«Мемуари» кардинала де Реца Друга частина (23)

«Мемуари» кардинала де Реца
Друга частина (23)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і уразумел їх тільки ввечері, знайшовши де Бофора в доконаному переконанні, що не залишиться нічого іншого, як закрити ворота Парижа перед депутатами, посланими в Рюель, Парламент вигнати, захопити Ратушу й впустити іспанську армію в передмістя столиці. А тому що президент де Бельевр уже повідомив мене, що герцогиня де Монбазон говорила з ним у таких же вираженнях, я все зрозумів і почав догадуватися, яку дурість зробив, настільки відверто изяснившись у герцога Буйонского в присутності дона Габриеля де Толедо. Згодом я довідався від самого посла, що тої ж уночі він провів чотири або п'ята година в герцогині де Монбазон, що обіцяв двадцять тисяч екю готівкою й пенсію в шість тисяч екю, якщо вона доможеться від де Бофора того, чого хоче ерцгерцог. Не забув він і інших. Д'ельбефа він купив по дешевці, маршалові де Ла Марнотратові натякнув, що допоможе йому влагодити питання про герцогство Кардонском [181]. Словом, у той день, коли ми герцоги де Бофор і Буйонский, маршал де Ла Марнотрат і я зібралися на нараду, я відчув, що в зілля, якими нас пригощають, підмішали неабияку частку іспанського проносного

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - це за допомогою народу опанувати Парламентом і Ратушею

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - я знудив би вам, тому що вони були всі ті ж, що, пам'ятається, я приводив вам уже не раз. Герцог Буйонский, втративши Веймарскую армію й тому розуміючи, що не має більше ваги достатнього, щоб домогтися значних вигід від двору, не боявся вже повністю зв'язати себе з Іспанією й залишався глухий до того, що я говорив. Я, однак, залучив на свій бік г-г- на де Бофора й де Ла Марнотрата, незабаром переконавши їх, що їм не посісти гідного місця в партії, що через два тижні в кожному кроці й русі своєму буде залежати від іспанського уряду. Ла Марнотрат без праці погодився з моєю думкою, але, знаючи, що дон Франсиско Писарро напередодні виїхав до герцога де Лонгвилю, з яким маршал зв'язаний був близькою дружбою, він ухилився від певної відповіді. Герцог де Бофор не коливався, хоча за багатьма ознаками я помітив, що він наслухався наставлянь г-г- жи де Монбазон, чиї вираження я дізнавався в його затверджених мовленнях. Герцог Буйонский був сильно збентежений. "Але якби навіть ми, як ви недавно пропонували, встигли втягнути в справу Парламент, а Веймарская армія, що не удержало б нашу співдружність із магістратами, однаково зрадила б нас, хіба ми не виявилися б тоді в тім же положенні, що й нині? с хвилюванням помітив він. І, однак, у цьому випадку ви думали продовжувати воєнні дії за допомогою наших військ, військ герцога де Лонгвиля й тих, що набирають для нас зараз у всіх провінціях королівства". "Додайте до цього, пан, заперечив я, і за допомогою паризького Парламенту, що висловився б на користь загального миру й зв'язав би себе з нами словом; той самий Парламент, що не захоче підтримати нас тепер, коли в нас немає віконта де Тюренна, будь він уже зв'язаний словом, продовжував би нас підтримувати й без нього, тоді ми могли б настільки ж безумовно на нього розраховувати, як у теперішню мінуту безумовно не можемо на нього покластися. Корпорації, якщо вони вже зайшли досить далеко, завжди продовжують рухатися вперед; якщо вони вже зважилися, можна не побоюватися їхнього відступу. Речення укласти загальний мир, зроблене в ту мінуту, коли г-г- н де Тюренн оголосив себе нашим союзником, на мій погляд, могло змусити магістратів зважитися ми упустили цю мінуту; я переконаний, що тепер з ними нічого поробити не можна. Більше того, додав я, звертаючись до герцога Буйонскому, я впевнений, що й ви, пан, переконані в цьому, як і я. Різниця між нами складається лише в тім, що ви думаєте, начебто ми можемо підтримати справу руками народу, я ж уважаю, що цього робити не повинне, давнє це питання вже не раз піддавалося обговоренню".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "Не будемо сперечатися, сказав він. Положимте, що в цих обставинах нам не слід прибігати до народу, як нам у такому випадку бути? Що ви радите?" "Моя рада буде дивн і незвичайним, відповів я, от він: я викладу його двома словами, пояснивши спочатку, на чому я його засновую. Ми не можемо перешкодити висновку миру, не знищивши Парламент руками народу, ми не можемо продовжувати війну руками народу, не потрапивши в залежність від Іспанії; ми не можемо укласти мир із Сен- Жерменом, не погодившись залишити Мазарини міністром, а при такому міністрі ми не можемо думати себе в безпеці". Герцог Буйонский, що із зовнішністю бика сполучив прозорливість орла, не дав мені закінчити. "Розумію, сказав він, ви мають намір надати відбутися миру, однак при тім не хочете в ньому брати участь". "Я хочу більшого, відповів я, тому що має намір протиборствувати йому, але лише самотужки й силами тих, хто наважиться на цей учинок". "Розумію й це, підхопив герцог Буйонский, думка ваша шляхетна й прекрасна, і до того ж вона вам вигідна, бути може, вона вигідна також і герцогові де Бофору, але вона вигідна лише вам двом". "Якби вона була вигідна лише нам двом, заперечив я йому, я скоріше відкусив би собі мова, ніж став неї пропонувати. Але вона вигідна вам більш, ніж кому б те не було, якщо вам завгодно буде зіграти ту ж роль, яку візьмемо на себе ми; але навіть якщо, по- вашому, вона вам не підходить, вам однаково не перешкодить роль, нами зіграна, тому що ви можете витягти з її більшу користь. Изяснюсь докладніше.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - які фортуна неодмінно народжує в часи, коли ніщо ще не заспокоїлося й не вляглося. Хто як не ви, пан, з вашою репутацією й з вашими даруваннями, здатний зіграти цю роль із більшим достоїнством і силою? Ми з герцогом де Бофором користуємося вже розташуванням народу, ви придбаєте його завтра, висловившись у подібному дусі. Всі провінції будуть бачити в нас єдину надію суспільства. Всі помилки уряду зарахуються нам у заслугу; вплив наше відгородить народ від деяких з них; іспанці будуть ставитися до нас із великою шанобливістю, сам Кардинал не зможе відмовити нам у ній, тому що прихильність до переговорів змусить його до нас звернутися. Всі ці вигоди аж ніяк не переконують мене, що вихід, мною запропонований, безумовно гарний, я бачу всієї його незручності, а випадок, на який, без сумніву, повинне покластися, ступивши на цей шлях, може підготувати на ньому безодні; їх, однак, не повинне боятися тому, хто знає, що на второваних дорогах вони зустрічаються ще частіше. Ми й так уже занадто довго обговорювали прірви, що неминучі на шляхах війни, але хіба не видні з першого погляду ті, що обіцяє нам мир під егидою ображеного уряду, для доконаного відновлення якого потребна наша загибель? Прийнявши все це в міркування, я впевнений, що запропонований мною план вигідний вам усім, ніяк не менш, ніж мені; але, повторюю, якщо навіть вам неугодно його обрати, ви повинні були б бажати, щоб його обрав я, тому що він досить полегшить вам примирення із двором, полегшить двояким образом, надавши вам більше часу для переговорів колись, ніж мир буде укладений, а після його висновку примусивши Мазарини обходитися більше поштиво з тими, у кому він може побоюватися можливих моїх союзників".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "Ви недавно дорікнули мене за риторичну фігуру Олденбарневелта, сказав він, повертаю вам докір, тому що міркування ваше має на увазі, що миру повинне неодмінно бути ув'язненим, тим часом про це- те і йде суперечка: я затверджую, що ми можемо продовжувати війну, підкоривши собі Парламент за допомогою народу". "Пан, заперечив я йому, я говорив так єдино тому, що ви просили не сперечатися більше про цей предмет і побажали почути від мене лише подробиці мого плану. Нині ви вертаєтеся до самої суті питання, щодо якого я можу відповісти вам лише те, що вже повторював раз двадцять або тридцять". "Нам не вдалося переконати один одного, мовив герцог Буйонский. Чи згодні ви підкоритися більшості голосів?" "Від усього серця, відповів я. Це саме справедливе. Ми в одній турі нам призначене загинути або врятуватися разом. От герцог де Бофор, що безсумнівно розділяє мої почуття; май ми навіть ще більше влади в народі, ніж зараз, ми викликали б на себе безчестя, скориставшись нашим впливом, не говорю вже, щоб зрадити, але хоча б примусити навіть найнікчемнішого учасника партії до того, що було б йому на шкоду. Я підкорюся загальній думці, я готовий підписатися в тім своєю кров'ю, з єдиною умовою, щоб ви не були в числі тих, перед ким я зв'яжу себе цією порукою, тому що вам відомо, я й без того пов'язаний з вами повагою й дружбою, які до вас харчую". Герцог де Бофор побавив нас отут своїми сентенціями, які він не пропускав нагоди виректи як не можна більш невлад.