«Мемуари» кардинала де Реца Друга частина (29)

«Мемуари» кардинала де Реца
Друга частина (29)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - можна сказати, що там був присутній весь двір. Оскільки я був в одяганні, я пройшов через Великий зал, тримаючи в руці скуфію, але лише в деяких дістало шляхетності відповісти на моє вітання, настільки рішуче всі були впевнені, що я загинув. Твердість духу не часто зустрінеш у Франції, але ще рідше зустрінеш подібну низькість. Я так і бачу перед собою три десятки з лишком знатних дворян, що йменували й донині йменують себе моїми друзями, які показали мені, що на неї здатні. Оскільки я з'явився в Більшу палату раніше герцога де Бофора й поява моє було несподіванкою для присутніх, я почув глухий шум, що пробіг по рядах, як буває часом під час проповіді наприкінці періоду, що сподобався слухачам, і почел це добрим знаком. Зайнявши своє місце, я сказав те, що обіцявся сказати напередодні в Лонгея й що вже виклав вам. Після мого мовлення, досить короткий і скромної, шум почувся знову. Один з радників хотів було оголосити прохання Жоли, але президент де Мем перебив його, сказавши, що насамперед повинне оголосити матеріали дізнання, зробленого з нагоди виявлення політичної змови, від якого Господу завгодно було відгородити держава й королівська сім'я. Під кінець він згадав амбуазский змову [235], і це, як ви незабаром побачите, дало мені над ним помітна перевага. Я не раз зауважував, що в справах важливих треба з обережністю вибирати слова, хоча в справах незначних витончувати в них зовсім зайво.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - якого в підробках були докази в Палаті по кримінальних справах і страшенних шахраях Ла Комета, Маркассе й Горжибюса. Переконано, що в "Листах з Пор- Рояля" ви не зустрічали імен більше безглуздих Горжибюс коштує Тамбурена [236]. Читання одних тільки показань Канто тривало четверта година. От їхня суть: він нібито був присутній на багатьох зборах рантье в Ратуші й чув розмови про те, що герцог де Бофор і г-г- н коадютор мають намір убити принца де Конде; у день смути він бачив Ла Буле в будинку г-г- на де Брусселя, бачив його також у г-г- на коадютора; у той же день президент Шартон призивав до зброї, а Жоли шепнув на вухо йому, Канто, хоча він його ніколи колись не знав і не бачив, що, мол, треба вбити Принца й бороданя [237]. Інші свідки підтвердили ці показання. Запрошений після читання їхній генеральний прокурор оголосив своє рішення зажадати, щоб герцог де Бофор, г-г- н де Бруссель і я з'явилися в суд; отут я зняв картуз, маючи намір взяти слово. Перший президент намагався мені перешкодити, оголосивши, що я порушую порядок і мою чергу говорити наступить пізніше, але на лавах Апеляційних палат піднялося священне ремство, що зовсім заглушив голос Першого президента. От моє мовлення слово в слово:

"Я впевнений, добродії, що минулим століттям не траплялося бачити, щоб людей нашого звання викликали для допиту на підставі нісенітних толков. Але ще більш упевнений я, що нащадки наші не тільки не схвалять, але навіть не повірять, що можна було погодитися хоча б вислухати подібні толки з вуст самих підлих негідників, коли- або випущених зі стін в'язниці. Канто, добродії, був присуджений до повішення в По, Пишон до колесування в Ле- Мане, Сосиандо усе ще значиться у вас у списках злочинців". Зізнаюся вам, що генеральний адвокат Биньон о другій годині попівночі повідомив мене ці відомості, тому що був моїм близьким другом і до того ж уважав себе вправі так надійти, не будучи запрошений для участі в складанні обвинувачення. "Судите ж, прошу вас, по ярликах на їхніх судових справах і по їхньому ремеслу відспіваних шахраїв, яка ціна свідченням цих людей. Втім, це ще не всі, добродії, у них є й інше звання, більше високе й встречающееся рідше: вони підкупні свідки, зведені в цей ранг грамотою. Я в розпачі, що захист власної честі, запропонована нам законами божеськ і людськими, примушує мене в царювання невиннейшего з монархів зрадити гласності те, з- за чого епохи самі розбещені гребували самими порочними із древніх імператорів. Так, добродії, Канто, Сосиандо й Горжибюс одержали охоронні грамоти, щоб нас обвинуватити; грамоти ці підписані найяснішим ім'ям, що повинне було б уживати для того лише, щоб ще зміцнити священнейшие із законів. Але кардинал Мазарини, якому ведений один закон помста, що замишляється їм проти захисників суспільної волі, змусив державного секретаря пана Ле Телье скріпити своїм підписом ці ганебні папери, проти яких ми просимо у вас захисту; однак ми просимо захистити нас не колись, ніж ви зробите дізнання у відношенні нас самих; ми молимо вас зробити його з усім тщанием, якого вимагають найсуворіші ордонанси проти бунтівників, щоб розпізнати, чи сприяли ми прямо або хоча б побічно недавнім безладдям

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - у буйстві, учиненому яким- те біснуватим на чолі півтора десятків людишек з покидьків суспільства? Думаю, мені соромно поширюватися про цей предмет. От і все, що я маю сказати, добродії, про новий амбуазском змові".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і ямене, що повідомив, про це через свого родича й друга, генерального адвоката Талона, роблячи вигляд, начебто намагається зм'якшити істину, визнав неї. "Ці грамоти, пан, дані свідкам зовсім не для того, щоб, як ви затверджуєте, вас обвинуватити. Охоронні грамоти в них і справді є, але дані вони їм для того лише, щоб вивідати, що робиться на зборах рантье. Як міг би Король знати про усім, якби не пообіцяв безкарності тим, хто поставляє йому небходимие відомості й хто змушений часом говорити те, що може бути вменено йому в злочин? Але грамоти ці зовсім іншого властивості, ніж ті, що могли бути їм дані, щоб вас очорнити".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - боявся шуму, звичним рухом згріб у жменю свою довгу бороду, як робив завжди, коли гнівався: "Спокійно, добродії! Будемте зберігати порядок. Пан де Бофор, пани коадютор і пан де Бруссель, вам пред'явлене обвинувачення, покиньте ваші місця". Ми з герцогом де Бофором хотіли вже вийти, але Бруссель удержав нас зі словами: "Ні ви, ні я, добродії, не повинні віддалятися із залу, поки нам цього не накаже Парламент, тим більше що, якщо ми вийдемо, Перший президент, якого приналежність противній стороні всім відома, повинен піти за нами". "І принц де Конде", додав я. Той, почувши свої імена, відгукнувся відомим вам гордовитим тоном, однак же з насмешкою: "Мені вийти? Мені?" На що я відповів йому: "Так, Ваша Високість, перед правосуддям усі рівні". "Ні, Ваша Високість, втрутився президент де Мем, ви не повинні віддалятися, хіба що таке буде рішення Парламенту. Якщо пан коадютор бажає, щоб ви покинули збори, він повинен подати про тім прохання. Сам він справа інше, вона обвинувачений, йому покладено вийти; але оскільки він цьому противиться, зберемо голосу". Настільки велике було обурення, викликане пред'явленим нам обвинуваченням і підставними свідками, що більше вісімдесятьох голосів зажадали, щоб ми залишилися на своїх місцях, хоча це було проти всіх правил судочинства. Нарешті більшістю голосів все-таки ухвалено було, щоб ми вийшли, однак більша частина ораторів звеличувала нас, хулила першого міністра й кляла видані свідкам грамоти

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - З усіх боків до Палацу Правосуддя стікалися юрби народу. Ми ввійшли туди о сьомій годині ранку, а вийшли тільки о п'ятій годині вечора. За десята година можна зібрати багатьох. У Великому залі, на галереї, на сходах, у дворі нікуди було ступити. Тільки ми з герцогом де Бофором ступали впевнено перед нами розступалися все. Ніхто не образив нешанобливістю герцога Орлеанского й принца де Конде, і все-таки їм не зробили належної поваги, тому що в їхній присутності незліченна безліч голосів викликувало: "Так здраствує Бофор! Так здраствує коадютор!"

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - повідомили, що в Палі- Роялі вирішили назавтра не збирати асамблеї палат; президент де Бельевр, якому ми про це повідомили, порадив нам о сьомій годині з'явитися в Палац Правосуддя й зажадати асамблеї. Так ми й надійшли

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - сам Перший президент, тільки більш бундючно й з більшим жаром. Під кінець він зажадав не втрачаючи часу зібрати асамблею палат. Поважний Бруссель перейшов на особистості й, обсипаючи Першого президента докорами, трохи навіть захопився. Слідом за тим вісім або десять радників Апеляційних палат з'явилися в Більшу палату виразити здивування як це, мол, виявивши настільки злочинницьку змову, Парламент сидить сложа руки, не роблячи спроби покарати винних. Генеральні адвокати Биньон і Талон встигли мистецьки розгарячити розуми, оголосивши, що не брали участь у складанні обвинувачення й знаходять його смішним. Перший президент із величайшею стриманістю відповідав на самі кілкі випади й зносив їх з неописаним терпінням, справедливо думаючи, що ми будемо досить задоволені, якщо примусимо його до такої відповіді, що дасть нам привід і підстава відвести його свідчення