною пишномовністю Гюго, а в іронічній і «домашній» трактуванні»[380].

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - болдинской осіни, але досить важливої, значна не тільки оцінка Мюссе. Тут знайшли вираження ті теоретичні міркування Пушкіна початку 1830- х рр., які визначили в який- те мері й цільовій настанові Будиночка в Коломне: захист творчої волі художника, боротьба зі святенництвом «високоморальних» критиків, апологія «жвавості» (іронії, «гри», яскравої полемічності) у поезії. Знаменна й форма замітки. Вона в чому- те співзвучна манері листа Будиночка в Коломне й пронизана духом «гри». Типове для Пушкіна «вживание» у стиль рецензируемого добутку тут проявляється в іронічному тоні статті. Зацікавленість Пушкіна творчістю Мюссе виражається у формі розіграного збурювання «молодим пустуном», своєю «аморальністю» ввергшим усіх у спокусу: «З'явився молодий поет із книжечкою казок і пісень і зробив жахливу спокусу» (XI, 177). Ігровий характер замітки виразно відчувається в комічно перебільшеному страху за долю француза: «Здається, бачиш обурення журналів і всі ферули, підняті на нього» (XI, 177). Творча гра, перегукуючись із ліричною темою Будиночка в Коломне, виявляє явний особистий підтекст: «Иль наглою, аморальної, мішурної // Тебе в Москві журнали прозвуть» (V, 379). Мюссе сприймається російським поетом як alter ego, близький за духом творець- «двійник». Іронія, бешкетництво, містифікація, з одного боку, виділяються як найважливіші сторони стилю Мюссе, з іншого боку - самі стають рисами пушкінського стилю. При цьому за «веселістю» - і в поемі й у замітці - нежартівлива «серйозність», за іронією - глибока заклопотаність долями російської літератури.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Mardoche Musset, перший із французьких поетів, зумів схопити тон Байрона в його жартівних добутках, що зовсім не жарт» (курсив мій. - Л. В.) (XI, 178). Творець Графа Нулина й Будиночка в Коломне міг, як ніхто інший, оцінити складність завдання. Написавши Графа Нулина, повість «у роді Beppo» (XIII, 226), геніально «переплавивши» традицію Байрона, Пушкін створив жанр російської пародійної жартівної поеми. Через чотири роки Мюссе зробив те ж для французької літератури. Не виключено, що поема Мардош знову розбудила в російському поеті «смак» до жартівливої повісті й бажання «позмагатися» з Мюссе. Замітка Про Альфреда Мюссе, у якій Мардош і Будиночок у Коломне виявилися зв'язаними незримою ниткою, була не тільки похвалою французькому поетові, але й своєрідною «превентивною» захистом власної поеми від майбутніх критиків.

Прийом пародії в Пушкіна пов'язаний з його розумінням «щирого романтизму» як сміливого новаторства. Так само як і Стендаль (Расин і Шекспір), він протиставляє романтизм не класицизму як історичному явищу, а «класицизму» як уособленню всього «застиглого» і «скам'янілого». На відміну від Стендаля й Пушкіна, Мюссе не залишив теоретичного визначення «щирого романтизму». Він обмежився тим, що висміяв «романтизм» у лапках, жартівливо визначивши його, як непомірне вживання прикметників[381]. Але, по суті, позиція молодого Мюссе, що ставиться з фізичною бридливістю до всього тривіального, вульгарному, ординарному»[382], була близька Стендалю й Пушкіну.

У жартівливій пародійній поемі висміюванню піддаються найрізноманітніші сторони життя. Уже Байрон у Беппо, поставивши в один ряд непорівнянні, разноплановие явища, показав які блискучі можливості таяться в жанрі «балакучої» поеми. Такий же діапазон сміху в поемах Пушкіна й Мюссе, у кожного з них об'єкти «свої», «вітчизняні», але іронія всеосяжна. Осміянню підлягає все ходульне, застаріле, відчутно- піднесене.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - («А для елегії які паралелі: «Ти, юнак, дерзнув, ви, дядько, не посмітили!.»)[383]. У Будиночку в Коломне - чутливому роману («Бліда Діана дивилася довго дівчині у вікно. // Без цього жодного роману // Не обійдеться; так заведено!» (V, 87) і повчальній літературі з обов'язковою мораллю наприкінці («Так немає чи хоч у вас нравоученья?» - V, 93). Однак особливо цікавий аспект, пов'язаний з пародіюванням романтичної поеми.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - поемі (Порція), сусідять із Мардошем, що пародіює цей жанр. Для всіх трьох поетів романтична поема - пройдений етап. «Скам'яніння» жанру відбувалося на їхніх очах. Єдиним способом пожвавити його була пародія[384].

Специфіка пародіювання романтичної поеми в жартівливих повістях полягає в тім, що глузування не ставиться до якому- або одному добутку, що «просвічувало б» крізь тканину поеми. Пародіюється самий лад романтичний поеми: композиція, сюжет, мотиви, герої, стиль. Верхова композиція з переривчастим рядом різко обкреслених ситуацій, лірична «увертюра», загадкова кінцівка, атмосфера таємничості, трагічний «трикутник», синкретизм драматичної й ліричної стихії - все одержує в пародійній поемі пародійну інтерпретацію[385].

Героям романтичної поеми, увінчаним ореолом страждань і смерті, у жартівливій поемі протипоставлений той же «трикутник», але в комічній інтерпретації. У Беппо кульмінація дозволяється за дружньою чашкою кава, у Графі Нулине авантюра «нового Тарквиния» вичерпується комічним ляпасом, у Мардоше історія завершує ся «героїчним» стрибком юного героя у вікно, у Будиночку в Коломне - панічною втечею «Мавруши».

«Високий пейзаж» - незмінний атрибут романтичної поеми - у жартівливій повісті перетерплює ту ж метаморфозу, що знижує. Для структури «східної» поеми характерний розпливчастий, немаркований хронотоп, що сприяє ореолу таємничості, що овіває умовно- романтичний Схід. Час дії не уточнено, не зазначені рік, сезон, дата; топос з'являється лише в самому загальному виді. Інше - у пародійній поемі. У Беппо дія відбувається під час венеціанського карнавалу, герой відсутній 6 років, карнавал триває 40 днів, «жартівне» час дії анекдоту - святкова ніч. Байрон зобразив не те свято, що бачив власними очами в 1817 р., а веселощі сорокалітньої давнини: карнавал у Венеції до кінця сімдесятих років XVIII в. зберігав своєрідність неповторного упоительного свята. Пізніше він втратив цю специфіку, а в той час тут буквально «жили» у карнавалі, навіть на роботу ходили в масці й у чорно- білому доміно («баутта»)[386]. У Беппо не тільки «жартівне» час, але й «жартівний» топос: подібна до чорної труни, «одягнена жалобою» гондола, маски карнавального балу, палаццо графа.