«Мемуари» кардинала де Реца Друга частина (28)

«Мемуари» кардинала де Реца
Друга частина (28)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - варти із семи або восьми дворян, а сам, як мене потім запевняли, відправився по сусідству до дівки. Уже не знаю, яка сутичка відбулася між цими дворянами й міською вартою, але в Палі- Рояль донесли, що у кварталі почалися хвилювання. Сервьену, що при цьому був присутній, наказано було довідатися, що відбувається, і говорять, начебто в повідомленні своєму він сильно примножив число людей, що там перебували. Було також замічене, що він досить довго радився з Кардиналом у сірій опочивальні Корольови й лише після цього у хвилюванні з'явився до принца де Конде оголосити, начебто, без сумніву, що- те замишляється проти його особи. Першим рухом Принца було відправитися на площу Дофіна, щоб у всім упевнитися самому, але Корольова його удержала; вирішена було послати туди тільки карету Його Високості в супроводі ще однієї карети, як це звичайно робили, щоб подивитися, чи не буде на неї нападу. На Новому мосту карету зустріло безліч збройних людей, тому що городяни, тільки-но почувши шум, узялися до зброї. На карету Принца, однак, ніхто не зазіхнув. Пострілом з пістолета ранили тільки лакея, що сидів у кареті Дюра, що випливала за першою. Ніхто не знає, як це трапилося: якщо вірити слухам, що ходили в ту пору, що стріляли два кіннотники Ла Буле, після того як, заглянувши в карету Принца, переконалися, що в ній нікого ні, стало бути, схоже, що те було продовження ранкової комедії. Але один м'ясник, людина досить добропорядний, тиждень через сказав мені й пізніше повторював ще раз двадцять, що в толках про два дворян- кіннотниках немає ні слова правди; охоронців Ла Буле вже не було на мосту, коли там проїжджали карети, пістолетними пострілами обмінялися підпилі городяни і його співтовариші- м'ясники, які верталися з Пуасси, також сьорбнувши зайвого. Цей м'ясник по ім'ю Ле В, батько картезианца, про яке ви наслишани, запевняв, що сам перебував у їхній компанії [228].

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - убити, виявився в необхідності з ними боротися. Принца засуджували за те, що він попався в цю пастку, по мені, його випливало пошкодувати; важко уникнути пастки в ту пору, коли самі щирі твої прихильники думають, що кращий засіб довести тобі своя ретельність перебільшити небезпека, що загрожує тобі. Придворні підлесники з полюванням і задоволенням змішували ранковий замах з вечірньою подією й по цій канві вишивали примхливі візерунки, які тільки могли винайти сама ганебна догідливість, самий чорний наклеп і сама дурна довірливість; прокинувшись на інший ранок, ми довідалися, що по всьому місту рознісся слух, начебто ми мали намір викрасти Короля, відвезти його в Ратушу й убити принца де Конде, а іспанські війська по змові з нами наближаються до границі. У той же вечір двір до смерті залякав герцогиню де Монбазон, що знали за покровительку Ла Буле. Маршал д'альбре, похвалявшийся, начебто вона його любить, переносив їй усе, що Кардиналові завгодно було довести до її вух. Виней, якого, по слухах, вона справді любила, вселяв їй всі, у чому неї бажав запевнити принц де Конде. Вона разверзла пекельні безодні перед герцогом де Бофором, що розбудив мене в п'ять ранків, щоб оголосити мені, що ми загинули, і залишається одне: йому бігти в Перон, де його прийме Окенкур, а мені вийти в Мезьер, де я можу розташовувати Бюсси- Ламі. При перших словах герцога де Бофора я уявив, що він разом з Ла Буле накоїв яких- нибудь глупостей. Але коли він у тисячний разів заприсяг мені, що винно не більш, ніж я сам, я пояснив йому, що речення його згубно; піди ми його раді, усі вирішать, начебто ми й впрямь винуваті; у нас вихід один: облачившись у броню власної невинності, поводитися як ні в чому не бувало, не приймати на свій рахунок нічого, крім прямих випадів, і надходити залежно від обставин. Оскільки його легко було спокусити всім, що здавалося йому сміливим, він без праці погодився з моїми доводами [229]. Ми вийшли разом о восьмій годині ранку, щоб здатися народу й мені самому подивитися, яке настрій юрби, тому що мені з різних кінців міста доносили, що народ у великій розгубленості. Ми й справді в цьому переконалися; захоч двір у цю мінуту напасти на нас, як знати, бути може, він одержав би перемогу. Опівдні я одержав три десятки записок, що запевняли мене, що Мазарини має такий намір, і три десятки інших, що змусили мене побоюватися, що воно може увінчатися успіхом

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - ми приготувалися до захисту, а це було б смішно, тому що в такий спосіб ми визнали б себе винними ще колись, ніж нас обвинуватили. Верх у суперечці одержав я, запропонувавши, щоб герцог де Бофор з'являвся на вулицях без звиті з одним тільки пажом на зап'ятах карети, а я зі своєї сторони виходив би з одним лише капеланом, щоб ми порізно відвідали принца де Конде, щоб сказати йому, що ми впевнені він зробить нам справедливість і не стане вірити дозвільним вимислам і проч. Після обіду я, однак, не застав Принца будинку. Не знайшов його й г-г- н де Бофор, і о шостій годині ми зустрілися з герцогом у г-г- жи де Монбазон, що будь-що-будь хотіла, щоб ми врятувалися втечею на поштові. Зав'язалася суперечка, з якого почалася сцена, досить комічна, хоча положення було трагічним. Г-Г- жа де Монбазон затверджувала, начебто ми з герцогом поводимося так, що з нами легше легені розправитися, оскільки ми самі віддаємо себе в руки ворогів; на це я заперечив їй, що, хоча ми й впрямь ризикуємо життям, здумай ми діяти по- іншому, ми, без сумніву, погубили б свою честь. Почувши ці слова, герцогиня встала із застеленої постелі, на якій лежала, і відвела мене до каміна. "Зізнайтеся, не це втримує вас, сказала вона, ви не зважуєтеся покинути ваших німф. Відвеземо із собою простушку, мені здається, друга вас більше не займає" [230]. Знаючи її звички, я не зачудувався її мовленням. Куди більше здивувало мене, що вона й справді зібралася в Перон і так налякана, що меле доконану дурницю. Я зрозумів, що обоє її коханця [231] налякали її більш, ніж самі того бажали. Я намагався неї заспокоїти, і, коли вона оголосила мені, що не може цілком на мене покластися, знаючи дружбу мою до герцогинь де Шеврез і де Гемене, я відповів їй всі, чого жадала від мене в цих обставинах моя дружба до герцога де Бофору. "Я хочу, щоб дружбу із мною підтримували з любові до мене самої, заперечила вона мені раптом, хіба я того не коштую?" Отут я вимовив у її честь хвалебне мовлення, і слово за слово, а розмова тривала довго, вона стала розписувати мені, які подвиги зробили б ми з нею вдвох, зробися ми союзниками. Вона не може зрозуміти, додала вона, що я знайшов у бабі, що злее самого чорта, і в дівчиську, дурість якого перевершила навіть злість першої. "Ми тільки й робимо, що заперечуємо друг у друга цього простака, знову заговорила вона, указуючи на герцога де Бофора, що сидів за шахами. Ми витрачаємо на це багато сил і губимо всю нашу справу. Давайте укладемо сполучник і виїдемо в Перон. У Мезьере ви хазяїн, Кардинал завтра ж надішле до вас для переговорів своїх повірників".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - це була правда або майже правда, що він жодного разу не попросив у неї навіть самої малюсінької милості й закоханий лише в її душу; він і справді вдавався у відчай, коли вона по п'ятницях їла скоромне, а це з нею траплялося частенько. Я звик до подібних її розмов, але оскільки я не звик до її загравань, вони мене торкнули, хоча в подібних обставинах і здалися підозрілими. Герцогиня була чудово гарна собою, а я ніколи не мав схильності пропускати щасливу нагоду; я розніжився, мені не видряпали око; я запропонував вийти у відокремлені покои, мені поставили попередня умова виїхати в Перон; на тім наша любов і скінчилася. Ми вступили в загальну бесіду й знову заспорили про те, як повинне діяти. Президент де Бельевр, до якого г-г- жа де Монбазон послала питатися поради, відповів, що вибору немає; єдиний вихід всіма способами засвідчити свою відданість принцові де Конде, а якщо він неї відкине, шукати опори у своїй невинності й у твердості духу

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - не пам'ятаю точно. Він виразив йому свою шанобливу відданість. Принц, захоплений врасплох, запитав, чи не бажає Бофор з ним отужинать. Той сіл за стіл, без зніяковілості підтримуючи розмову, і впорався зі справою відважно, однак без зайвого молодецтва. Я чув від багатьох, начебто цей крок герцога де Бофора зробив таке враження на Мазарини, що він чотири або п'ять днів сряду тільки про нього й говорив зі своїми наперсниками. Не знаю, що відбулося в проміжку між цією вечерею й ранком іншого дня, знаю тільки, що принц де Конде, що у той вечір, як бачите, не виявив ніякого гніву, назавтра виявився у великому проти нас роздратуванні