M. В. Разумовская. Життя й творчість Франсуа де Ларошфуко. Частина 4

M. В. Разумовская. Життя й творчість Франсуа де Ларошфуко. Частина 4

Частина: /b><

4

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - супротивників, починає усе більше зміцнювати в Парижу. У багатьох паризьких салонах, у будинках багатої буржуазії, в учених колах, серед членів магістратури й Парлахмента картезіанство користувалося великою популярністю. Не менш впливово було й матеріалістичне навчання Гассенди і його послідовників, французьких вільнодумців- либертенов, що звільняло особистість від церковних і політичних догм і пояснювало людську натуру на основі природних наук.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - ідеологією, і раціоналізм, що вважав людський розум мірою всіх речей, став головним її напрямком. Декарт думав, що всі закономірності всесвіту можуть бути збагнені тільки наукою. Окремим галузям науки, таким як механіка, геометрія, оптика, хімія, анатомія й т.д., доступні лише приватні закони, по яких розвивається мир. Загальні ж закономірності осягаються універсальною наукою - математикою. Декарт затверджував, що існують істини, збагненні тільки розумом. Розумні інтуїції є для людей уродженими, вони немов відбивають світовий розум, у якому криється істина вічна й безмежна. В "Міркуванні про метод" розглядаються етапи збагнення істини, той принцип дедукції, що припускав рух думки від понять більше простих до більше складних, причому вже збагнені істини сприяють збагненню істин, поки невідомих. Цей метод поклав кінець старим поглядам і на довгий час визначив шляхи розвитку філософської думки.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - від Декарта він уважав, що істин a priori, доступних тільки розуму й попередньому досвіду, не існує. Будучи сенсуалістом, Гассенди думав, що вроджених ідей немає: розум лише переробляє дані органів почуттів, а людська свідомість розвивається в процесі нагромадження досвіду. Істина може бути збагнена лише на основі досвіду, у результаті вивчення емпіричних очевидностей. Сама думка одержала в Гассенди матеріалістичне пояснення - він розглядав її як результат роботи мозку, тілесного органа. Як послідовник епикура й, отже, атомист, Гассенди вважав, що людський організм - збори атомів, розташованих у певному порядку. Людина у своєму фізичному й духовному житті невільне, він підкоряється закономірностям фізичного порядку. Із самого народження його організм підпадає під вплив зовнішнього середовища, а внутрішнє духовне життя залежить від фізичного стану тіла. Тому все поводження й моральне життя людини визначені природним і неминучим прагненням до задоволення й втечею від страждання, і саме його існування без цього немислимо.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - його світі. Свої спостереження над людською природою він ділить на стільки частин, на скільки це необхідно, щоб виявити найпростішу, первісну силу, що рухає складним людським механізмом. Описуючи й аналізуючи окремі почуття, він приходить до положення, заздалегідь постульованому, підказаною теорією й досвідом: єдиною рушійною силою поводження людей є себелюбність. Всю складність людської натури він виводить із однаковості простих елементів, а абстрактні визначення - із самих конкретних подань, тому що всі люди по своїй природі однакові.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - матеріалістичну точку зору Гассенди, Ларошфуко дійшов висновку, що пороки (і чесноти) кожної людини пояснюються особливостями людської природи взагалі. Це положення дозволяло робити широкі узагальнення: рушійна сила завжди та сама, і всі вчинки, як би різні вони не були, зводяться до однієї провідної пристрасті - себялюблю. Якщо все, що людина робить, визначено законами його природи й, отже, необхідно, то моральна оцінка його поводження виявиться начебто неможливою. З такого погляду немає ні дурних, ні гарних учинків, а тому не можна визначити філософію Ларошфуко як якийсь принциповий песимізм, про яке так багато говорили. {Порівн., напр.: R. Gra"Максимах" немає безнадійного розпачу, у них виражені широкі загальні закономірності.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - змістом учинку. Так виникає у філософії Ларошфуко поняття середовища, суспільної так само, як матеріальної. Себелюбність, або інстинкт самозбереження, - єдине, що можна знайти у фізіології, але форма поводження, завжди егоїстична, визначається середовищем. Виходить, мораль - категорія похідна, вона залежить від суспільних умов, у яких людина живе.

Люди завжди залишаються егоїстами, чи живуть вони изолированно або спільно, це закон природи. Але егоїстичний індивід, прагнучи до самозадоволення, пригноблює інших, рівних йому по силі егоїзму людей, і стає у свою чергу жертвою їхнього егоїзму. Його себелюбність, що у суспільстві проявляється під видом особистої зацікавленості, може приносити користь або шкоду навколишньої. Люди, змушені жити спільно, оцінюють поводження ближнього як доброчесне або порочне залежно від того, наскільки воно їм вигідно, але для індивіда воно рівною мірою природно. "Із самого народження кожної людини природа як би визначає міру його чеснот і пороків", {Максима 189. Надалі номери максим приводяться в тексті в дужках.} і тільки випадок (у розумінні Ларошфуко - зовнішнє середовище) допомагає виявитися їм, як світло - предметам (380). Гудять пороки й хвалять чесноти тільки з особистої зацікавленості (597). Пороки людини приносять шкода навколишньої, а тому викликають протидію й кару, чесноти людини, приносячись користь усім, винагороджуються суспільством. Отже, бути доброчесним корисно не тільки суспільству, але й тому, хто робить доброчесні вчинки.

Щоб бути доброчесним, потрібно керувати своїми природними інстинктами, стримувати безпосередні, нерозумні спонукання своєї себелюбності. Отут на допомогу людині повинен прийти розум, що розвивається, удосконалюється в процесі придбання життєвого досвіду. Необхідно зрозуміти, що таке розум, цінувати його й керуватися ним у різних життєвих обставинах (105). Філософія століття відводила розуму вирішальну роль у поясненні законів, на яких будується життя людини, суспільства, держави, сама світобудова. Розум став мірою всіх речей, самої вірної, щирої, незаперечної. Розумне розуміння власної природи, прагнень і бажань, розумне співвіднесення особистого життя з намірами й бажаннями інших членів суспільства, уміння обмежити свої егоїстичні пориви, щоб не заподіювати шкоди своїм побратимам, - от шлях до справжнього щастя, цілком доступний кожному. Потрібно визначити місце своїм бажанням і потім здійснювати їх один по одному (66). Себелюбність, якою не керують, породжує набагато більше жорстоких учинків, чим "природжена лютість" (604).

Так розумів Ларошфуко закони, по яких повинна будуватися життя людини. Але обставини, у яких він виявився, ніяк не збігалися із цією ідеальною мірою: нова абсолютна влада, на його думку, поставила людей у незвичні умови й тим самим зіпсувала їхню природу.

Частина: /b><