М. Дубницкий. Жінки в житті великих і знаменитих людей. Торквато Тассо

М. Дубницкий. Жінки в житті великих і знаменитих людей
Торквато Тассо

Торквато Тассо

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і жінки, щоб ще раз побачити пам'ятник великого поета, творця «Звільненого Єрусалима», мученика пісні й любові - Торквато Тассо.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - захват і поклоніння - якщо він геніальний, але він ніколи не буде користуватися щирою любов'ю жінки. Жінка сама - посмішка природи, і серце її може відкритися тільки для того, на чиїй особі їй можна зустріти своє власне відбиття... Може бути, того саме й був нещасний Торквато Тассо. Він віршиком рано придбав славу, занадто рано захопився культом власного генія й зробився нервовим, дратівливим, хворим. Серйозність не залишала його ніде - ні в поезії, ні в житті. Завжди захоплений, патетичний, він умів будити в жінках побожний настрій, але не був здатний запалити в їхніх душах вогонь щирої любові. І немає нічого дивного в тім, що життя його представляла суцільний ряд щиросердечних борошн і розчарувань, незважаючи на загальне захоплене відношення до його добутків.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - його біограф Чекки.- Принцеси Лукреция й Елеонора, сестри герцога, минулого в захваті від того, що представилася можливість розмовляти з ним».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - відносини, гуляє в садах, потискує їм руки, але... не посміхається, і дами почувають себе щасливими, задоволеними, але... не закоханими. Один раз він ненавмисно доторкнувся до плеча однієї красуні й вибачився. Красуня, як розповідає сам Тассо, не тільки не образилася, але сказала: «Ви образили мене не тим, що простягнули до мене руку, а тим, що відняли її».

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - герцогському столу. Він читав їм свої вірші, ділився думками щодо поезії, але голос його завжди зберігав величну строгість поета, якому призначено буде зробитися класичним, а на особі його ніколи не грала посмішка. Принцеси захоплювалися його поезією й піднесеними поглядами на життя, але, розстаючись із ним, зовсім забували про людину, що вміла будити в їхніх серцях солодкі почуття. Для красунь феррарского двору існував Тассо поет, але не існувало Тассо- людини.

Із двох принцес, сестер герцога, Елеонори й Лукреции, більше, по- видимому, благоволила до поета Елеонора. Захоплено набожна на противагу світської й веселої Лукреции, вона більше її піддалася впливу Торквато Тассо, більш ретельно слухала його оповідання, листувалася з ним і, безсумнівно, харчувала більше щиру прихильність. Але про який- або схильності до поета не могло бути й мовлення. Веселий двір Феррари був занадто відданий задоволенням, жінки його занадто розумілися на світському лиску, щоб Тассо міг користуватися не тільки поклонінням, але й жіночою любов'ю. До того ж при дворі почалися інтриги проти Тассо, викликані всі тим же похмурим, непоступливим, непримиренним характером поета й, звичайно, його величезним успіхом. Хто- те шепнув герцогові, щоб він стежив за відносинами Тассо і його сестри, і з тих пор герцог став підозрілий, він охолонув до поета й навіть наказав розкривати його листи.

чиБув Тассо закоханий? Безсумнівно, хоча, на думку деяких його біографів, він харчував однакове почуття до обох сестер. Але зате можна сказати із упевненістю, що принцеса його не любила, тому що, коли юна красуня Лукреция Бендидия запалила в ньому сильне почуття, Елеонора захищала цієї пристрасті. Відомий, втім, випадок, коли Елеонора начебто ревнувала. Герцогиня Сантовале, приїхавши у Феррару, залучила до себе поета, слава якого давно вже звернула на нього увага красуні. Тассо захопився й став присвячувати їй полум'яні сонети. Це раздосадовало Елеонору, і вона видалила його від себе. Але від досади до любові ще дуже далеко. Поклоніння поета лестило самолюбству принцеси, і в неї була повна підстава залишитися незадоволеної, коли поет став присвячувати свої поетичні захвати іншій дамі. Не холодним «прости» відповідає жінка, якщо людина, який вона любить, повертається до неї спиною.

Як би те не було, але охолодження Елеонори, за яким пішло також охолодження її сестри, герцога й усього двору, занурило й без того похмурого поета в ще більш смутний настрій. До цього приєдналася необхідність розстатися із придворним життям, до якого Тассо сильно тяжів. Він виїхав у Сорренто, але серцем продовжував жити у Феррарі, серед блискучих дам, з яких жодна не відповідала йому взаємністю, у суспільстві улюблених принцес, для яких існувала тільки його поезія, але не він сам.

Це нещастя в любові відбилося на його поезії. Страждання й незадоволена пристрасть зробилися улюбленою темою його натхнення. «Звільнений Єрусалим» може служити щодо цього яскравим доказом. Сентиментальності отут нагромаджені на сентиментальностях. Олинд, наприклад, довго страждає від безнадійної любові, тому що його кохана мріяла тільки про небо, і зрештою зважується на мученицьку смерть із нею, аби тільки бути разом із предметом свого серця. Лицарі його суцільно й поруч діють, як молодики, готові клястися в любові всякій дівчинці, з якої вони зустрілися. Сам Танкред не служить виключенням. Він майже ще не бачив прекрасної язичниці Армиди, але вже палає до неї пристрастю, уже тужить, уже зображує на своїй особі сум і меланхолію. Під час бою він знову зустрічається з нею, не довідається під панциром, наносить їй удар, але коли шолом з її скинутий і Армида з'являється перед ним в усій красі своєї могутньої краси, сила його паралізована. Він не здатний боротися й сам навіть хоче зняти із себе броню, щоб умерти від руки жінки, що не встиг навіть добре розглянути.

Тассо в житті так само закохувався в першу зустрічну жінку, не піклуючись про її внутрішній світ, погляди, суспільному становищі. Тому- та й любовна пригоди його були настільки ж невдалі, як і любов його героя.

Сумний був кінець Тассо. Його ув'язнили, де він пробув цілих сім років і остаточно розбудував і без того розстроєне здоров'я. Відбулося це от як. Він повернувся у Феррару, знову зблизився із двором, знову завоював прихильність принцес, але забув отрешиться від своїх колишніх поглядів і, головне, забув, що треба посміхатися, розмовляючи з жінками. Говорять, він один раз раптом обійняв Елеонору й поцілував. Це, звичайно, відбулося грубо, пішло, з відтінком розгнузданості, що так часто проявляють герої його безсмертної поеми. Чаша була переповнена, і герцог велів видалити його від світла, у якому він був не на місці.

В'язниця виявилася могилою не тільки для генія Тассо, але й для його любові. Коли його випустили на волю, усе було кінчено. Співак «Звільненого Єрусалима» уже більше не страждав, тому що не любив більше. Зі струн його ліри ще зривалися стрункі пісні, але в них уже не було колишньої пристрасті й вогню. Поет, не улибавшийся протягом всього , життя так і вмер без посмішки на вустах, дивуючись і нудячись нерозв'язним питанням: за що не любили його жінки?