«Мемуари» кардинала де Реца Друга частина (8)

«Мемуари» кардинала де Реца
Друга частина (8)

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - хоча збігом обставин воно й благоприятствовало йому, як ніколи ніякому іншому задуму. Ви побачите, що з нього воспоследовало, але колись я скажу вам кілька слів про те, що відбулося саме перед тим

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - і про те, і про іншому), отож, оскільки Корольова покинула Париж з одною лише цією метою, вона не стала занадто церемонитися з Парламентом у відношенні його останньої постанови про нього я вже говорив вище, він містив прохання привезти Короля назад у Париж. Вона відповіла депутатам, що з'явилися до неї з поданнями, що досить ними здивована, що Король звик щороку дихати в цю пору свіжим повітрям і здоров'я його дорожче їй, ніж порожні страхи народу. Принц де Конде, що прибув у цю саму мінуту й не підтримала намір двору піддати Париж нападу, порахував, що йому треба, принаймні, представити Корольові інші знаки своєї готовності виконати її волю. Він оголосив президентові й двом радникам, які відповідно до рішення Парламенту запросили його на засідання, що він не з'явиться туди й буде коритися Корольові, навіть якщо йому доведеться заплатити за це життям. Гаряча вдача затягла його в запалі мовлення далі, ніж те входило в його наміри, про що ви легко можете судити, уже знаючи з мого оповідання, як він був розташований раніше навіть розмови із мною. Герцог Орлеанский також відповів, що не з'явиться в Парламент, що прийняв рішення занадто зухвалі й недозволені. Принц де Конти відповідав у тім же дусі

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - надзвичайно жаркими, Парламент оголосив рішення представити Корольові ремонстрации, доручив купецькому старшині подбати про безпеку міста, наказав всім губернаторам відкрити застави й розпорядився на інший же день, відклавши всі дела, приступитися до обговорення указу 617 року. Ніч безперервно я усердствовал, намагаючись запобігти цьому кроку, тому що боявся, що, прискоривши події, вона змусить Принца, всупереч його власній волі, захищати інтереси двору. Лонгей, зі своєї сторони, клопотав про тім же. Бруссель дав йому слово почати дебати закликом до помірності, інші позитивно обіцяли мені те ж або хоча б дозволили на це сподіватися

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - раніше содрогались від жаху, і мені коштувало такої праці їх заспокоїти, раптом, невідомо з якої причини, перейшли від страху, цілком ґрунтовного, до зовсім сліпої люті; навіть не подумавши про те, що командуючий тією самою армією, одне згадування про яку наводило на них страх, а його самого їм випливало побоюватися більш, ніж його армії, тому що вони мали причини думати, що він їм аж ніяк не благоволить, оскільки завжди був досить прихильний двору, отож ті ж самі люди, навіть не подумавши про те, що командуючий цей прибув у столицю, оголосили указ, про яке я розповів вам вище; указ спонукав Корольову наказати вивезти з Парижа герцога Анжуйского, ще червоного від вітряної віспи, і герцогиню Орлеанскую [92], зовсім хвору, і на інший же день викликав би цивільну війну, якби принц де Конде, з яким я мав по цьому питанню ще одна нарада, що тривала третя година, не обрав самий благий і мудрий образ дій. Хоча він був переконаний у злочинницьких намірах Кардинала як проти суспільства, так і проти себе самого й був настільки ж незадоволений поводженням Парламенту, з яким неможливо було не зговоритися як із цілою корпорацією, ні із упевненістю покластися на окремих її представників, він, ні на мінуту не засумнівавшись, прийняв рішення, яке вважав найбільш корисним для блага держави. Твердим, рівним кроком пройшов він між урядом і народом, між двором і бунтівниками, і сказав мені слова, які пам'ять зберегла мені навіть у пору самих жарких наших звад: "Мазарини не відає, що творить; якщо не прийняти мір, він погубить державу. Парламент занадто квапиться: ви попереджали мене про цьому, і виявилися праві. Якби, відповідно до нашої угоди, він діяв обачніше, ми влагодили б разом і наші справи, і справи загальні. Але він несеться вперед очертя голову й, здумай я кинутися слідом за ним, я, вірно, міг би влаштувати свої справи краще, ніж він свої, однак мене кличуть Луи де Бурбон і я не має наміру розхитувати підвалини трону. Невже ці шалені суддівські ковпаки [93] заприсягли змусити мене почати громадянську війну або придушити їх самих, нав'язавши собі і їм на голову жебрака сицилианца, що зрештою перевішає нас всіх?"

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - першим запропонував обговорити указ про іноземців і не міг привести іншого виправдання своєму вчинку, як те, що він помітив загальне кипіння розумів. Нарешті, порадившись із Принцом, ми ухвалили, що він негайно відправиться в Рюель, буде продовжувати, як колись, противитися планам двору, що вже прийняв рішення напасть на Париж, і запропонує Корольові, що разом з герцогом Орлеанским напише Парламенту, просячи його надіслати депутацію, щоб обговорити, як допомогти тяжкому становищу держави

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - "Як далекі ви від тих думок, які вам приписує двір! Дай Боже, щоб всі ці негідники- міністри були настільки ж добромисні!"

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - щоб палати погодилися вести переговори з Кардиналом; якщо він, принц де Конде, може переконати двір не впиратися й не ставити неодмінною умовою переговорів присутність на нараді цього міністра, Принц виявиться у великому виграші, тому що йому одному випаде вся честь примирення, у якому герцог Орлеанский за своїм звичаєм буде брати участь лише для виду; вдобавок відсторонення Кардинала від переговорів найвищою мірою знеславить Мазарини й послужить досить корисним готуванням до тих ударам, які Принц має намір нанести першому міністрові в уряді. Принц відразу зрозумів свою вигоду й, коли Парламент відповів канцлерові герцога Орлеанского, Шуази, і камергерові принца де Конде, шевальє де Рив'єру, що доставила у верховну палату листа своїх панів, що депутати готові завтра з'явитися в Сен- Жермен, але радитися будуть із одними тільки Їхній Високостями, принц де Конде спритно скористався цими словами, щоб вселити Кардиналові, начебто йому не слід компрометувати себе й обережність жадає від його видати необхідність за чесноту. Це сильно упустило особу Кардинала, визнаного після кончини покійного Короля першим міністром, та й подальше було для нього не менш ганебним. Президент Виоль, що запропонував Парламенту відновити дію указу 617 року проти іноземців, під поручництво принца де Конде з'явився в Сен- Жермен, куди Король прибув з Рюеля, і був без заперечень допущений на нараду в герцога Орлеанского, у якому брали участь принц де Конде, принц де Конти й герцог де Лонгвиль.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - до довгої суперечки, тому що йому вказали, що, оскільки, мол, Шавиньи не член корпорації, питання цей не входить у компетенцію Парламенту, а він заперечив, що ордонанси забороняють затримувати арештованого у в'язниці долее двадцяти чотирьох годин, не вчинивши йому допиту [94]. Герцога Орлеанского обурили ці слова, які, на його думку, обмежували волю Короля занадто тесною рамкою. Виоль із жаром підтримав Першого президента, депутати всі як один залишилися неколебими в цьому питанні; доповівши про це на інший день Парламенту, вони заслужили його схвалення, і повели справа з такою наполегливістю, і підтримували його з такою твердістю, що Корольова примушена була погодитися оголосити декларацією, що відтепер нікого з підданих королівства, будь та навіть особа частка, не дозволяется тримати у в'язниці більше трьох днів, не знявши з його допиту. Ця обмежувальна стаття змусила двір негайно звільнити Шавиньи, тому що його неможливо було допитати по всій формі

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - його практиці, а Парламенту було настільки ж не по душі відступитися від стародавнього ордонанса, дарованого нашими королями по клопотанню Штатів. Інші двадцять три речення палати Людовика Святого породили більше сперечань між окремими особами, ніж споровши по суті питання. Усього в Сен- Жермене відбулося п'ять нарад. У першому брали участь лише принци. На наступні чотири допущені були канцлер і маршал Ла Мейере, що перемінив емери в посаді суперінтенданта фінансів. У канцлера вийшло кілька нежартівливих сутичок з Першим президентом, що у своєму до нього презирстві доходив навіть до брутальності. На інший день після кожної наради Парламент обговорював його по повідомленню депутатів. Було б занадто довго й нудно переказувати вам всі сцени, які там розігрувалися, я обмежуся загальним зауваженням, що Парламент, що одержав або скоріше вирвав згоду на всі свої вимоги без винятку, а саме на те, щоб стародавні ордонанси відновлені були декларацією, оголошеної ім'ям Короля, але складеної й продиктованої Парламентом [95], порахував, однак, що зробив більшу поступку, обещав не продовжувати більше своїх асамблей. Ви відразу зрозумієте, якого роду була ця декларація, якщо благоволите згадати про всі речення, зроблених у Парламенті й у палаті Людовика Святого й не раз згаданих мною в ході мого оповідання

На інший день після того, як декларація була оголошена й зареєстрована, а відбулося це 24 жовтня 1648 року, Парламент розпущений був на канікули, і незабаром після Корольова разом з Королем повернулася в Париж. Я розповім про те, що за цим пішло, описавши спочатку кілька подій, случившихся за час цих нарад