Лінда Веремій, 9 «В» клас

Лінда Веремій, 9 «В» клас школи №1223 р. Москви Наша країна готується відзначати 60літній ювілей Перемоги народу у Великій Вітчизняній війні з фашистською Німеччиною. По всій країні проходять зустрічі, свята, паради, присвячені історичним подіям війни 19411945 років 7 листопада 2004 року на Червоній площі пройшов пам'ятний парад захисників м.

Москви, що відправлялися в 1944 році з параду на передній фронт захисту столиці нашої Батьківщини. Зовсім небагато залишилося нині в живих легендарних героїв Мій прадід, Іван Миколайович Веремій, Герой Радянського Союзу, був учасником двох військових парадів на Червоній площі 7 листопада 1941 року й Параду Перемоги в 1945 році. Іван Миколайович Веремій народився 23 лютого (у День Збройних сил) 1915 року в селі Орловка Куликовского району Чернігівської області в родині робітника. По закінченні неповної середньої школи працював слюсарем на заводі в Московській області, секретарем Фировского райкому комсомолу Калінінської області У Радянській Армії з 1937 року.

Закінчив военнополитическое училище в Калініні. Член КПРС із 1939 року. У післявоєнні роки продовжував службу в армії.

В 1953 р. закінчив Військову академію Генштабу. З 1963 р. генералмайор Веремій у запасі. Жив у Києві. Умер 15 квітня 1998 року.

Поховано, відповідно до останньої волі, там, де народився, у селі Орловка. Нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1 і 2 ступені, 2 орденами Червоної Зірки, медалями, іноземними орденами Хочу розповісти про своєму прадедегерое. Все те, що я знаю про нього, мені розповів мій батько Іван Володимирович Веремій онук прадіда. Ми часто з батьком перегортаємо героїчні сторінки книг, альбомів, у яких розповідається про подвиги мого прадіда Багато часу приділяє пам'яті про своєму отцегерое мій дедвладимир Іванович Веремій.

Коли ми буваємо разом, він шанобливо й з достоїнством розповідає, яким був мій прадід. З дітьми він був строгий, вимогливий до їхнього навчання, до порядку в будинку й добродушно ставився до прабаби. Дід з гордістю розповідає про бойові події військового років прадіда, передаючи й нам повага до його заслуг і подвигів Мій прадід захищав не тільки свою Батьківщину, але й допоміг звільнити інші народи від навали фашистів 9 січня 1945 року радянські війська перетнули границю фашисткою Германії 3я гвардійська танкова армія, на чолі з підполковником Веремієм И. Н. була повернена в тил Верхнесилезской угруповання ворога.

Незвичайне завдання випало цього разу нашим воїнам випливали не тільки бити ворога, але й не допустити, щоб були зруйновані заводи й фабрики, шахти й рудники Сілезії, щоб вони в повній цілості дісталися польському народу. Таке завдання під силу тільки військам, на чолі яких стояли навчені більшим досвідом командири. І вони успішно впоралися із цим завданням. У ніч на 28 січня супротивник почав спробу вирватися з півкільця в районі Николаи. Назустріч ворогові були висунуті важкі самохідки.

Мій прадід, Іван Миколайович, вибрав позицію й замаскував машини, став чекати ворога М'який, пухнатий сніг повільно осідав на землю. Незабаром замерехтіли блідим світлом ракети, здалася довга колона ворожих машин. Прадід був готовий відкрити вогонь по супротивнику.

Але в цей момент до його машини підходить женщинаполька, кульгає, нога перев'язана. Вона квапливо й сбивчиво починає пояснювати, що в шахту, недалеко від позиції наших військ, німці зігнали біля трьохсот польських родин і хотіли підірвати її разом з людьми.

Прадід вирішує врятувати людей. 3я гвардійська танкова армія відкрила вогонь по ворожій колоні. У мерехтливому світлі безглуздо, у різних напрямках металися танки ворога, піти їм було нікуди з однієї сторони йшов високий насип, з іншої простиралося болото. Півтори години тривав бій. Поступово гарматна стрілянина стихла.

Полк поспішив на допомогу шахтарям. Не встигли фашисти здійснити свою чорну справу. Поляки плакали від радості, обіймали своїх рятівників До десятка танків, більше 60 автомашин горіло після того бою на засніженій рівнині в Сілезії. А всього в боях за 20 днів січня 1945 року полк Веремія знищив 26 танків і самохідних знарядь, 17 польових знарядь, чотири мінометних батареї, 120 автомашин і бронетранспортерів, багато живої сили ворога Наприкінці квітня перших числах травня 1945 року важкі самохідки Веремія вели важкі бої вже в Берліні.

Своїм потужним вогнем вони прокладали шлях «тридцатьчетверкам» і піхоті, підбивали фашистські танки, розтрощували стіни будинків, підвали, де засіли «фаусники». Штурмували будинок за будинком, вулицю за вулицею. Довго й важко вони йшли до заповітної мети, але досягли її. Вони принесли наш переможний прапор у Берлін, стримали клятву, дану Батьківщині у важкий час сорок першого року За ці й інші бої командування представило Івана Миколайовича Веремій до звання Героя Радянського Союзу Через півтора місяця, мій прадід, Веремій Іван Миколайович, знову переживав хвилюючі, радісні мінути.

Солдатська служба знову привела його на Червону площу. Він стояв на ній у числі учасників історичного Параду Перемоги. У сивих стін Кремля розвівалися овіяні димом боїв і військової слави бойові прапори Радянської Армії. Серед них було чимало увінчаних орденами прапорів і його рідний 3й гвардійської танкової армії, у рядах якої він пройшов через вогонь боїв від Дніпра до Праги Відзначаючи історичні дати бойової слави наших воїнів Великої Вітчизняної війни, ми зберігаємо пам'ять про героїв, які принесли Батьківщині велику Перемогу над фашисткою Німеччиною Героїчний шлях мого прадіда Веремія Івана Миколайовича, навічно збережеться в традиціях нашої великої родини. Альбоми, книги, фотографії, святу й світлу пам'ять про прадіда я передам своїм дітям